«Вибори навиворіт»: Від чого залежить участь жінок у політиці

Громадська мережа Опора вирішила присвятити випуск програми «Вибори навиворіт» гендерній рівності в політиці й розібратися, чи мають жінки й чоловіки рівні можливості на виборах та в управління державою.

Увесь світ прагне до рівності. Але ми з вами її не побачимо. Свіжий глобальний звіт про гендерний розрив показав, що  гендерна рівність у світі буде досягнута через 99,5 років. І це не точно, бо цифру щороку переглядають. Є і хороші новини, Україна в Gender Gap Report покращує позиції і цього року займає 59 місце. Загалом цей звіт оцінює наскільки добре різні країни ділять свої ресурси серед чоловіків та жінок. Оцінюють чотири сфери:  економіку, здоров’я, освіту і політичні права. Як раз з останніми в Україні найбільші проблеми.

Давайте подивимося на історію участі українських жінок в управлінні державою. Обмежимося 20 століттям, коли жінки почали отримувати рівні політичні права з чоловіками. Один із поширених міфів, що у нас виборчі права жінок – це заслуга жовтневої революції. Насправді це не так. У Російській імперії жіночі рухи, так звані «рівноправки», наполегливо боролися за свої політичні права і отримали їх 1 квітня 1917 року. Вибори до Кримського курултаю восени 1917 року стали першими в тюркському та ісламському світі, на яких до законодавчого органу могли обиратися і обралися жінки.

Щодо української державності, то у першому складі Української Центральної Ради в 1918 році серед 115 обранців було 11 жінок. А в Конституції Української народної республіки було затверджено, що «Ніякої різниці в правах та обов’язках між чоловіком і жінкою право Української Народної Республіки не знає». За вікном був 1918 рік. У США жінки отримують рівне з чоловіками право голосувати лише через 2 роки. Але далі стався Радянський Союз…

Усі громадянські жіночі рухи були визнані буржуазними. Кількість жінок у парламентах УРСР була завжди стабільною – в межах третини – через запровадження квот. Але зрозуміло, що такі квоти мали не багато спільного з доступом жінок до влади або демократією. Адже все було контрольоване, а результати виборів відомі наперед.

Зі здобуттям незалежності Україна від гендерних квот відмовилася. І жінок у Верховній Раді стало менше у 10 разів.  В останньому радянському парламенті їх було 36%, а в першому українському – менше 3%. Далі представництво жінок зростало, хоча і доволі повільно. Відчутно кількість жінок збільшилася у парламенті IX скликання. Їх обралося 87. Нова Рада призначила уряд  Олексія Гончарука, в якому було 6 жінок. Вистачило його на пів року. В Кабмін Дениса Шмигаля призначили аж одну міністерку. І саме її новий прем’єр забув представити у Верховній Раді.

Читайте також: Слава Стецько: Незалежна Україна від Сяну по Кавказ

Ще гірша ніж в уряді жіноча експансія на рівні керівництва регіонами. 0 – рівно стільки жінок зараз є очільницями ОДА, а також міськими головами обласних центрів. Якщо ж подивитися на кількість жінок-депутаток, то бачимо цікаву тенденцію: що нижчий політичний рівень – то більше жінок у ньому представлено. Це і свідченням того, що жінки не не хочуть іти в політику, а в силу різних обставин і обмежень не можуть дійти до багатьох посад.

Чому це важливо? Участь більшої кількості жінок у процесі прийняття рішень допоможе Україні формувати збалансовану політику, виконувати свої зобов’язання щодо гендерної рівності та прав людини. Що це? Запитаємо в експертки.

Коментує громадська омбудсменка із захисту виборчих прав Громадянської мережі Опора в Рівненській області Марія Цип’ящук: «У першу чергу, це забезпечення одного з фундаментальних блоків прав людини – політичних прав. Тобто тих гарантованих прав, які дають можливість людині:

• обирати тих людей, які потім формуватимуть політику на різних рівнях;
• мати змогу доступу до того, щоб самим бути обраним (пасивне виборче право);
• долучатися до виборчих процесів у контексті адміністрування, зокрема, виборчого процесу.

Читайте також: Конкуренція за жінок як тренд: висновки виборчого моніторингу

Наступне – це представлення різних груп і різних осіб, в тому числі із різною гендерною ідентичністю, у нашому суспільстві.

За різними даними українське населення складається з 54-58% жінок. Отже, цілком логічно, що ці люди повинні бути представлені на різних рівнях у рівній кількості під час прийняття політичних рішень.  З цього випливає те, що представленість різних людей у органах влади дозволить формувати більш збалансовану політику, враховувати потреби різних категорій людей, краще розуміти ризики і виклики, які стоять перед ними, і відповідно, долати або шукати шляхи, як їх подолати.

Четвертий аспект випливає із міжнародних зобов’язань нашої держави, тому що є ціла низка міжнародних документів, за якими Україна зобов’язалась забезпечувати рівність прав і свобод, зокрема політичних, для свої громадян. Отже, це питання ще й міжнародного іміджу і міжнародної репутації».

Гендерна рівність в цілому притаманна розвинутим країнам з високим рівнем політично культури. Набільш гендерно збалансованою державою на сьогодні є Ісландія. За нею ідуть Норвегія і Фінляндія.

Читайте також: Права, ресурси, влада: гендерна рівність у Швеції, Канаді, Франції, Німеччині, Британії та США

Глянемо на останню. Минулого року новою прем’єркою Фінляндії стала Санна Марін. Вона вже третя жінка на цій посаді в історії країни. А в її уряді 12 з 19 міністрів – жінки. Урядова коаліція, яку очолює Марін, складається ще з 4 партій і їхніми лідерками також є жінки як і майже половина депутатів парламенту. Звісно, це не означає, що тепер у Фінляндії тепер не буде проблем. Будуть вони і в уряді Марін. Але, коли її будуть критикувати, то за вчинки на посаді прем’єрки, а не за те, що вона жінка, за її одяг чи зовнішність. Сексиські висловлювання у Фінляндії – моветон, який не дозволяють собі навіть політичні опоненти.

У нас доводиться констатувати – багато чоловіків у владі полюбляють сексиські жарти. А ще гірше – багато з них самі не усвідомлюють свого сексизму. Тож ми підготували маленький порадник.

• Жарти про жіночу зовнішність, логіку чи щось інше «жіноче» з вуст високопосадовця підживлюють гендерні стереотипи і є проявом низького рівня культури жартівника.
• Компліменти щодо зовнішності не є сексизмом лише тоді,  коли це доречно. А в діловій сфері – це точно недоречно.
• Будь-які фізичні дотики до іншої людини мають відбуватися лише за її попередньої згоди. Обіймати, цілувати, брати за руки журналісток, коліжанок – втручання в особистий простір.

Читайте також: Удар у відповідь: як останні 10 років в Україні реагують на сексизм топ-політиків

Наскільки все законно?  Кримінального покарання за сексизм у нашому законодавстві немає. З 2005 року в Україні діє закон, який визначає рівні права для чоловіків та жінок, і покликаний протидіяти дискримінацій та насиллю за ознакою статі.

Що робити, щоб покращити ситуацію? Як показує досвід, найкраще збільшують кількість жінок у політиці  старі, добрі квоти. Звісно, метод неідеальний. Ним люблять спекулювати, мовляв на посади беруть не того, хто фахівець, а хто підходить за гендерною квотою. Наголошуємо, квоти не відміняють вимог щодо професійності і кваліфікації. До того ж, це перехідна норма, яка дозволяє збільшити присутність жінок, подолати гендерні стереотипи і пришвидшити ситуацію, коли гендерні квоти стануть непотрібними через природну гендерну рівність.  

У новому Виборчому кодексі квоти прописані таким чином, що кожна п’ятірка виборчого списку повинна формуватися за принципом 3+2.  Тож у наступному парламенті чекаємо побачити щонайменше 40% жінок.

Гарно зарекомендувала себе і стимуляція партій. Наприклад, зараз партії, які мають більше 30% жінок, отримують додаткове державне фінансування. У чинному парламенті таких партій дві: «Голос» та «Європейська солідарність».

Читайте також: Раді пропонують збільшити гендерну квоту у виборчих списках до 50%

Також важливо підвищувати обізнаність з гендерних питань серед політиків, релігійних діячів, лідерів громад і виборців загалом, аби жінок не дискримінували на їхньому шляху до політичної кар’єри.

«Досі у ЗМІ багато інформації, яка стосується висвітлення особистого життя жіночої частини населення. і взагалі в інформаційному просторі присутні доволі сильні стигми. Наприклад, акценти робляться на гендерних, звичних для нашого суспільства, ролях жінки: вона повинна займатися більш традиційними, хатніми, сімейними справами, а не займатися політикою чи стратегуванням.  Така інформація продовжує формувати у частини населення уявлення про жінку як про суб’єкта, який не повинен бути в політиці або, принаймні, брати активну участь у політичному житті. Хоча насправді дослідження, які проводив Український жіночий фонд та інші організації, показують, що чим далі, то тим більше населення в Україні починає усвідомлювати значущість і важливість цієї проблематики. Тому наступним кроком має бути продовження політики інформування і просвітництва серед людей, щоб самі виборці і ті, хто бажають балотуватися на політичні посади у виборних органах, органах влади, розуміли, яким чином з цією проблемою працювати,» – резюмує Марія Цип’ящук.

Якщо комусь здалося, що наша програма присвячена більше правам жінок – то ні. Ми за рівне представлення обох статей. Коли в українській політиці чоловіки займатимуть заледве чверть посад, ми обіцяємо зробити аналогічну програму і про них.

50%