На заході, де обговорювали результати дослідження розриву оплати праці, зайнятості жінок і чоловіків, сприйняття жінок в суспільстві, одна підприємиця почала обурюватись. Мовляв, скільки вже можна говорити про пригнічення жінок, несприйняття жінок-керівниць, нерівні умови праці, зарплатні. От вона, до прикладу, успішна підприємиця, і все в неї вдається.
«І досягаю успіху в бізнесі, бо я цього хочу, бо маю цілі, бо працюю. А решта жінок, певно, просто не хочуть. Бо той, хто хоче, той всього добивається. І байдуже, чи жінка ти, чи чоловік», – десь так сказала підприємиця.
Класичний випадок звинувачення жертви і невіра в те, що така ситуація – коли чоловік не дозволяє працювати, або коли не беруть на роботу, бо ти жінка, або в громаді засуджують твої спроби працювати на рівні з чоловіками і це впливає на твій вибір та багато інших станів – колись матиме місце і в моєму житті.
Адже, переконані такі люди, якщо жінка ніде не працює, заробляє менше – це повністю її вина. А не суспільства, родини, оточення.
Вони сприймають інших жінок (з різним психотипом, стартовим економічним та соціальним капіталом та іншим «різним») крізь призму свого досвіду. І, «якщо мені вдалось, то і їм може вдатись».
А якщо не вдається, значить вони «ліниві, нероби, слабачки, безвольні, без амбіцій і бажання росту».
У них навіть в голові не вкладаються інші сценарії, як от виховання в патріархальній сім’ї, де мати завжди була вдома (рольова модель), а батько «приносив гроші», де дівчинці відводилась роль домогосподарки та «берегині».
Або сценарій, коли в громаді будь-які лідерські навички дівчат засуджувались, про таких «ходила погана слава» і що «вона з таким характером залишиться старою дівою».
Або сценарій, коли амбітна жінка потрапляє на роботу, де керівник-чоловік пропонує їй підвищення (або не звільнення), але взамін вимагає інтимні послуги.
Але ні, «такі сценарії ніколи й ні за яких обставин зі мною не могли і не можуть статись», –думають такі жінки, як ота підприємиця.
Тим самим, відрізаючи тисячі тих, хто страждає від домашнього – часто психологічного, економічного – насильства, хто не має підтримки, віри чи перспектив для саморозвитку, в тому числі в бізнесі.
Багато говориться про велику роль менторства для становлення лідерських навичок, самореалізації жінок, дівчаток. І ці успішні підприємиці, директорки, керівниці якраз могли б стати орієнтирами для тих, хто потребує допомоги.
Такі менторські програми допомагають також і тим жінкам, які мають владу, розширити кругозір і побачити, що окрім того, що «мені все вдалось», у людей є такі обставини, де нічого не вдається.
…Нещодавно мене хотіли пограбувати. Злодій ліз через балконне вікно. Я заклякла на мить і почала кричати. Чоловік втік. Коли розповідала про цю ситуацію, то практично всі казали: чому не увімкнула світло, чому не сфотографувала, чому, чому... А я була так налякана, що серце з грудей вистрибувало, боялась ворухнутись, поліцію викликати, поки не настане світанок. І лиш тоді згадала, що раніше так само реагувала на подібні розповіді друзів-подруг. Бо я ніколи не могла подумати – припустити, уявити, змоделювати, що таке може трапитись зі мною. Адже я обережна – всі двері і вікна постійно зачиняю, ношу довгі спідниці, не ходжу нічними вулицями, не тиняюсь з сумнівними людьми, не вживаю спиртного — список можете продовжувати!
Після того випадку я зрозуміла, що поки ти не маєш ось цього досвіду, ти нічого не розумієш і не можеш засуджувати чи додумувати наслідки-причини у житті чужої людини. Але ти можеш допомогти їй. Без оцінок.
Цього року в парламент зайде багато активних і амбітних жінок-політикинь.
Такі жінки були і в Верховній раді 8-го скликання.
Хочеться вірити, що вони не мають ілюзій про те, що участь у політиці жінок залежить лише від бажання самих жінок.
І що докладатимуть зусиль до того, щоб ділитись власним досвідом, менторити менш досвідчених політикинь.
Жінка для жінки – це не лишень «власний приклад», а й розуміння проблем і перешкод, з якими зіштовхуються жінки у своєму політичному становленні.
Так само варто і будувати гендерну політику з огляду на те, що формальна гендерна рівність, закріплена в законодавстві – це не кінець дискримінації.
Це початок довгого шляху культурних змін та трансформацій. Перша з яких – це не звинувачення, а розуміння слабших, менш успішних, більш вразливих.
Надія Вірна, 50%
