У Києві відбувся другий Конгрес жінок Донеччини «Від рятування до миробудування. Участь жінок у процесах відновлення України в контексті виконання порядку денного «Жінки, мир, безпека».
Про що говорили під час конгресу та якими проблемами ділилися — читайте в огляді платформи «Жінки — це 50% успіху України».
Перший Конгрес жінок Донеччини проходив 2021 року в Краматорську. Як зазначила очільниця «SMARTA» Лілія Кісліцина, між двома конгресами — 3 роки і 723 кілометри. А ще — повномасштабна війна, яка додала жінкам нових викликів. Жінки Донеччини проживають війну з 2014 року, їм знайомий досвід переміщення, втрати житла і майна, але повномасштабне вторгнення змусило їх знову пережити травматичний досвід. Декому довелося змінювати місце проживання вдруге і потерпати від нових втрат. Про те, як живуть і як дають собі раду, розповідали спікерки конгресу.
Втрата житла, роботи, рідних
Радниця голови Донецької обласної військової адміністрації Тамара Лук’янчук говорить, що жінок Донеччини можна умовно поділити на чотири групи:
- які живуть на території, підконтрольній українській владі;
- які живуть на тимчасово окупованій території;
- які живуть на деокупованій території;
- ВПО і ті, які виїхали за кордон.
Усі вони мають однакові виклики: втрата домівок, рідних, роботи, звичного способу життя… Але мають і специфічні проблеми, характерні для їхнього місця проживання.
Так, жінки, які живуть на підконтрольній Україні території, потерпають від обстрілів та відсутності електроенергії. До того ж, часто школи і дитячі садки працюють тільки в дистанційному форматі, а отже жінка має підлаштовувати робочий графік під дітей, а то й відмовлятися від роботи, щоб допомагати дітям здобувати освіту.
Для жінок на окупованих територіях викликом є брак доступу до правової інформації, правового захисту, до медичної допомоги тощо.
«Сьогодні в українських школах навчається 2186 дітей із тимчасово окупованої території. Уявіть собі, якому ризику вони піддаються. Це ж діти. Вони вийшли в двір, щось сказали про те, що їм сказали в українській школі, і що може бути далі з цією родиною?» — говорить Тамара Лук’янчук.
Для деокупованих територій актуальним є пережитий жінками досвід життя під окупаційною владою, зокрема й сексуальне насильство. Для переселенок актуальною є проблема відірваності від громади і необхідність розпочинати життя спочатку.
Відсіч насильству
Важливою проблемою, яка потребує особливої уваги, є домашнє насильство. Про це говорила директорка Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної військової адміністрації Олена Поліщук. Вона зазначила, що хоч Луганська область уся окупована, а люди перемістилися в інші громади та за кордон, органи влади продовжують працювати. Великим викликом є запобігання домашньому насильству і робота з постраждалими. Якщо раніше функціонували притулки, працювали мобільні бригади, проводили роботу з кривдниками, то нині залишилася тільки гаряча лінія. Цього року на неї надійшло 700 дзвінків про домашнє насильство.
«Сьогодні ми повинні навчатися і надавати допомогу тим категоріям населення, з якими раніше не працювали. Ми втратили людський капітал, майно, документацію, маємо неймовірний кадровий дефіцит. Усі зусилля націлюємо на навчання і маємо амбіційні проєкти та плани, спрямовані на формування відповідального батьківства, відновлення соціальних установ і установ, які займаються проблематикою насильства, підтримку евакуйованих сімей, формування економічної спроможності жінок», — розповіла Поліщук.
Начальниця відділення зв’язків із громадськістю батальйону патрульної поліції Краматорська та Слов’янська, капітанка поліції Наталя Бокова говорила про те, що статистика може свідчити про зменшення кількості випадків домашнього насильства, хоча насправді це не так. Люди зайняті виживанням під обстрілами, тож можуть просто не звертатися до правоохоронних органів. До того ж, чимало людей виїхали. Насильство в родинах, де воно було і до війни, продовжується, тільки тепер у кривдників є ще й зброя.
Наталя Бокова зазначає, що велику роль у роботі з випадками насильства грає інформування і навчання поліцейських. Вона зізнається, що до роботи в поліції не знала, що сексуальне насильство, пов’язане з війною, — це не лише про зґвалтування, а й про примусове оголення, побиття роздягненої людини тощо.
Більшість поліцейських — це чоловіки, і не всі вони вміють розмовляти з постраждалими від сексуальних злочинів.
«Як патрульні поліцейські ми не розслідуємо ці правопорушення, для цього є спеціально створені відділи, але поліцейські патрульні — це ті, хто працюють, наприклад, із евакуйованими. Тому треба проводити навчання, проговорювати, щоб вони розуміли, що їм треба робити, як розмовляти з цією людиною і куди її спрямувати», — вважає Наталя.
Економічна спроможність
Президентка Жіночої Ділової Палати України Наталія Карпенчук-Конопацька говорить, що гендерне насильство тісно пов’язане з економічною безпекою жінок. Часто жінка не має можливості піти від кривдника, бо не знає, як забезпечити своїм дітям гідне життя.
«Шість років тому ми заснували Жіночу Ділову Палату. Сьогодні це найбільша організація з питань розвитку жіночого підприємництва в Україні. Ми маємо 28 галузевих комітетів, представництва в регіонах. Ми заснували школи підприємництва для жінок», — розповіла Наталія.
Гендерна радниця голови Донецької ОВА Тамара Лук’янчук розповіла, що понад 4 тисячі жінок пройшли перенавчання в обласному центрі зайнятості. Серед професій, які можна було отримати, — гірники, слюсарки, електромонтерки.
«На шахті «Білозерській» під землею працює 10 жінок, на підприємствах групи «Метінвест» — 30 жінок. Те, що жінки опановують ці професії, — це не про гендер і не про рівність, це про ті жахливі впливи війни на сьогодення», — зазначила Тамара Лук’янчук.
Також вона повідомила, що багато жінок стають до лав ЗСУ. Наприклад, 20 педагогинь Донеччини полишили шкільні класи і зі зброєю в руках захищають суверенітет і незалежність України.
«Викликів дуже багато, але наші жінки стають сильнішими, міцнішими, в них пробуджується ота хороша злість, яка змушує їх рухатися далі й показати ворогу, що нас не зламати. Ми працюємо далі, і не просто працюємо, а волонтеримо, надаємо гуманітарну допомогу, наші жінки стають лідерками в своїх громадах і в громадах, у які вони перемістилися», — поділилася спікерка.
Представниця ООН Жінки в Україні Сабін Фрейзер Гюнеш зауважила, що однією з проблем є те, що жінки відмовляються від кар’єри, оскільки нікому подбати про їхніх дітей. Тому важливо долати ці бар’єри і давати жінкам можливість навчатися, бути активними в політичному житті.
«Ми плануємо допомогти іншим жінкам стати кандидатками в політичних виборах. Сподіваємося співпрацювати з іншими організаціями, працювати в громадах, на регіональному рівні, щоб жінки були впевнені, що їх виберуть і що вони візьмуть участь у виборах», — сказала Сабін Фрейзер Гюнеш.
Вона також наголосила на необхідності фінансування проєктів, спрямованих на досягнення гендерної рівності.
Політична участь
Старша директорка програм Національного Демократичного Інституту Олена Єна говорила, що ми маємо рекордну кількість жінок у Збройних силах України й стикаємося із викликами. Тому варто докладати всіх зусиль, щоб ці виклики долати. Олена зазначила, що до 2022 року був значний прогрес у сфері досягнення гендерної рівності. Однак за час повномасштабної війни стався відчутний відкат.
«Наш інститут переважно працює з політикинями, і з початку повномасштабного вторгнення ті проблеми, які існували до 2022 року, загострилися, посилилися, набули іншого виміру», — зазначила Олена Єна.
За її словами, зараз багато програм, які реалізовує зокрема й НДІ, спрямовані на те, щоб стало більше жінок, які зможуть гідно взяти участь у перших повоєнних виборах. Однак, на її думку, покладати всю відповідальність лише на самих жінок, мабуть, було б несправедливо і точно не демократично.
«Я хотіла б закликати всіх партнерів і партнерок до того, щоб ми могли створювати середовище, яке буде сприятливим для жінок у таких надважких умовах. Щоби ветеранки, жінки з інвалідністю, переміщені особи, представниці ЛГБТІК-спільноти мали можливість впливати на ухвалення рішень на всіх рівнях», — зазначила спікерка.
Олена Єна наголосила, що якщо ми втратимо жінок на рівні ухвалення рішень, ми можемо втратити українську демократію, а без демократії нам дуже важко буде виграти цю війну.
Гендерночутливий підхід
У вирішенні будь-яких проблем важливий гендерночутливий підхід. Так, капітанка поліції Наталя Бокова вважає, що обговорювати проблеми, з якими стикаються жінки, варто не тільки в жіночому колі. Важливість гендерного підходу варто пояснювати всім.
«На одній із нарад ми порушили питання про жіночі бронежилети. І чоловік мене питає: «Нащо? Яка різниця між чоловічим і жіночим? Вам що складно походити в чоловічому?» Але тепер я маю жіночий бронежилет, який я сама собі подарувала, і я вам скажу — це зовсім інші відчуття», — поділилася Бокова.
Поліцейська також зазначає, що коли починає говорити про гендерну рівність, їй закидають, що «ти ж хотіла працювати в поліції, ти працюєш, що ще не так».
«Я говорю: окей, але я граю за вашими правилами, за чоловічими правилами. Чому ми не можемо створити правила, які зручні для всіх?» — дивується Бокова.
Читайте також: Тетяна Іваніна: Гендерні питання сприймають як винятково жіночу проблему, що заважає залучати до діалогу чоловіків
«Жінки — активні борчині за захист України»
Народна депутатка Марія Мезенцева-Федоренко розповіла про пріоритети роботи комітету з рівності і недискримінації в Раді Європи, який вона очолює:
- справедливість (робота над тим, аби воєнні злочинці понесли кару за скоєні злочини, зокрема й за сексуальне насильство);
- – компенсації (щоб родини постраждалих отримали компенсації за матеріальні й нематеріальні збитки);
- відбудова (відновлення має базуватися на новітніх технологіях, енергетичній стабільності, бути гендерноорієнтованим).
Марія відзначила важливість економічної спроможності та кар’єрного зростання жінок. Аби ті з них, хто нині є заступницями, могли обіймати провідні посади. Політикиня говорить, що за даними центрів зайнятості, понад 72% грантових коштів на бізнес отримують жінки.
«Сьогодні разом з ООН Жінки ми починаємо на Харківщині десятимісячний проєкт для жінок і очікуємо, що 100 мрій, 100 ідей бізнесів втіляться в реальність», — поділилася нардепка.
Урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко переконана, що жінки — це не вразливі жертви війни, а активні борчині за захист України. Понад 60 тисяч жінок служать у Збройних силах України, десятки тисяч проходять службу в Національній поліції, в національній гвардії, в державній прикордонній службі та інших складових сектору безпеки та оборони, боронять Україну разом із чоловіками. Жінки працюють у промисловості й сільському господарстві, у сфері освіти, охорони здоров’я, в IT тощо.
«Ми маємо активно працювати над тим, щоб у всіх процесах відновлення була забезпечена гендерна складова. Щоб були чутні голоси жінок на всіх етапах ухвалення рішень. У плані відновлення України, який був затверджений урядом у березні 2024 року, є розділ про людський капітал, і цей розділ наскрізно гендерночутливий, у ньому є окремі підрозділи, які стосуються забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, створення умов для того, щоб ці рівні права справді були на практиці, а не лише на папері», — сказала Левченко.
Олена Кущенко
