Головна Статті Рівні у Кривому: як Анна Атаманчук відстоює гендерну рівність у Кривому Розі

Рівні у Кривому: як Анна Атаманчук відстоює гендерну рівність у Кривому Розі

Анна Атаманчук

«Коли в тебе сильний характер і ти вмієш себе відстояти, але лише тому, що в тебе є вагіна, на тебе дивляться як на неповноцінну людину», – говорить Анна Атаманчук, активістка і громадська діячка з Кривого Рогу. 

Вона працює бухгалтеркою і на громадських засадах – помічницею депутатки. А ще намагається змінити рідний Кривий Ріг і зробити його комфортним для життя. Сміючись розповідає, що активізм для неї почався з того, що бабуся застала її, 20-річну, за вишиванням і… відправила в доросле життя.

«Я мама двох дітей і велосипедистка»

«Я була чемною тихою дівчинкою з довгою косою, проводила вільний час, вишиваючи хрестиком. І от бабуся зазирнула в кімнату, подивилася на це все і сказала батькам: «Треба з цим щось зробити!». Мені зняли власну квартиру і відправили у самостійне життя. І я «поламалась», ставши такою, як зараз», – усміхаючись, пригадує Анна Атаманчук, автоматично накручуючи на палець кінчик довгої коси. 

Коса – єдине, що не змінилося. Характер і життєві пріоритети стали зовсім іншими. 

«Я мама двох дітей і велосипедистка», – так Анна відповідає на питання про те, що змусило її зацікавитися урбаністикою.

Анна Атаманчук

Ось уже понад 13 років, як Анна Атаманчук купила велосипед і почала пересуватися містом переважно ним. І гостро відчула, наскільки Кривий Ріг погано пристосований для потреб велосипедистів. Крайня права смуга завжди запаркована автомобілями, тож їй доводиться їхати проїжджою частиною. А люки каналізації частенько відкриті там, де цього не мало би бути. І оскільки активістка змінювала велосипед на таксі або громадський транспорт лише коли їхала на вокзал, аби поїхати з міста, то відчувала ці незручності регулярно.

«Крім того, я почала звертати увагу, наскільки погані в нас тротуари. Бо мої сини ходять до школи і повертаються з мокрими ногами. А школа зовсім поруч із моїм будинком, в якому я живу вже 16 років. І жодного разу цей тротуар не ремонтували. Реконструкцію проїжджої частини робили, знімали все двічі, але тротуар – ні. У школі навчається тисяча учнів, і вони змушені ходити по калюжах. Як стикаєшся з такою несправедливістю, хочеш якось починати впливати на це. Бо ненормально, коли ми робимо інфраструктуру для меншості, тобто водіїв, але забуваємо про більшість – пішоходів. Не варто забувати й про велосипедистів, бо вони теж живуть у цьому місті», – каже Анна Атаманчук.

Як  зробити Кривий Ріг зручним

Як виявилося, місто незручне – і проблем у ньому безліч. Тут і незручні пішохідні переходи, і зупинки громадського транспорту, і дитмайданчики. Анна долучилася до громадської організації «Об’єднання відповідальних громадян» і разом з однодумцями вони взялися змінювати обличчя міста. Назва їхнього пріоритетного проєкту говорить сама за себе: «Кривий Ріг – зручний». У цьому проєкті зусилля активістів поєднуються із можливостями депутатів районних та міської рад. Алгоритм простий – створюють соціальний запит на ремонт, реконструкцію міських просторів і потім ці проблеми намагаються вирішити. Здобутків уже не бракує.

Читайте також: «Шлях жінки в політику»: що змінилося в житті депутаток?

Завдяки одній з акцій накрили 250 каналізаційних люків, зробивши пересування містом безпечнішим. А коли виявили дитмайданчик «ні на чиєму балансі», то одна з депутаток забрала його на баланс свого ОСББ. Полагодили, і тепер «нічиє і в жахливому стані» приносить радість дітям у дворі. За зверненнями активістів роблять ямкові ремонти на тротуарах. 

Тобто зміни відбуваються. Вони відбуваються і втілюються не лише на ділі, як-от у ремонтах, але і в головах людей, з якими Анна та її колеги працюють. 

«Ми намагаємося донести до людей, що інфраструктура має бути для всіх, а не лише для здорових чоловіків. Але громадськість пасивна доти, доки не показуєш, що є реальна проблема», – каже Анна Атаманчук.

Історія про пішохідний перехід

Активістка згадує яскравий приклад із пішохідним переходом. У підземний перехід вклали 21 мільйон гривень, плюс 600 тисяч в рік на охорону підйомника, який там розташований. Але в першу ж зливу перехід затопило, підйомник зламався і так триває й досі. Тож мамам із візочками, людям із інвалідністю чи навіть просто з паличкою спуститися туди дуже складно або й взагалі неможливо. Але влада весь час наполегливо казала, що наземний перехід – недоцільний. 

Анна Атаманчук

Анна з колегами пішли шляхом досліджень та чіткої аргументації. Вивчили будівельні норми, вивчили статистику ДТП у цьому місці, оцінили, скільки людей переходить на наземному переході за годину – таких понад 800 (наземний був тимчасово облаштований, поки ремонтували підземку). Активісти й активістки вернулися до поліції, а також провели опитування серед людей щодо доцільності наземного переходу. Однак на вимогу побудувати наземний перехід поки що отримали відповідь, що не були виділені кошти на виготовлення відповідної документації. Але вода камінь точить. 

Читайте також: Ізраїльська міністерка не потрапила на конференцію ООН через недоступність простору

«Коли підходиш до справи науково й обґрунтовано, то рано чи пізно тебе почують. Але це копітка і важка робота. Бо маєш розуміти, чому ти цього хочеш, і мати обґрунтування на кожне своє прохання. Бажано і документальне, і людську позицію», – каже Анна Атаманчук.

«Дєвочка, та шо ти там знаєш?»

Такий підхід до справи допомагає Анні боротися з гендерною дискримінацією, із якою постійно доводиться стикатися. 

«Приходиш до чиновників і починаєш розповідати про інфраструктуру і про те, як вона має бути облаштована. А чоловіки на тебе дивляться і кажуть: «Дєвочка, та що ти там знаєш?». А ти їм ДБН-ами, номерами законодавчих актів, цифрами – так і боремось. Силою характеру, знаннями та кваліфікацією. І це працює», – каже Анна Атаманчук. 

Їй не звикати боротись із дискримінацією. Ще в 2008 році вона як співзасновниця громадської організації велосипедистів «Велокривбас» була чи не єдиною дівчиною з-поміж організаторів перших велозмагань у регіоні. 

Анна Атаманчук

Крім того, Анна долучалася до таких ініціатив за гендерну рівність як «Рівні у Кривому» та «Рівновага». Разом із колежанками вони проводили фестиваль соціальної реклами, влаштовували читання книжок, перегляди фільмів і навіть зустріч із відомою сексологинею провели. 

Читайте також: Родіка Юзькова: На сесії можуть сказати «якби ви були чоловіком, я б вам уже морду набив»

А влітку цього року «Об’єднання відповідальних громадян» ініціювало акцію «Годувати не соромно». Під час якої проводилася просвітницька робота серед містян, людям пояснювали, що годування грудьми – цілком природній процес, і це можна й треба робити, не соромлячись. 

«Коли я годувала старшого сина, до мене підійшла жінка років шістдесяти і сказала, що те, що я роблю, – соромно, порадила мені десь сховатися або накритися. Тоді я її відправила на фонтан, аби вона чоловіка з оголеним торсом присоромила», – пригадує Анна Атаманчук.

Попри те, що є багато викликів, усе ж активістка зазначає, що прогрес у боротьбі за гендерну рівність відчутний. 

«Ми мусимо боротися за рівність, якщо хочемо полегшити життя нашим дітям. До більшості чоловіків уже зараз починає доходити, але не до всіх. Тож ще поборемося», – усміхається вона. У родині ж Анни гендерний баланс працює. 

«Чоловік дуже мене підтримує в усьому. У нас немає прописаних ролей, кожен робить, що хоче і що може. У обох є ноги, руки, ми обоє працюємо. І мій чоловік не вважає, що я маю бути «берегинею». Часто це він у нас «берегиня»: дітей забрати, їсти приготувати, полікувати, посуд помити і все на світі», — каже Анна Атаманчук.

«Громадська діяльність не дає всіх бажаних важелів впливу на розвиток міста

Анна Атаманчук балотувалася до міської ради на минулих виборах, але не пройшла. Тому зараз працює помічницею депутатки. 

«Я завжди була дуже включена в життя мого міста. І хотіла більше бути включеною в ухвалення рішень, на іншому рівні. Бо ж громадська діяльність не дає всіх бажаних важелів впливу на розвиток міста. Моєю головною метою було зробити місто більш дружнім до людей і привернути увагу місцевого самоврядування до об’єктів інфраструктури соціального призначення – майданчиків, тротуарів, зупинок», – каже Анна Атаманчук. 

Активістка планує і далі займатися громадською діяльністю, бо вже не уявляє свого життя без цього. Зауважує, що робитиме все, аби люди не хотіли їхати зі свого міста. Хіба для мандрівок, бо вони відкривають очі й показують, що можна жити краще. 

«Це проблема, коли люди не бувають за межами свого міста і не уявляють, що можна жити інакше. Коли людина виїжджає з Кривого Рогу і потрапляє в умовний Івано-Франківськ чи Польщу – це космос. Але ми маємо зробити все, щоб люди любили своє місто, не прагнули залишити його, при цьому усвідомлюючи: можна жити краще. Тоді буде громадянський запит і депутати змушені будуть діяти і змінювати обличчя міста. І почнуться невідворотні зміни на краще», – каже Анна Атаманчук.

Світлана Чернецька

Більше публікацій
Більше публікацій Світлана Чернецька
Більше публікацій Статті