Головна Статті Чому гендерне бюджетування має бути в пріоритеті під час війни

Чому гендерне бюджетування має бути в пріоритеті під час війни

6
857

Нині дуже багато коштів спрямовують на оборону та безпеку країни. І це цілком логічно для держави, яка перебуває у воєнному стані. 

Однак так само важливими є потреби цивільних жінок та чоловіків, дітей, які мешкають у громадах. Усі вони наповнюють бюджети, відтак розраховують отримати послуги. 

Підхід, який бачить за кожною гривнею не просто інфраструктурні об’єкти, а «живих» людей, впливає на зміну якості їхнього життя, називають гендерно орієнтованим бюджетуванням (ГОБ — авт.) 

В ідеалі, на місцевому рівні це мало би враховуватися. Але як ГОБ працює в умовах війни і чому це потрібно?

Про це платформа «Жінки — це 50% успіху України» розпитала в Наталії Рябушенко — радниці голови Волинської обласної військової адміністрації, координаторки Мережі гендерних радників та радниць, членкині правління БЮРО «Гендерних стратегій та бюджетування».

ГОБ — це враховувати потреби конкретної людини, і ця людина — я

Як можна простими словами пояснити, що таке гендерноорієнтоване бюджетування?

Одним словом — справедливість.

Певно, для початку я тут згадаю про децентралізацію, мета якої полягала в наближені послуг до їх одержувачів, щоб вони були прийнятні та доступні.

Бо ідея, яка лежить в основі децентралізації та й підходу ГОБ — це створити модель, коли платники податків та їхні родини, незалежно від місця проживання, стану здоров’я, віку тощо, могли отримати послуги. І ГОБ — це інструмент справедливого розподілу ресурсів.

Тобто я як мешканка громади, яка платить податки, можу отримати саме ту послугу, яка мені потрібна. А не просто моїми грошима підтримується функціонування установи, послуги якої мені не потрібні або вони мені будуть не доступними.

І кожне таке «я» — це конкретна людина. Її потреби можуть відрізнятися від потреб інших. Проте це не має стати перешкодою до отримання послуги.

Бо якщо я маю гарне фізичне здоров’я, то можу і не помічати, що бордюр високий. Або ж я як людина, яка має достатньо вільного часу, гнучкий графік або непрацююча, наприклад, на пенсії, можу не звертати уваги на те, що Центр надання адміністративних послуг працює в незручний час. А для людини, яка працює в той самий робочий час, що і ЦНАП, це буде перешкодою звернутися за послугою. 

Аналіз потреб мешканців, формування за його результатами послуг, які не просто наявні, а й прийнятні, комфортні, доступні, інклюзивні, а також фінансування цих послуг — це і є ГОБ. 

Послуги мають бути доступними і прийнятними

Ви сказали важливу річ про доступність. Нерідко чула, як у різних установах відсилають відвідувачів, аргументуючи «усе є на сайті». А на тому сайті сам чорт ногу зломить…

Бо інформаційна доступність важлива. Мова йде не лише про інформацію на сайті, а й про можливість її прочитати людині з інвалідністю по зору. Сьогодні, до речі, сайти органів місцевого самоврядування чи центральних органів влади мають таку опцію.

Та почнімо з того, що не скрізь є інтернет, не всі користуються гаджетами або ж не всі вміють шукати на сайті. Тобто коли говорити про доступність послуги, то це і про те, як мешканці громади отримають інформацію, чи подається вона в прийнятній і доступній для них формі. Особливо це важливо сьогодні. Адже інформування може здійснюватися в альтернативний спосіб.

Скажімо, у мене зникло світло. Я звернулася на гарячу лінію до громади. І виявилося, що про те, що світла добу не буде, повідомляли… на офіційній сторінці громади.

От велике питання, скільки мешканців моєї громади, прокинувшись вранці, першою чергою, відвідують офіційний сайт, щоб почитати таку важливу новину.

Хоча моя громада має цілу низку більш ефективних способів поширення цієї інформації.

Інший приклад. Кризова кімната для потерпілих від домашнього насильства, яка відкрита в центрі міста чи села, умовно біля базару. І всі розуміють, чому я туди іду.


Читайте також: Як Мереф’янська ОТГ взяла на озброєння гендерні підходи, і що з цього вийшло


Це справді важлива послуга! Вона є, вона доступна, але я не піду туди. Тому що мені, як потерпілій від насильства, доведеться ще раз пережити всі ці емоції, коли я буду перетинати базар й усі розумітимуть, чому я туди йду із синцем під оком. І все моє рідне село знатиме, що мене набили, можливо, не перший раз. 

Важливо, щоб кризова кімната не просто була, а щоб ця послуга надавалася зі збереженням конфіденційності, дотримання заходів безпеки.

Громади, зокрема, практикують міжмуніципальну співпрацю. Коли особа, яка потребує допомоги, може отримати її у «сусідів». Це для неї більш безпечно і комфортно, ніж за місцем проживання.

Незалежно від того, про які послуги йдеться, часто для забезпечення «прийнятності» потрібно досить небагато — оцінити місце розташування і змінити графік роботи. Можливо, це буде не зовсім комфортно для працівників, але зручно для відвідувачів і відвідувачок закладу. Це і є гендерна чутливість.

Нормативка є, а інформації, хто проживає в громаді, – немає

Наскільки ефективно впроваджується ГОБ в Україні?

Ще в 2013 році в Україні розпочав свою роботу великий проект «Гендерне бюджетування в Україні» за підтримки уряду Швеції.

Одним із його результатів стало те, що Міністерство фінансів видало наказ №1 від 2 січня 2019 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та застосування гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі».

Оскільки працював проєкт згори донизу, то всі інші галузеві установи «підтягнулися». Навчили низку спеціалістів, зокрема фінансистів, працювати з інструментарієм ГОБ. Як на рівні області, так і на рівні окремих громад.

І тут склалася колізія: водночас із запровадженням ГОБ виникла потреба в реформуванні самої системи збору інформації.

Адже важливим кроком є навіть не аналіз нормативної бази, а аналіз саме потенційних отримувачів-не отримувачів послуг та надавачів послуг.

Тобто побачити, чи всі, хто мав би отримати певну послугу, її отримує? Або не отримує? Чому? Визначити так звані гендерні розриви (англ. gender gap — розрив у будь-якій сфері між жінками та чоловіками з огляду на рівень їх участі, доступу, прав, оплати праці, фінансової компенсації за виконану роботу чи благ — авт.)

Скажімо, ми визначили, що в працездатному віці суттєва частина жінок не працює — і це цифра, факт. Але якщо ми проаналізуємо глибше, то зрозуміємо, що частково це пояснюється ще й відсутністю дошкільних навчальних закладів.

Якщо говорити прямо: у родинах, де є діти дошкільного чи молодшого віку, жінки почасти не працюють через те, що не мають, де «подіти» дитину. Таким чином вони «випадають» із ринку праці, втрачають вміння та навички. Ось це і є гендерний розрив у сфері зайнятості. 

Можна зробити висновок — коли відсутні послуги дошкілля, жінки відповідного віку можуть бути економічно неактивними, або погоджуватись на неповну зайнятість. Але це не очевидно, коли ми лиш подивилися на цифри, що якась частка жінок не працює.

Щоб зрозуміти «чому?», слід мати знання й навичку її пояснювати, думати про причини, мати гендерну чутливість.

Про позашкілля

Або ж у громаді проживають 500 дітей молодшого шкільного віку, й тільки 120 з них — у позашкіллі. Якщо у програмних документах ми бачимо лише цифру 120,  чи достатньо ми охопили дітей послугами? Ми не знаємо. Але це важливо знати, бо діти знайдуть чим зайнятися і без нашої допомоги. 

Тоді ми мали би запитати в тих дітей, що в позашкіллі, чи їм добре. Запитати і в тих, хто не охоплений позашкільною системою, чому не пішли. І ось з’ясовується, що більше дітей хотіло б ходити на гуртки, але позашкілля є тільки в опорній школі. А дітей автобус цієї опорної школи забирає одразу після закінчення уроків. Вони, якщо і хочуть відвідувати гуртки, то не можуть, бо треба їхати додому.

Про роботу ЦНАПів

Інший приклад. Документи, які унормовують діяльність ЦНАПів, справді гендерночутливі. Так, в один із днів своєї роботи ЦНАП має працювати до пізнього вечора, щоб охопити тих людей, які працюють до 18:00.

Але іноді в громадах вирішують, що якийсь із віддалених пунктів ЦНАПу не працюватиме, бо… немає транспортного сполучення із ним. І цей пункт вимушений закінчувати роботу тоді, коли працівники встигають на останній автобус о 16:00 чи 17:00. Тобто норма ніби є, а на практиці є ось так…

Визначити гендерний розрив — різницю в доступі, доході, коли не завжди є звітність і цифри, — це виклик для громади. Адже досить складно зрозуміти, кому і які потрібні послуги.

Ми постійно живемо у викликах

Бо якщо копнути глибше, часто громади не мають чіткої і повної інформації про склад власного населення. І не тому, що не хочуть. А тому, що так спрацьовувала система статистики, інформація застаріла, відбулися суттєві переміщення у зв’язку з повномасштабний вторгненням, давно не було перепису населення…

Ми постійно живемо у викликах: як не ковід, з якого ми тільки вийшли і одразу потрапили у ситуацію повномасштабної війни, так інші цілком об’єктивні чинники. Усе це гальмує процес, зокрема і реформування системи статистики.


Читайте також: Гендерно орієнтоване врядування: як рівність робить людей щасливішими


Також не всі міністерства на сьогодні визначили, що таке послуга — у тій чи іншій сфері.

Тож із одного боку, ми маємо напрацьовану методологію з гендерноорієнтованого бюджетування і як це покроково робити. А з іншого — ми не завжди маємо інформацію, знання та навички, необхідні для втілення ГОБ.

І ще важливий аспект: людський ресурс, яким сьогодні володіють територіальні громади, не завжди в повній мірі покриває потребу як кількісно, так і якісно. І хоча система підготовки й перепідготовки в органах публічної влади та самоврядування містить навчання гендерної політики, але, на жаль, цей процес рухається досить нешвидко.

Опитування як перший крок дізнатися, хто живе поруч

Війна, головний бюджет країни спрямований здебільшого на оборону, відсутність кадрів і взаємодії між різними сферами, які могли б фіксувати гендерні розриви й впливати на їх подолання… Як діяти в цих непростих умовах?

Усе це мало б знайти відображення в Стратегії розвитку громади… Зокрема, є завдання «згори», що кожна громада має переглянути свою стратегію з огляду на повномасштабну війну, яка триває ось уже майже 2 роки.

І для початку мали б здійснити опитування мешканців громади, до прикладу, на рівень задоволеності послугами.

Досвід Байковецької громади

Як це у 2021 році зробила Байковецька територіальна громада Тернопільської області. Спочатку вони здійснили оцінку потреб громад у соціальних послугах через опитування. Визначили  рівень задоволення  користування різними послугами.

В анкеті була низка питань, і її заповнювали — у різний спосіб з урахуванням можливостей цільової групи — і в паперовому вигляді, і онлайн. За її результатами, з’ясували, чого бракує, якими послугами зовсім не користуються, бо немає цільової групи тощо, підготували низку рекомендацій.


Читайте також: Гендерно орієнтоване бюджетування: як це працює


На жаль, з багатьох причин не завжди все можна врахувати. Але в громаді з’явилися нові послуги. До прикладу, пункт прокату засобів реабілітації, де можна взяти в оренду милиці чи крісло колісне. Або ж відкрилася соціальна пральня — заклад, де можна отримати послуги прання, дрібного ремонту. Для сільської місцевості, де не завжди є централізоване водопостачання та водовідведення, це дуже актуально, особливо взимку. Для людей, які перебувають у складних умовах — це безкоштовно, інші можуть користуватися сервісом на певних умовах.

І все це результат вдумливого опитування, готовності працювати не «як звикли».

Інколи, щоб з’ясувати, чи задоволені мешканці та мешканки громади отриманими послугами, потрібно не так багато грошей.

Найпростіше це робить ЦНАП, коли ви кинули номерок черги в коробочку зі смайликом. Якщо ваш номерок в скриньці з «сердитим» смайликом, то можна подивитися в реєстрі, до якого столу ви підходили і з’ясувати, що могло бути підставою вашого незадоволення. 

Досвід Луцька

Так, Луцький ЦНАП з’ясував, що причиною такого незадоволення було те, що люди, зокрема, старшого віку, часто забували окуляри. А там багато послуг, коли треба було прочитати інформацію про них і підписати документи. Як результат — з’явився стенд, де можна взяти окуляри зі своїми діоптріями, покористуватися ними і повернути назад. Також з’явилася можливість підзарядити телефон, що буває дуже важливо, якщо ви приїхали з іншого населеного пункту громади і ваш телефон розряджається. 

Проте не завжди такі рішення прості та фінансово не затратні. Іноді потрібен час, щоб відчути результат.

Бо для того, щоб створити щось корисне, треба розуміти — для кого. «Побачити» тих, кому це необхідно. А коли ми  робимо тільки те, що звично, це не працюватиме. І фінансові ресурси розподіляються не завжди ефективно.

ГОБ — це знайти альтернативний спосіб надання послуг при обмежених фінансах

Те, що нині Україна має серйозні виклики, мало хто ставить під сумнів. Але на вашу думку, чому і в війну ГОБ має лишатися в пріоритеті?

Ковід і повномасштабне вторгнення продемонстрували, що ті громади, які знали своїх мешканців, скажімо, за статтю, віком, наявністю інвалідності і якою саме, матеріальним забезпеченням тощо, могли оперативно зреагувати, кому в першу чергу потрібна допомога.

Скільки дітей із сімей, які мають матеріальні труднощі й точно не вийдуть онлайн на навчання? Чи це проблема лише родини? Тоді громади намагалися створити якісь можливості для навчання цих дітей.

Скільки людей із певними хворобами, для яких наявність медикаментів — це питання життя в повному розумінні слова? І тоді розуміли, що потрібен «не просто інсулін», а конкретна кількість порцій препарату. Знаєте, запит «нам потрібно 50 порцій інсуліну, без яких помруть люди» звучить дуже конкретно і значно переконливіше ніж «нам потрібен інсулін».

На сьогодні в результаті повномасштабного вторгнення в громадах — і прифронтових і віддалених від лінії фронту — оновився склад населення. 

І ті, які вчасно це зрозуміли, спробували хоча б приблизно порахувати.

Скільки поїхало, скільки приїхало, які серед ВПО є фахівці і фахівчині, кому потрібна соціальна підтримка, а кому — допомога в пошуку роботи. Скільки дітей, кому потрібні умови для навчання, кому можливість перебування в дошкільному закладі і, як результат, можливість мамам працевлаштуватися. А кому треба ліки. 

Важливо було не забути і про місцевих мешканців. Тобто потрібен був гендерний аналіз.

І це якраз той момент гендерно орієнтованого бюджетування, який допомагає зрозуміти, хто ми як громада, в чому наша особливість, що для нас виклик номер один.

Історія про лікаря

Я знаю гарні рішення, коли громаді бракувало лікарів, вчителів, майстрів з ремонту взуття та інших. І серед вимушено переміщених осіб знайшлися такі фахівці та фахівчині. Це вигідно і для нових мешканців громади, і для бюджету. І це теж про ГОБ. 

Ми мали гендерний розрив: для місцевих мешканців був складним доступ до медичної послуги, бо не було лікаря. Однак у громаді знали про цю потребу. І коли з’явився лікар, йому одразу могли запропонувати роботу. Відтак закрити потребу місцевих мешканців у доступі до послуги на спеціаліста, а для фахівця — можливість зайнятості, тобто покращення фінансової ситуації. 

Якби цю проблему не ідентифікували, то, скоріш за все, приїжджому лікарю нічого не запропонували б. 

Особливість і мігрантів із України і ВПО — високий рівень освіти та кваліфікації. Їх слід розглядати не як «навантаження» на бюджет, а людський капітал.

Наталія Рябушенко
Наталія Рябушенко

Життя в умовах, коли ми матимемо постійні виклики й загрози

Гендерноорієнтоване бюджетування — це також знайти альтернативний спосіб надання послуги при обмежених фінансових ресурсах, що особливо актуально в сьогоднішніх реаліях для бюджетів більшості громад.

До слова, питання надання медичних послуг було болючим і до війни. Сьогодні досить часто доступ до медичних послуг почасти вирішується медичними мобільними бригадами, які приїжджають у віддалені населені пункти. Також і на деокуповані території.

Бо щоб збудувати амбулаторію і забезпечити повноцінно персонал, потрібно  значно більше грошей, ніж організувати прийом спеціаліста, який чи яка проведуть огляд чи призначать додаткові лікарські послуги. І все це в межах пересувного медичного кабінету за чітким графіком.

Бо ГОБ — це коли ресурси розподіляються саме так, щоб покрити потребу в прийнятний спосіб. Можливо, не ідеально, але прийнятно, якісно та комфортно.

І якщо в перші тижні повномасштабної війни важливо було задовольнити базові потреби людей (усіх нагодувати, надати безпечне місце, нагріти), то сьогодні тарілка супу і пледик — це не зовсім працює. Важливими стали можливості реалізувати і базові (житло, дохід тощо), і стратегічні (зокрема, доступ до освіти чи зміни кваліфікації, можливість впливати на ухвалення рішень).

Слід думати про те, що наше майбутнє — це життя в умовах, коли ми матимемо постійні виклики й загрози. Тому питання безпеки буде актуальним на роки і матиме більш широкий зміст, ніж до війни. А значить, важливим є питання про те, якими мають бути бомбосховища та укриття. Адже «класичне» бомбосховище часто не гендерночутливе: чи всім безпечно спуститися сходами, чи є доступна вбиральня, пеленальний столик?

Як ми проводимо евакуацію, і в першу чергу — маломобільних людей? На другому році війни ці питання досі залишаються актуальними.

І, звісно, питання «класичної» безпеки.

До прикладу, вуличне освітлення, тривожна кнопка — це те, що потрібно мені, якщо я працюю до пізнього вечора й мушу повертатися додому поночі. Або ж безпека в навчальних закладах, торгових центрах, вокзалах, «спальних» районах міст і невеликих сільських населених пунктах.

Я— громада. Що мені зробити вже сьогодні?

Ваші три-чотири поради, що можна робити вже сьогодні?

Найперше — навчитися спілкуватися з користувачами та користувачками послуг. Бо навіть найкращий найсучасніший закон «зведеться до нуля», якщо ми не чуємо одне одного, намагаємося робити все як завжди.

По-друге, познайомитися з нормативною базою. Є багато всього гарного — беріть і робіть. Не знаєте, не вмієте, не можете — є неймовірна кількість можливостей навчання, як онлайн, так і наживо, в Україні є чудові експерти та експертки, працюють міжнародні організації тощо.

По-третє, якби це наївно не звучало, послуговуйтеся гендерночутливою лексикою. Бо коли ми з вами навчимося звертатися правильно «чоловіки і жінки», «захисники і захисниці», «директор і директорка», це надасть видимості окремим мешканцям і мешканкам, зменшить ризик не зреагувати на їхні потреби.

Також користуйтеся хоча б тими звітами і цифрами, що ви вже маєте (галузева звітність). Навчіться їх правильно «зчитувати», щоб розуміти, що відбувається у вашій громаді.

Одна знайома голова маленької громади якось мені сказала, що в неї проблем з сферою освіти немає: високий рівень народжуваності, школа працює… Гаразд, кажу я їй, давайте поглянемо на стан цього питання за останні п’ять років. І ось з’ясувалося, що між кількістю тих дітей, які йдуть у школу в перший клас, і тих, які випускаються, — велика прірва. Тому що рівень народжуваності впав, чимало родин із дітьми виїхало. І через 5 років у цій громаді освітня субвенція  матиме інший вигляд (якщо збережеться взагалі). До слова, сьогодні саме освітня субвенція є суттєвою часткою їхнього місцевого бюджету. Так, місцева влада не впливає на народжуваність у громаді, але вона може вплинути на комфортність, відповідно і на бажання працювати та жити саме тут. А там, можливо і на народжуваність, як знати?

Так одна маленька адміністративна звітність, яка була під рукою, може спрогнозувати майбутнє, якщо вміти її аналізувати.

Ірина Виртосу

Більше публікацій
Більше публікацій Ірина Виртосу
Більше публікацій Статті