Наприкінці минуло тижня у Верховній Раді розплакалася депутатка. Чи не вперше (хоча хтозна?). Спочатку я не одразу зрозуміла, чому це стало новиною і мої колеги-журналісти одностайно про це написали.
Якщо чесно, я і досі це не зовсім розумію. Плакати – це звичайна людська реакція для будь-кого: чи то для чоловіка, чи для жінки; або ж для вчителя в школі, операторки за верстатом, і навіть для народної депутатки.
Виявляється, ні. Народна депутатка фракції «Слуга народу» Анна Скороход потрапила в новини центральних медіа через свою емоційну реакцію. Її засмутило, що не були прийняті правки, запропоновані нею до законопроєкту 2239-1 щодо «внесення змін до деяких законів України у зв’язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу». Характер правок ми тут не аналізуємо.
По факту, її емоційна реакція тривала всього лиш кілька секунд: «Ви знаєте, у мене таке відчуття, що відбувається якесь знущання. Я сказала, що хочу пройти по своїх правках. Це означає, що я хочу пройти по своїх правках. А не те що до мене хтось підходить і каже – перестань їх подавати.Вчора на комітеті ми дійшли до якихось домовленостей. На сьогодні, коли я перечитала весь текст, ці домовленості не дотримані».
Скороход дуже швидко себе опанувала – і вже за хвилину йшло обговорення й голосування її пропозицій.
На цьому варто було б поставити крапку. Але в цій історії мені муляє кілька моментів.
Перше. Як зображають – хто така Анна Скороход.
У пошуках інформації гортаю новинні видання. І як у «кращих» традиціях, до молодої політикині (а нині народній депутатці 29 років), пильна увага, чия вона дружина. Майже одразу – замість її політичного досвіду чи освіти, – я дізнаюся з новин, що «її називають громадянською дружиною російського банкіра Олексія Алякіна, який утік в Україну».
Раніше Анна Скороход була заступницею директора будівельного комбінату «Прогрес». У Верховну Раду пройшла по мажоритарному округу № 93 із центром у місті Миронівка Київської області. Нині працює в Комітеті з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
Також подейкують, що за народною обраницею тягнеться шлейф Медведчука, і вона має свої інтереси в прийнятті певних правок у вищезгаданому законопроєкті…
Друге. Знову очікується, що в політиці жінка має грати за «чоловічими» правилами.
Чоловіки ж бо не плачуть! Цікаво, якими були б новини, якби Анна Скороход закотила рукава і надавала «по-справжньому, по-чоловічому» тлумаків, як це нерідко практикують народні обранці?
Третє. Вимога до жінок у політиці – стрибати вище голови (таких очікувань від чоловіка я майже ніколи не чую), не бути занадто емоційними, не зривати голос, попити водички, взяти себе в руки…
Ця поблажливість реально дратує.
На прохання Анни Скороход спікер Верховної Ради Дмитро Разумков закотив очі, мовляв, чи ви на всіх правках будете наполягати, хтось до неї підійшов та сказав, щоб не займала час. Але її депутатське право пропонувати правки. Їй це не давали зробити, а будучи емоційною – вона зреагувала саме сльозами. І це… нормально.
Так, інша модель поведінки, яка нетипова для стін Верховної Ради, але вона має місце бути.
Четверте. Анна Скороход – вагітна. І колега поруч спробував її заспокоїти: «Заспокойтеся, вам ще народжувати. Заспокойтеся, це не варте того».
Якщо не зважати на контекст, їх неприємно було б почути: мовляв, тобі не депутаткою бути, а дітей народжувати.
Цю поблажливу пораду – «Тобі ще рожать», – очевидно, чула кожна молода дівчина на свою адресу. Мене особисто обурює, коли знецінюється твій професійний досвід, не приймається твоя емоційність, і в тобі бачать лиш репродуктивну функцію: помовч, бо ще рожать.
Однак саме тут я чую слова підтримки. Нехай вони недоречні, але були сказані персонально, не на камеру, не публічно. І аж ніяк не тягнуть на заголовки новин, з яких вкотре зчитується зверхність до жінок у парламенті.
І останнє.
На фейсбук-сторінці «Української правди» смм-ники на цю ситуацію написали вірш, перефразовуючи популярну пісню «Казки»:
«Поплакала і знов, поправка не пройшла
Закон обріс таємними знаками.
І спікер молодий і фракція нова
У Раді всі однаково плакали…».
Не заперечую політичну сатиру, і справді до професійності українського парламенту є чимало запитань. Та мені зовсім невесело, коли об’єктом насмішки стає людська емоційність, інші моделі поведінки в політиці, які відрізняються від начебто правильних.
До слова, на цю подію у фейсбук-групі «Жінки в медіа» нашвидкуруч провели опитування, в якому взяло участь трохи менше 100 правозахисниць, громадських активісток, усі, кому болить від сексизму.
І більшість, 57 учасниць опитування, відповіли, що «мені не смішно», ще 25 опитуваних сказали, що «це не новина».
Як на мене, набагато ціннішим у ЗМІ було б прочитати, які проблеми законопроєкту, у чому конфлікт інтересів, якщо такий є, з боку народної депутатки Анни Скороход, скільки грошей потенційно втратить держава від цих правок або ж заробить зацікавлена сторона. У цьому мав би бути зміст повідомлення. А не шаблонно проїхатися катком по депутатці, що їх подала.
Ірина Виртосу, журналістка Центру прав людини ZMINA, координаторка Журналістської мережі з прав людини, для 50%
