Головна Колонки Переглянути традиції вшанування пам’яті

Переглянути традиції вшанування пам’яті

7
1,372

У Кременчуці вдова загиблого бійця Тетяна Андросова повернула міському голові горілку, яка входила до продуктового набору. Жінка віднесла пляшки у мерію. А до цього намагалася з’ясувати, навіщо у продуктові набори включили алкоголь та, власне, чому до списків ветеранів Другої світової війни потрапила родина загиблого у війні Росії проти України. Вдова вирішила, що потрібен розголос цієї ситуації, адже вшанування пам’яті загиблих не має відбуватися за совдепівським зразком. 

У горілці немає нічого жахливого, і це така традиція для ветеранів?

Продуктовий набір для ветеранів є традицією. У Кременчуці його принесли додому працівники соціальних служб. До набору увійшли печиво, солодощі, консерви, цукор, крупи, борошно, олія і… пляшка горілки. Родина Андросових отримала три продуктові набори — для Тетяни і двох її неповнолітніх дітей. Тож і пляшок горілки було три. До продуктів додали листівку за підписом міського голови Кременчука Віталія Малецького, що починається такими словами: «Шановний ветеране! З нагоди Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні щиро вшановуємо своїх визволителів, які героїчно відстояли наше невід’ємне право жити вільно на рідній землі». Тетяна Андросова була розгублена, що її з дітьми назвали ветеранами, але в першу чергу її обурила наявність горілки. 

Допис Тетяни Андросової у інстаграмі
Допис Тетяни Андросової у інстаграмі

«Пляшка горілки мене ввела в ступор. По-перше, яке відношення наша сім’я має до Дня пам’яті 8 травня? По-друге, чому в продуктових наборах для дітей є пляшка горілки? Я запитала про це працівницю терцентру в нашому мікрорайоні. Моє питання викликало подив. Взагалі, в нас яку перемогу святкують? Закінчилася війна? Ви що, цілеспрямовано хочете споювати населення? Я почула відповідь, що буцімто, то тільки моя думка, і це така традиція, і ніхто ще не жалівся, і ветерани залюбки приймають такі продуктові набори», — говорить жінка.

Після вручення вона попросила номер телефона фахівця, відповідального за формування наборів, щоб висловити своє бачення ситуації. Проте жінці не повідомили контакти відповідальних осіб і запропонували звертатися в інформаційно-довідкову службу, тож вона попередила, що залишає за собою право надати розголосу цій історії. Згодом таки зателефонувала працівниця міськвиконкому, яка спробувала переконати, що в горілці немає нічого жахливого, і це така традиція для ветеранів. Але Тетяна зібрала горілку в пакет та віднесла в мерію із запискою «Пану меру від родини Андросових».

«Зараз не совок, і стригти всіх під одну гребінку не можна»

За словами Тетяни Андросової, категоричний спротив викликає спрощений та узагальнений підхід місцевої влади до пільговиків: 

«Зараз не совок, і стригти всіх під одну гребінку не можна. Потрібно розуміти, кому і що ви кладете в набір», — наголошує жінка. Її думку поділяють і двоє її старших синів, які зараз служать у ЗСУ. 

Читайте також: Сексизм і традиції совдепу в міській раді

Родина Андросових — багатодітна. Батько шістьох дітей Ігор Андросов загинув у вересні 2022 року, звільняючи Харківщину. До повномасштабного вторгнення працював на заводі, але ще раніше брав участь в АТО, з 2016 року мав статус учасника бойових дій. На прощання із воїном у Кременчуці прийшли сотні людей. 

Зараз родина переживає втрату. Вшанування пам’яті рідної людини та інших загиблих у війні Росії проти України є вразливою темою, але Тетяна Андросова не хоче замовчувати її:

«Як з’ясувалося, історія з горілкою триває не один рік. Як так може бути в сучасному суспільстві? Як можна таким чином виховувати дух патріотизму в дітей? Невже мій чоловік і багато інших хлопців і дівчат загинули для того, щоб керівництво міста бездумно споювало народ. Ні мені, ні моїм дітям не потрібна ця горілка. Напевно, настав час переглянути список свят, і не приписувати всіх до ветеранів», — зауважує Тетяна. 

Протест проти формального підходу соціальних служб

Інцидент із родиною Андросових показує, що є потреба не лише в тому, щоб переглянути склад продуктових наборів для пільговиків, а й взагалі — переглянути традиції вшанування пам’яті в нашому суспільстві. 

Давайте поміркуємо разом, чому усталені практики викликають спротив? На мою думку, символічні покладання квітів, мітинги, масові заходи до 9 травня чи інших дат, пов’язані з історією Другої світової війни, давно стали чимось формальним — механічними рухами, позбавленими емоцій. Справжніх ветеранів залишилися одиниці, їх не побачиш на мітингу, стан здоров’я вже не дозволяє. Для цих людей подарунки — це привід зустріти гостей у своєму домі, почути добре слово й побачити пошану. Та й матеріальне становище багатьох людей не дозволяє заперечувати доречність продуктових наборів на гостинець. 

Для сім’ї, яка втратила рідну людину у нинішній війні, теж важливі і підтримка, і добре слово, і пам’ять. Але пам’ять саме про цю людину, як про найбільшу цінність роду. Для сім’ї важливо зберегти індивідуальну пам’ять, тому бачимо протест проти формального підходу соціальних служб, коли вони на власний розсуд оцінюють потреби пільговиків. 

Совдепівський підхід базувався на тому, що начальство знає краще, йому згори видніше. Роки незалежності, Революція гідності і нинішня війна за Україну змінили суспільство. Уже не є чимось далеким рядок із Конституції про те, що «людина, її честь і гідність є найбільшою соціальною цінністю». Тож громадяни не лише прислухаються до відчуття власної гідності, а й висловлюють свої потреби, вимагають від влади реагування.

Не «прикра помилка», а додаткова травматизація

Сподіваюся, влада почує та захоче переглянути формальні, а іноді й бутафорські церемонії вшанування пам’яті, бо за нинішніх умов пляшка горілки та недоречна листівка — це не «прикра помилка», а додаткова травматизація.

Сподіваюся також, що в нашому суспільстві розпочнеться загальна дискусія про те, як слід гідно увічнювати пам’ять загиблих. 

На мою думку, тут є два підходи: колективний та індивідуальний. Колективний дуже важливий тому, що кожна держава має свій пантеон героїв та героїнь, і через їхні історії відбувається формування самоідентичності нас як громадян. Це — фундамент. Проте, якщо держава ігнорує індивідуальний вимір пам’яті, нівелюється важливість і цінність окремої особистості. 

Різні країни по-різному зберігають і вшановують колективну пам’ять. За допомогою пам’ятників, муралів, ритуалів, церемоній та навіть меседжів. На прикладі «дєди воєвалі» і «можем павтаріть» бачимо, наскільки це потужний інструмент у формуванні світогляду громадян.

Українці та українки зараз проживають величезні втрати. Тож маємо не просто обрати свій спосіб збереження і вшанування пам’яті, а й чітко розуміти, навіщо ми це робимо, для кого, для чого. Маємо висловити категоричне «ні» радянському підходу, коли вказівку спускають згори, а на місцях за рахунок адмінресурсу створюють привабливу картину, бо й урочисто, і багатолюдно, і обов’язково в синьо-жовтих кольорах. 

Я маю надію, що будуть «низові» ініціативи, і вони відгукуватимуться багатьом та об’єднуватимуть людей. Справді,  спочатку це може бути щось несподіване, а для когось навіть дивне. Але це буде наш досвід збирання і збереження пам’яті: про всіх, про кожну і кожного. 

Лариса Гориславець

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Колонки