У Маріуполі 7 червня пройшов Український жіночий конгрес. У рамках заходу відбулася панельна дискусія «Жінки в політиці та сфері безпеки й оборони», а також учасники й учасниці обговорили теми створення міста рівних можливостей, появу гендерних паспортів, проведення гендерного аудиту міського простору та ефективність гендерного бюджетування.
50% зібрали найважливіші висловлювання спікерок та спікерів конгресу.
Світлана ВОЙЦЕХОВСЬКА, народна депутатка України, співголова міжфракційного об’єднання «Рівні можливості»:
«Ми змогли реалізувати давню мрію й провести Український жіночий конгрес в Маріуполі, бо це місто є дотичним у стратегічних питаннях нашої країни. І саме під час проведення виборчих кампаній доречно активізувати тему гендерної рівності та рівних можливостей жінок і чоловіків у різноманітних сферах. Якщо ми хочемо щось вирішувати і бути там, нагорі, де приймаються рішення, ми маємо йти в політику. Питання не в тому, що ми просто хочемо прийти в політику, бо ми жінки. Ні, питання в іншому — ми маємо впливати на розвиток держави. Адже коли говорять, що у нас рівні права, в мене виникає питання: чому в Україні заробітна плата жінок на 23% менше, ніж у чоловіків? Чому у парламенті лише 11% жінок від загальної кількості депутатів? І якщо ми дійсно хочемо знайти відповіді, ми маємо піти в політику!».
Читайте також: #КвотиЗамістьКвітів: Чи встигне парламент проголосувати за гендерні квоти?
Катерина ЛЕВЧЕНКО, Урядова уповноважена з питань гендерної політики:
«У мене є три пропозиції для майбутнього парламенту. По-перше, введення адміністративної відповідальності за будь-які дискримінаційні дії. Такі законопроекти розроблялися, але вона досі не введена, і це стосується й дискримінації за ознакою статі. Друге — криміналізація сексуального насильства, що пов’язане з конфліктом. Кабінет Міністрів наразі розробляє такий законопроект, я координую відповідну робочу групу разом із Міністерством внутрішніх справ, і нам дуже важливо щоб цей військовий злочин став частиною законодавства. І третє — запровадження гендерно-правової експертизи проектів законодавчих актів, які є у Верховній Раді, тому що на рівні Кабміну така процедура запроваджується, але поза увагою лишаються законопроекти й укази президента. Це програма мінімум. І Стамбульська конвенція, звісно, але це вже за дужками – думаю, нікому не потрібно вкотре пояснювати, що її ратифікація дуже важлива».
Вікторія АРНАУТОВА, гендерна радниця міністра МВС:
«Сьогодні триває дуже складна робота в секторі безпеки й оборони. Я вважаю, що цей сектор є лідером у впровадженні гендерної інтеграції. Тому що війна, тому що самі жінки зробили свій вибір і пішли воювати. Маємо дуже гарну динаміку приросту жінок у секторі безпеки у всіх структурах. На сьогоднішній день у Національній гвардії 11% жінок, у Державній службі з надзвичайних ситуацій — 12%, у Національній поліції — 25%, у Державній прикордонній службі – 26%. Також зростає кількість жінок у керівному складі. Жінки, які працюють у секторі безпеки й оборони — це першовідкривачки, які прокладають той складний шлях у кар’єрному зростанні в суто чоловічому середовищі. Я думаю, що вони зроблять цей шлях для інших дівчат більш легким».
Читайте також: У Харкові презентували гендерний паспорт міста
Ольга ЧИЧИНА, депутатка Харківської міської ради, радниця міського голови:
«Мені довелося зіткнутися не тільки з сексизмом, а й з ейджизмом. Коли я стала депутаткою Харківської міськради, ніхто не сприймав мене серйозно – через молодість. А коли мене призначили головою комісії з гуманітарних питань, я потерпала від дискримінації з боку жінки, яка була заступницею голови з гуманітарних питань. Це було тяжко, потрібно було якось налагодити цю комунікацію, знайти діалог — головний інструмент гендерної політики…
Зрештою, я зосередилася на трьох головних інструментах: гендерний паспорт, гендерне бюджетування та гендерний аудит міського простору. Найбільшим визнанням моєї роботи стало те, що всі дані з гендерного паспорту міста почав використовувати бізнес. Виявилося, що цей проект дуже зацікавив приватний сектор. Вони кажуть: «Ми ж тепер знаємо, хто користується нашими послугами». Наведу лише один приклад: у спальному районі, де живуть 300 тисяч людей і дуже багато внутрішньо переміщених осіб, потрібен додатковий дитячий садочок, а місто його не будує. Отже, там вигідно відкривати приватний заклад, що стало зрозуміло завдяки даним гендерного паспорту».
Марія ПОДИБАЙЛО, голова громадської організації «Координаційний центр патріотичних сил «Новий Маріуполь»:
«Наш регіон вирізняється перш за все тим, що тут не було традицій громадського активізму. Власне, одна із причин, чому на Донеччині й Луганщині сталося те, що сталося, — бо тут не було громадських організацій, не було досвіду самоорганізації, не було цих традицій. Нам довелося навчатися в польових умовах. Я можу засвідчити, що немає проблеми з тим, що жінки чогось не можуть робити, але якщо на всій території України цей процес самоорганізації, процес жіночої участі чи громадської участі носив еволюційний характер, мав традиції, то для нас це абсолютно нова практика».
Читайте також: Гендерний підхід в проектуванні публічного простору
Уляна ПЧОЛКІНА, громадська активістка, членкиня правління «Групи активної реабілітації»:
«Жінки, які пройшли у нас реабілітацію, дуже часто повертаються додому і йдуть у політику, стають радницями політиків, засновують і очолюють громадські організації. З’явилася нова генерація людей з інвалідністю. Так, ще існує та стара, якій «усі винні», є багато громадських організацій із такою філософією, і владі з ними дуже складно співпрацювати. А от нова генерація іде на співпрацю, іде на діалог, вони виходять на вулиці і кажуть: «Гаразд, тут немає пандуса, але давайте ми його побудуємо, бо мені сюди треба потрапити». Усе змінюється, і я дуже вірю в те, що тільки в конструктивному діалозі, тільки у співпраці ми можемо все змінити. Найголовніше — брати на себе відповідальність за те, що відбуватиметься з тобою далі. Бо інвалідність — це лише соціальний статус, а людина з інвалідністю — це повноцінний громадянин чи громадянка України. Я вже давно пережила і виросла зі своєї інвалідності, попри те, що дорослій людині, яка отримала інвалідність, а не народилася з нею, досить складно прийняти і пережити цей стан, перерости його. Я так само була інвалідом першої групи, якому всі все винні. Але табори активної реабілітації змінюють мозок, у тобі вмирає той інвалід і народжується звичайна дівчина, просто на візочку. До речі, офіційно ми є «особами». Мої права як жінки з інвалідністю ніде і ніяк не прописані й не враховані. Думаю, що завдяки активісткам будуть відбуватися зміни, бо це треба рухати, дуже багато роботи попереду. Те що залежить від мене — я вже закочую рукава і буду працювати далі в цьому напрямку».
Андріана СУСАК-АРЕХТА, ветеранка, лідерка жіночого ветеранського руху:
«Я можу все. Я мама, сестра, жінка, штурмовичка. І заборонити мені щось не може ніхто. Або сказати, що я чогось не можу. Коли мені щось таке говорять, у мене з’являється натхнення і більш сили робити навпаки…
Чи хтось у цьому залі ставив чоловікам питання «А ти фемініст?». Я ставила. І це відкрилося мені в Англії, коли ми про це запитали чоловіка, а він каже: «Так, звичайно, як будь-яка нормальна людина». Якщо ви поставите це питання в українських реаліях, то вас не зрозуміють …
Зараз часто телефонують ветеранкам із проханням підтримати якусь політичну силу. Ці дзвінки стосуються переважно того, щоб дівчина одягнула форму, одягнула свої нагороди і була красивою картинкою в політичних реаліях. Але ветеранки не продаються, ми не будемо виконувати функцію красивої картинки для політичної сили, де тебе потім посадять і скажуть: «Мовчи!».
Читайте також: IFES закликала партії висунути більше жінок-кандидаток на парламентських виборах
Дмитро ЛУБІНЕЦЬ, народний депутат України:
«Я — фемініст. І як чоловік, хочу зруйнувати стереотипну думку, що чоловіки роблять усе, щоб закрити жінкам доступ до політики. Ні! Ми чекаємо на вас у парламенті! І я сподіваюсь, що у наступному скликанні буде значно більше депутаток. Нехай навіть 25%, але й це був би непоганий результат. Я переконаний, що жінки більш системні, відповідальніші, наполегливіші, і найголовніше — вони працьовитіші. В середньому народна депутатка подає на чотири законопроекти більше (і не просто законопроекти, а ті документи, які стають законами, що дуже важливо!). Також жінки частіше виступають у Верховній Раді, більше подають правок. По всіх критеріях діяльності народних депутатів жінки просто поклали нас на лопатки. Вони сильніші, ніж чоловіки. А чоловіки стають сильнішими, коли поруч із ними такі мужні, відповідальні дівчата, як ви, тому вперед на вибори. Ідіть у політику, заходьте у Верховну Раду і міняйте країну зсередини!».
Підготувала Вікторія Кобиляцька,
50%
