«Я завжди хотіла бути людиною, яка не просто бере участь у процесах, а може щось змінювати й на щось впливати. А для цього треба мати якісь інструменти. Наприклад, бути депутаткою», — говорить депутатка Полтавської районної ради Руслана Базалук, якій нині вдається поєднувати депутатську діяльність і службу в ЗСУ.
Коли балотувалася, то подавалася в дві ради — міську й районну. До міської не вдалося пройти, тому стала депутаткою Полтавської районної ради.
«Однак Полтавська громада входить до Полтавського району, а Полтава — обласний центр, тому сміливо можна комунікувати з усіма органами місцевого самоврядування, незалежно від того, депутаткою якої ради ти є. Тож я найбільше працювала в міській раді», — пояснює політикиня.
Ми поспілкувалися з нею про службу в армії, гендерні упередження і бажання щось змінювати та на щось впливати, якщо ти депутатка.
Читайте також: Світлана Фесянова: Хоч депутатство — це багато стресу, але воно дає можливості й певний кредит довіри
Про співпрацю з батальйоном територіальної оборони Полтави
Розкажіть про проєкти, які вдалося реалізувати за час роботи депутаткою.
Мабуть, найцінніше — це моя опіка питаннями територіальної оборони. Цю важливу тему я просувала і в районній, і в міській радах. Коли 16 липня 2021 року ухвалили закон «Про основи національного спротиву», я почала працювати з військовою частиною — батальйоном територіальної оборони Полтави. На той час у штаті частини було лише дві особи. Саме завдяки їм удалося започаткувати відповідні ініціативи.
Військові вже тоді розуміли велику загрозу і зверталися по допомогу до депутатів, щоб вирішувати питання забезпечення й облаштування. Адже 1 січня 2022 року закон мав уже запрацювати. Тому ще в 2021 році потрібно було створити умови для розгортання, починаючи з придатних приміщень, оргтехніки, меблів тощо. На мою думку, такі заходи насамперед мали б передбачити в державному бюджеті, однак територіальній обороні довелося ставати на ноги самотужки.
На вашу думку, наскільки Полтава була готова до оборони?
Питання ж не лише в Полтаві, бо наше місто й область порівняно далеко від кордонів, до нас ворог не зміг дійти завдяки опору та обороні в сусідніх областях. 24 лютого батальйони ТрО скрізь почали формуватися фактично з нуля. Пам’ятаю, як узимку командири ТрО приходили на сесії й били на сполох, казали, що закон вже ухвалили й треба нарешті працювати, просили відповідні приміщення та умови, щоб розмістити управління батальйонів, які мали б якомога швидше розпочати роботу відповідних служб із забезпечення, навчання, набору людей, облаштування, планування оборони тощо.
До речі, на сесії за тиждень до повномасштабного вторгнення виступали військові, зверталися до депутатів. Мені було досить неприємно, бо не всі уважно слухали й навіть звинуватили військових у нібито агресивній поведінці. Я тоді теж взяла слово, хотіла захистити хлопців, наголосити на важливості порушених питань, та серед депутатів лунав подекуди іронічний сміх: «А що, бо Путін нападе?» Вони не розуміли реальної загрози.
У районній раді багато депутаток, і вони активніші, ніж чоловіки
Де вас застала повномасштабна війна?
Узимку я збиралася переїжджати до Києва, а 15 лютого, якщо не помиляюся, приїхала на сесію районної ради. Тоді прокотилася хвиля сесій по всій Україні щодо цільових програм із забезпечення військових, та було запізно. На щастя, у міській раді на той час вже розробили власну програму, і я була співавторкою. За останні півтора року провели величезну роботу завдяки цій програмі, і я дуже вдячна за це департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради, а також депутатам і депутаткам, які підтримували ці заходи.
Читайте також: Оксана Дрюк: Спочатку волонтерство, а потім робота у міській раді
Ви очолюєте фракцію ЄС у районній раді. Як ставляться чоловіки до того, що жінка на керівній посаді? Загалом чи не стикалися ви з гендерними упередженнями з боку колег у раді й у межах партії? Чи не чули закидів, як-то «чому жінка переймається питаннями забезпечення військових» тощо?
Я завжди за те, щоб на керівних посадах були компетентні люди з лідерськими якостями. Незалежно від статі. У моїй політичній силі з цим усе гаразд, ніколи не відчувала жодних утисків, навіть навпаки. До речі, у районній раді багато депутаток від різних партій, і вони активніші, ніж чоловіки. Єдина різниця між мною й колежанками — це напрямки роботи. Лише в мене військове спрямування.
Маю звання лейтенантки та обіймаю посаду офіцерки
Знаю, що ви були однією з координаторок штабу Полтавської територіальної оборони від початку повномасштабної війни.
24 лютого зранку я прибула до військкомату, бо не могла додзвонитися до командирів Полтавського батальйону ТрО зі зрозумілих причин. Знайшла їх на місці. Уже там почала готувати перші списки потреб для батальйону. Потім вибула до місця дислокації, яке на той час визначили для нашої частини, і стала проміжною ланкою між батальйоном, волонтерами й цивільними. Списки були величезними, щодня оновлювалися. Нами опікувалися сотні полтавців, місцевий бізнес, люди самі приходили й цілодобово допомагали облаштовуватися, готувати їжу, прибирати. Полтавці робили все для того, щоб військові сфокусувалися на головному — обороні. Перші тижні ми фактично не спали, готувалися до захисту міста.
На якому етапі ви вирішили долучитися до лав ЗСУ? Яке у вас звання?
Із 24 лютого мене й зарахували до лав батальйону. Пізніше я підписала контракт, маю звання лейтенантки та обіймаю посаду офіцерки групи цивільно-військової співпраці.
Що входить до ваших обов’язків? Ви дислокуєтеся в Полтаві?
Якщо коротко, це взаємодія з цивільним середовищем із усіх питань, які виникають, а їх дуже багато. Мій батальйон виконує бойові завдання в Донецькій області. Я здебільшого перебуваю в Полтаві, взаємодію з органами місцевого самоврядування, опікуюся пораненими.
Читайте також: Виклики для жінок у армії: хто винен і що робити?
Про гендерні упередження в армії
Загалом армія — не дуже доброзичливе середовище для жінок. Чи були щодо вас прояви сексизму?
Справді, багато чоловіків, вихідців із радянської армії, і досі несуть в собі певні «скрєпи». От, наприклад, поширюють чутки про мене, намагаються дискредитувати, применшити те, що роблю, знецінити моє депутатство тощо. Це мене не дуже турбує, але сумно, коли чоловіки самостверджуються таким чином.
Ви зараз говорите більше про упереджене ставлення як до депутатки. А як щодо закидів на кшталт «армія не місце для жінки» або «тобі краще дітей народжувати»?
Звісно, я таке чула. Хоча тут потрібно розмежовувати щиру турботу й звичайне невігластво чоловіків. Я завжди за ефективність, і якщо жінки дають хороший результат, то потрібно це відзначати, а не рекомендувати народжувати чи вирушати на кухню.
До слова, 24 лютого до лав ЗСУ прийшло багато добровольців із цивільних, як чоловіків, так і жінок, які ніколи не служили в армії, але були успішними й ефективними менеджерами чи власниками бізнесу. Шкода, що у таких фахівців не було звань, а отже й немає можливості якнайкраще використати їхні компетенції. Натомість високі звання часто не гарантують професійності та бажання працювати в команді.
У армії 24/7
Чи вдається вам брати участь у всіх засіданнях районної ради?
Останні сесії райради я, на жаль, пропускаю, бо в армії 24/7, і складно планувати щось інше. Постійно з’являються нові завдання та проблеми. Я частіше буваю в міській раді, вирішую проблеми щодо забезпечення моєї частини та питання, що турбують військовослужбовців.
Із контексту розумію, що ваша депутатська діяльність і налагоджені контакти подекуди грають на користь ЗСУ. Складно поєднувати службу й депутатство?
Зараз ми всі універсальні, пристосовуємося до будь-яких викликів. Просто мусимо. Вже норма, коли ти і депутатка, і військовослужбовиця, і волонтерка. Хоча збоку це може здаватися надто просто, якщо не занурюватися глибоко в процеси. Звісно, усе – на користь ЗСУ, всі можливості й ресурси спрямовуємо на допомогу військовослужбовцям. Інакше й бути не може.
Наталка Сіробаб
