Головна Статті Правозахисниця Катерина Рашевська про депортацію й повернення українських дітей додому

Правозахисниця Катерина Рашевська про депортацію й повернення українських дітей додому

1
1,103
Катерина Рашевська депортація дітей

Саме за депортацію українських дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Владіміра Путіна та дитячої «омбудсманки» Марії Львової-Бєлової. 

«Після цього в них максимально змінилася риторика. Наче є якесь розпорядження Путіна (але на сайті Кремля воно не оприлюднене), щоб «возз’єднувати» дітей із батьками. Вони ніколи не вживають слова «возвращать», бо не вважають, що когось викрали чи депортували. Побіжно це свідчить і на користь їхнього умислу залишити цих дітей навіть після так званої евакуації в Росію назавжди», — говорить правозахисниця і юристка громадської організації «Регіональний центр прав людини» Катерина Рашевська

Ми поспілкувалися з нею про те, як відбувається повернення дітей в Україну і як можна було б покращити ці процеси.

Надихнулася прикладом Анджеліни Джолі

Катерина Рашевська зацікавилася правом ще у школі, їздила на олімпіади й була активною ученицею. Вступила до університету на країнознавство в Інституті міжнародних відносин. Каже, навчалася добре, але розуміла, що не на своєму місці, тож у магістратуру пішла вже на міжнародне право. Після закінчення навчання Катерина почала свій шлях у професії в Регіональному центрі прав людини (RCHR).

«Два роки я займалася лише окупованим Кримом. Це були перші кроки в документуванні воєнних злочинів», — пригадує Катерина.

Каже, її перше завдання було пов’язане саме з дітьми. Треба було зібрати інформацію щодо дітей, яких Російська Федерація депортувала з території окупованого Криму в межах програми «Потяг надії». А 18 лютого 2022 року почали з’являтися відео так званої евакуації дітей Донбасу. Катерина вже знала, як росіяни працюють із цією темою:

«Переломною точкою був квітень 2022 року, коли перших 27 дітей передали в російські родини. Після того я зрозуміла, що хочу займатися цим дуже глибоко — і лише цим. Я розвиваюся, проходжу додаткові курси, щоб належно захищати права дитини. І йдеться не лише про викрадення, депортації, примусове переміщення, але й про інші серйозні порушення прав дітей під час війни», — розповідає правозахисниця.

Катерина Рашевська

Читайте також: Марія Суляліна отримала нагороду за документування злочинів РФ проти дітей


Навіть якщо ми захистимо всіх українських дітей, всіх повернемо — це амбітна мрія і мета, каже Катерина, але все одно є діти в інших регіонах, які також потребують того, щоб їх захищали:

«Я ще в дитинстві дивилася на Анджеліну Джолі та на інших послів доброї волі, і мені також дуже хотілося їздити в Африку, рятувати там дітей, які страждають від воєн. Ніколи не могла подумати, що першим регіоном, де я отримуватиму такий досвід, буде саме моя держава», — зізнається Катерина Рашевська.

Занурюватися у світ російської пропаганди

Катерина часто пише у своєму фейсбуку про переглянуті пропагандистські відео чи тексти, завдяки яким вона шукає все нові й нові свідчення злочинів. Наприклад, стежить за висловами Львової-Бєлової:

«Її інтерв’ю для мене — це справді частина збору доказів. Вона говорить про індивідуальні плани розвитку дітей, психологічну реабілітацію тощо. Це ніби розумні речі. Шок контент — вона не тупа й не зробила це [депортації українських дітей — ред.], бо чогось не розуміє. Ні, вона достатньо кваліфікована людина й має відповісти за все. І це має бути ще обтяжуючою обставиною до її злочину».

Катерина Рашевська депортація дітей

У соцмережах пропагандистів та посадовців РФ можна знайти багато свідчень злочинів, саме тому Катерина Рашевська моніторить їх.

«Мені здавалося, що про депортованих українських дітей уже знає весь світ, щонайменше західний. Що в Штатах кожна домогосподарка прокидається й молиться за своїх дітей, а ще за депортованих українських. Але це не так. Багато речей для світу лишаються невідомими», — каже правозахисниця. 


Читайте також: Як російський агітпроп намагається дискредитувати українок — дослідження «Детектор медіа»


Вона писала й надсилала свої тексти у видання на кшталт The Guardian. Щоразу отримувала приблизно таку реакцію: блог чудовий, але є інші публікації на черзі. Та правозахисниця не здається і мріє написати таку колонку, щоб її точно взяли.  

«Був такий певний період, коли критикували іноземних журналістів, які їздили в Росію: знімали табори перевиховання, говорили з Львовою-Бєловою, мовляв, навіщо давати їм майданчик? Одне питання — це інтерв’ю Путіна і Карлсона на 3 години, а інше — інтерв’ю, які були з Львовою-Бєловою на 10 хвилин, де вона наговорила собі на 10 років [тюремного терміну]. Звісно, не треба давати їм слово часто, але так вони зможуть насвідчити проти себе», — упевнена Катерина.

Скільки українських дітей треба повернути

Питання статистики щодо депортації українських дітей викликає багато дискусій. Встановити реальну цифру часто складно. За словами Уповноваженого ВР із прав людини Дмитра Лубінця, наразі Росія депортувала 19,5 тисяч українських дітей. РФ називає іншу цифру — понад 700 тисяч дітей, а Уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук стверджує, що ці цифри завищені, що реально може бути 200-300 тисяч депортованих дітей.

Катерина Рашевська депортація дітей

«Я зазвичай говорила і продовжуватиму залишатися на цій цифрі, що це може бути близько 50 тисяч дітей. Бо серед них справді будуть діти статусні, тобто сироти, діти позбавлені батьківського піклування, діти, які перебували в інтернатних закладах. Дітей могли вилучати в батьків у процесі фільтрації, наприклад. Та насправді необов’язково концентруватися на цифрі, бо з юридичної точки зору навіть депортація однієї особи може бути визнаною воєнним злочином», — розповідає Катерина Рашевська. 

У практиці МКС були такі випадки, коли критерій широкомасштабності задовольняли і 13 осіб, проти яких було вчинено системне насильство. Тож навіть депортація 31 дитини з Маріуполя має цей критерій широкомасштабності й систематичності, щоб бути кваліфікованою не лише воєнним, але й злочином проти людяності, каже правозахисниця.

Звісно, цифра важлива, коли йдеться про повернення дітей. До 50 тисяч, які називає Катерина, належать і діти, яких вивезли з території окупованого Криму. Правозахисниця не хоче, щоб про них забували.

Як повертають українських дітей

На початку повномасштабного вторгнення саме неурядові організації брали на себе лідерську функцію у поверненні дітей. Це «Save Ukraine» і Українська Мережа за Права Дитини. Звісно, державна влада теж брала участь. Та з весни 2023 року почали обговорювати те, що тепер повернення дітей можливе лише через державу, аби не нашкодити. А з літа почалися розмови про таємні переговори з іншими державами. У серпні стало зрозуміло, що Катар бере участь у поверненні українських дітей як третя сторона.

«Технічно роль Катару — це передати списки Росії. Але є й негативні наслідки для нас: адже Катар не фіксує якихось порушень і засвідчує, що Росія йде на контакт, готова повертати дітей тощо. А Росія цим користується й навмисно обирає такі випадки, які складно назвати депортацією», — каже правозахисниця.

Катерина Рашевська депортація дітей

Найбільша група, яка повернулася одночасно, — це 11 дітей. За підрахунками Дмитра Лубінця, такими темпами повернути всі 19,5 тисяч дітей –– це займе 50 років. Катерина ж називає цифру 90 років. 

У міжнародному праві є певні прогалини, що стосуються повернення окремих категорій дітей. Надто якщо йдеться про сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 

«Проблеми варто було б вирішити завдяки змінам і покращенню міжнародного права. Тому наша організація [Регіональний центр прав людини — ред.] пропонувала зробити це за рахунок ухвалення резолюції Генеральної асамблеї ООН. Спочатку ми пропонували, щоб ця резолюція стосувалася депортованих українських дітей. Але після спілкування з певними експертами зрозуміли, що вона може й не стосуватися виключно кейсу України та Росії. А бути загальною — заповнювати прогалини в міжнародному праві і створювати механізм для повернення дітей», — розповідає Катерина.

Створити резолюцію та юридичні договори

Створення резолюції — це перший крок. Далі через третю сторону мали би бути укладені обов’язкові юридичні договори. Наприклад, як от договір, що був укладений 2004 року між Ефіопією та Суданом про повернення цивільних осіб, зокрема дітей. Навіщо такий договір? У ньому можна передбачити й уніфікувати процедуру — визначити, яких дітей повертаємо, у які строки, які потрібні документи. Адже РФ користується відсутністю договору й вимагає різні пакети документів, деякі з них в Україні просто не виготовляють, каже Катерина. 

«Або, наприклад, вимагають довідки про те, що дитина навчатиметься в російськомовній школі. А її неможливо отримати, бо в нас немає таких шкіл, у законі про освіту цього не передбачено».


Читайте також: Уляна Токарєва: Нам потрібен реєстр постраждалих від російської агресії


Поки що немає уніфікованого переліку документів, тому важко повертати великі групи дітей. А чи готова до цього Україна?

«Звісно, якщо їх привезуть завтра до кордону, то ми не впадемо у відчай. Але це буде навантаження. Адже коли повертаються сироти й діти, позбавлені батьківського піклування, їх потрібно передавати в родини. Є багато охочих узяти таких дітей, але це тривалий процес і дитина сама обирає сім’ю для себе. Має бути програма реінтеграції. Проблема у відсутності індивідуальної траєкторії повернення», — коментує правозахисниця.

Що це? На кожну дитину потрібно розписати план, куди вона повертається. Якщо в неї є батьки, то хоч вони й мають самі виховувати дітей, але лишатися в небезпечних місцях — ні. Правозахисниця нагадує, що в нас є механізм примусової евакуації. І якщо батьки цього не хочуть, евакуйована має бути дитина, особливо якщо вона вже постраждала від міжнародного злочину.

«Це мають бути системні рішення у вигляді державної політики. І коли ми розробляли свій юридичний механізм повернення, то зазначали, що друга його частина — це саме дії держави. Бо ніхто за Україну цього не робитиме. Новостворена коаліція з 35 держав може допомогти експертним досвідом, технічно, фінансово, але замість України ухвалити цю програму вона не може».

А що буде після повернення?

Для повернення дітей треба продумувати не лише механізми, як їх вивезти з Росії, а і як адаптувати. Адже Росія активно стирає ідентичність українських дітей, насаджує свою ідеологію, впевнена Рашевська: 

«Я бачила цих дітей і аналізувала родини, у яких вони перебувають. Вочевидь, робила це з відкритих джерел, зокрема — із соцмереж цих родин. Або ці діти дуже гарні актори, їм погрожували, щоб вони так посміхалися, гралися. І це робили систематично роками, щоб наповнювати стрічку. Або до них гарно ставилися. Я одразу хочу провести паралель із нацистською Німеччиною. Бо коли викрадених дітей передавали нацистам на виховання, основною вимогою до нових батьків була належність до нацистської партії, любов до Гітлера. Але ці нові родини мали бути безплідними й полюбити дітей, як своїх. Я бачила фотографії дітей у біленьких шкарпеточках, з кульками, щасливих». 

Катерина пригадує історію, як польську дитину, спочатку вкрадену німцями, вилучили й віддали в рідну сім’ю, але дитина любила вже обидві сім’ї. І польська мама — після концтабору і страждань — заради дитини спілкувалася з її німецькою «мамою».

«Ми аналізували українських дітей у російських родинах. Вікова група до п’яти років — одна з найчисленніших. І ця дитина не пам’ятатиме, що вона з України. Але це зовсім не означає, що її не потрібно повертати. Має бути проведена оцінка. І здебільшого тільки повернення додому відповідає інтересам дитини», — підсумовує Катерина Рашевська.

Катерина Рашевська депортація дітей

У кожну сім’ю — по кейс-менеджеру

Реінтеграція дітей — складний процес. Нам може здаватися, що як тільки дитина повертається до школи, наприклад, то всі радісно її приймають. Але на практиці все може бути інакше:

«Часто ці діти почуваються самотніми. Діяння РФ були спрямовані й на те, щоб викорінити активізм у тих дітей, які не корилися. Тож вони примусово вступали в «юнармію» й мусили співати російський гімн. І тому часом можна зустріти випадки, коли діти до початку повномасштабного вторгнення були президентами школи, лідерами класу, активістами. Тепер вони пережили цей досвід депортації, повернулися назад і вже не хочуть цим займатися. Вони слабко інтегровані до класу, не дуже розуміють життя нової школи». 

Також дуже гостро постає питання мови, адже в Росії наших дітей переконують, що тут убивають за російську. І коли дитина, переживши такий тиск, повертається і справді бачить, що за російську отримує зауваження, то може повірити в цю пропаганду. 

«Просто реінтеграція — це не про роботу з дитиною, яка повернута. А якщо її повернути в цей клас, це про роботу з усім класом. Це про роботу з цією громадою. Всі мають бути готові. Поки що такого підходу в нас немає», — каже правозахисниця.

Катерина Рашевська вважає, що перед приходом повернутої дитини у школу класний керівник має поговорити з класом і все пояснити:

«Зараз приїде Вася. Він російськомовний. Але ми говоримо з Васею українською, розказуємо йому про гарні українські пісні, українські фільми. Він скоро перевчиться. Тобто Вася може говорити вам щось і хороше про Росію. Це не тому, що він її любить або ненавидить ваших батьків, які борються проти росіян. А це тому, що Васі промивали мізки – і це має певні наслідки, але Вася працює з психологом, і це скоро зникне».

Катерина Рашевська депортація дітей

Катерина переконана: не варто очікувати, що все пройде природно й легко. Це має бути робота, навіть із родиною, куди повернеться дитина:

«Ми говоримо навіть не про окремі хаотичні послуги і програми психологічної реабілітації. А про кейс-менеджмент. Це коли в кожної родини, куди повертається дитина, є менеджер. Людина, яка вислухає проблеми, шукатиме рішення, пояснить усі процеси й допоможе в цьому перехідному періоді. Самоціль — це не лише повернення, а й адаптація дітей. Головне — систематизувати цю підтримку й заповнити прогалини» .

Катерина впевнена, що таких кейс-менеджерів можуть випускати університети. Наприклад, на соціологічному факультеті має бути відкрита кафедра соціального менеджменту, аби готувати таких спеціалістів та спеціалісток. 

Леся Богдан

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Богдан
Більше публікацій Статті