Від інженерки до помічниці депутата, від бухгалтерки до активістки, від копірайтерки до координаторки жіночого руху. Це все про громадську активістку і амбасадорку Березняків у Києві Тетяну Слєсаренко.
Ми розпитали Тетяну про її шлях змін, чи планує вона розвиватися в політиці, а також про те, як співи та малювання допомагають переживати стрес.
Тетяна Слєсаренко навчалася в КПІ, отримала професію інженерки та енергоаудиторки. Зараз така професія має попит, а тоді розвитку в цьому Тетяна не бачила. Тож вирішила влаштуватися у видавництво глянцю бухгалтеркою. Зізнається, що тоді вона, вчорашня студентка, не мала ні досвіду, ні навичок, лиш велике бажання й аналітичні здібності. Головна бухгалтерка видавництва повірила в неї –– і Тетяна виправдала довіру.
«Мені дали тестове завдання. Я написала те, що знала, але розуміла, що того дуже мало, тож наприкінці додала: “Ну візьміть мене. Я швидко вчусь”. Я дуже вдячна, що в мене повірили. За три місяці я, завдяки своїй любові до структурування і систематизації, налагодила і оптимізувала систему обліку, мінімізувавши фінансові затрати видавництва. І вже після випробувального терміну мені подвоїли зарплату», — пригадує Тетяна.
Про початок активізму
Якось подруга зареєструвала Тетяну у фейсбуці, підписавши «Таня Кучеряшка» –– і це стало точкою відліку її громадського життя. Тетяна почала постити новини про Березняки та Русанівку, писала, де які події відбуваються, що нового відкрилося чи оновилося в районі. Стала «новинним рупором», інформаторкою на волонтерських засадах.
Її діяльність помітили, і згодом вона стала помічницею депутата Київради Андрія Страннікова. З її слів, спершу було страшно, що не впорається, їй здавалося, що не потягне таку відповідальність. Дуже помічною була підтримка шефа, він підбадьорював: «Не треба боятися, треба пробувати, і все вийде». Так і сталося. А потім Тетяна стала координаторкою жіночого руху політичної партії «Удар» у Києві.
«Наш рух для активісток, які ще не є депутатками. Але вони активні, амбітні, хочуть чогось досягати, вони є активаторками змін навколо себе. Я їх знаходжу, з ними працюю, мотивую. Коли ти активна, хочеш змінити щось у Києві, це ж круто — долучитися до спільноти подібних тобі. Жінки — то рушійна сила змін», — каже Тетяна.
Читайте також: Яким є жіноче лідерство під час війни
Діяльність жіночого руху різноманітна. Першочергові завдання, які ставлять перед собою — знаходити активних жінок, гуртувати їх, надавати підтримку й допомагати повірити в себе.
«У нас нещодавно була зустріч із заступницею аташе з питань оборони Посольства Чеської Республіки в Україні пані Крістіною Врбовою. Розпитували її, чому вона пішла саме в оборонний сектор. Плануємо й надалі зустрічатися з жінками, представницями різних країн. Це цікаво — обмінюватися досвідом», — каже Тетяна.
Вона зізнається, що у спільноті жінок можна й посміятися, і вивільнити емоції, і допомогти чим можеш.
Про війну і волонтерство
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна вивезла двох своїх дітей в умовно безпечне місце в Україні, а щойно росіян відігнали від Києва, повернулася і продовжила волонтерити. Адже розуміла, що тут вона потрібніша.
Зараз великий відсоток діяльності спрямований на допомогу військовим і цивільним, що постраждали від війни. Вони разом із однодумицями роблять ляльки-мотанки, щоб зібрати на дрони-літачки, проводять різноманітні заходи, щоб назбирати на допомогу бійцям, відправляють допомогу туди, де вона необхідна, всіляко підтримують захисників та захисниць, об’єднуючи зусилля з іншими волонтерськими організаціями. Тетяна впевнена, що зараз усі сили треба спрямовувати на перемогу, а після війни — на реабілітацію та реінтеграцію ветеранів і ветеранок.
«Ми зараз працюємо над тим, щоб проводити навчання для ветеранів та їхніх рідних. У нас проходить цикл тренінгів, які проводить військовий на протезі — про те, як коректно спілкуватися з людьми, які мають ампутацію та інші видимі ознаки поранень», — ділиться Тетяна.
Про фемінізм і лідерство
Тетяна Слєсаренко зізнається, що раніше мала упередження щодо фемінізму. А тепер, коли запитують, чи є в залі феміністки, сміливо підіймає руку.
«Мені дуже багато знань і розуміння суті фемінізму дала Київська Академія жіночого лідерства, а також знайомство з лідеркою «Громадського альянсу «Політична дія жінок» Іриною Тишко. Це наче пробудило мене. Я зрозуміла, що феміністки — це не лише представниці відомого руху, які оголюють певні частини тіла, як намагаються нав’язати нам прибічники патріархату. Це жінки, які відстоюють права жінок, щоб жінці не вказували, де їй бути і де її місце», — каже Тетяна.
Відчувши підтримку жіночого кола і сестринство в дії, на одному з тренінгів для лідерок Тетяна вперше змогла зізнатися на загал, що пережила аб’юз із боку колишнього чоловіка. За її словами, саме після того, як їй удалося поставити крапку в цих стосунках, почалося її жіноче лідерство.
«Ми просто маємо зрозуміти, що ніхто, крім нас, нам не допоможе. Ми маємо усвідомити, що варто зробити перший крок, а потім уже тебе підтримають. Це ніби ти сама малюєш лінію своєї долі. Я зрозуміла, що про це можна говорити вголос, і тебе не засудять. Не скажуть: сама винна», — каже жінка.
Саме говорячи про особисті історії, можна ініціювати зміни, надихати інших жінок не мовчати. На думку Тетяни, лідерство й полягає в тому, щоб гуртувати навколо себе жінок і мотивувати рухатися далі. Не насідати і притискати, а підіймати й підштовхувати до звершень.
Про команду
Тетяна впевнена, що секрет успіху — в команді, коли кожен і кожна несе відповідальність за свій шматок роботи і за необхідності може підстрахувати інших. Коли є надійна команда, тоді простіше будувати політичну кар’єру. На початку шляху важливо, до якого керівництва потрапиш. Тетяна каже, що їй пощастило в цьому, їй удалося не розчаруватися в політиці. Саме тому є бажання йти далі й розвиватися. Адже помічниця депутата — це лише перша сходинка.
«Для мене команда — це моноліт. Я вірю в свою команду, я вірю своїм шефам. Варто пробувати й самій ухвалювати рішення, куди хочеш рухатися. Не треба самій створювати собі скляну стелю. Я розумію, що може бути непросто, остаточно вирішити можна тоді, коли стане зрозуміло, що буде з виборчим законодавством після перемоги», — розповідає Слєсаренко.
Зараз Тетяна також є помічницею депутатки Олесі Зубрицької та прессекретаркою Київської організації партії «Удар». Серед політикинь, які надихають, Тетяна назвала Далю Грибаускайте, колишню президентку Литви.
«Я щиро вдячна пані Далі за її невпинну допомогу Україні з початку війни, за постійну підтримку та стійкість. Вона класна», — каже активістка.
Читайте також: Годі здригатися: про Далю Грибаускайте та блискавичні реакції
Про оптимізм і віру в людей
У Тетяни є одна риса, якої часто бракує чинним політикам. Вона любить людей і щиро намагається допомогти кожному і кожній.
«Довгий час я працювала у громадській приймальні. Туди приходили різні люди, з різним настроєм, з різними проблемами. Я до всіх знаходила підхід. І часто чула: «Що ви тут робите? Вам десь треба на вищу посаду». А я кажу: «А хто ж тоді буде вами займатися?» — посміхається Тетяна Слєсаренко.
Люди, не звичні до привітності, намагалися якось віддячити. Везли на подарунок домашні ласощі, варення й навіть картоплю. Тетяна не знала куди себе подіти від ніяковості. Адже наче не зробила нічого надприродного.
«До людини треба ставитися по-людськи. Навіть якщо вона попередньо агресивно налаштована. Якщо не відповідати їй агресією, то вона заспокоюється і обеззброюється. Дехто і з ноги відчиняє двері. Але можна розібратися, допомогти, і людина повертається до нормального стану. Люди, ідучи до якоїсь установи, завчасно готуються, що їх будуть футболити й ганяти по кабінетах, тому просте позитивне ставлення їх дивує».
Тетяна дуже відкрита й оптимістично налаштована. Вона швидко знаходить спільну мову з людьми. Але інколи таку відкритість сприймають за нещирість і намагаються докопатися: може, вона щось приховує й насправді тримає за пазухою камінь.
«Дехто думає, що моя відкритість і усмішка — це маска, очікують, що я маю якесь подвійне дно. А я просто така людина з раннього віку. Якщо мій оптимізм і привітність допоможе комусь, то чому б ні? Чому я маю приховувати свою оптимістичну натуру?», — дивується вона.
Попри відкритість, Тетяна навчилася говорити «ні». Було важко, але все вийшло. Каже, що її завдання –– не зробити за когось справу, а дати віру, що людина зможе зробити це сама.
Про творчість
А ще Тетяна дуже творча. Вона малює портрети олівцем. Усе почалося з портрету загиблого під час Революції Гідності Сергія Нігояна. Вона спробувала –– і вдалося. Подивилася кілька відео в ютубі і продовжила практикуватися. Особливо виручало це захоплення на початку повномасштабки. Тоді по два портрети в день виходило.
А нещодавно захопилася вишиванням фотографій.
«Я взагалі не люблю вишивати. Але тут побачила такий метод і захопилася. Чорно-біле фото друкується на цупкому картоні, і потім вишиваються деякі елементи. Це додає об’єму й дуже красиво виходить. Я вже одну картину зробила. Мені ще треба тренуватися, тому нікому поки що не показую, але процес захоплює», — поділилася Тетяна.
Жінка зізнається, що творчість допомагає триматися й поповнювати запаси енергії. Часом, коли буває зовсім погано, вона вмикає вдома музику і співає. Не для краси й вокалу, а тому, що хочеться.
«Мене часто запитують: де ти береш енергію? А я не знаю. Вона просто є», — каже Тетяна Слєсаренко.
Олена Кущенко
