Мої канадські студенти завжди реагують із розумінням, коли я розповідаю про падіння царської влади. Жінки-робітниці Петрограда вийшли на демонстрацію 8 березня 1917 року з нагоди Міжнародного жіночого дня, до них приєдналися робітники-чоловіки, розпочався загальний страйк і армія перейшла на бік народу.
Для моїх студентів це дуже зрозуміла модель, адже боротьба за права жінок у західному суспільстві широко визнається як один із найважливіших соціальних рухів сучасності. Дата 8 березня також знайома багатьом студентам, адже у Канаді це так само Міжнародний день жінок. Асоціація із цим святом полегшує життя викладачеві, бо так студенти краще запам’ятають дату початку Лютневої революції за новим стилем. Звісно, тут не обходиться без деякого спрощення, бо насправді 8 березня утвердилося як загальновизнана дата Міжнародного жіночого дня саме унаслідок маніфестації петроградських робітниць, а не навпаки. Однак історія часто ходить по колу.
Проте свято 8 березня у тому вигляді, у якому його успадкували колишні республіки Радянського Союзу, належить до матеріалу іншої лекції, про радянське суспільство часів пізнього соціалізму.
Саме з тих часів ведуть свою біографію вихідний день на 8 березня, а також гендерні моделі, втілені у ньому, та споживацькі практики, що рясно розрослися навкого цього свята. Отже, чому перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв запропонував у травні 1965 року зробити 8 березня вихідним днем?
Читайте також: Вихідний на 8 Березня: святкувати чи скасувати?
Щоб зрозуміти настрій радянських можновладців середини 60-х років, треба повернутися до суспільної кризи початку 1960-х.
У 1962 році провали державної політики у сільському господарстві призводять до нестачі хліба і різкого підвищення цін на м’ясо та масло. Країною прокотилися протести, найгучніший з них у Новочеркаську, де розстрілюють натовп мирних протестувальників. Хрущов змушений вперше закупити зерно за кордоном.
Вивід радянських ракет з Куби під час Карибської кризи підриває офіційну міфологію про могутність, миролюбність та міжнародний авторитет Радянського Союзу.
На початку 60-х в Україні інтенсивно розвивається дисидентський рух. Шістдесятники починають збиратися біля пам’ятника Шевченку у Києві, вперше з 1920-х років відбуваються несанкціоновані владою культурні події. Подібне відродження культурного життя помітне і в інших республіках.
Радянське керівництво на всіх рівнях починає розуміти свою вразливість, адже воно щойно засудило масовий терор сталінських часів. Тому новою політикою влади стає поєднання точкових репресій з широкими поступками у побутовій сфері. Тим більше, що після усунення Хрущова від влади у 1964 році, Брежнєв ще деякий час не почувається впевнено на радянському Олімпі.
Він розбудовує свою політичну підтримку серед радянських еліт. Але також намагається набрати очки у змаганні за популярність серед мас.
Хоч як це парадоксально звучить, але перша хвиля арештів українських шістдесятників у 1965 році була проявом того самого процесу еволюції радянської системи. Він приніс і запровадження пенсії для колгоспників у 1964 році, і перехід на п’ятиденний робочий тиждень у 1967-му, коли субота стала другим тижневим вихідним.
Західні дослідники характеризують цей історичний момент другої половини 60-х як період вироблення «соціального контракту» між радянською владою та громадянами. Звісно, йдеться про неформальне порозуміння, що утверджувалося через щоденні практики.
Якщо «лізти у політику» чи перейматися правами української мови, то можна було загреміти у кутузку. Натомість показна підтримка курсу партії дозволяла насолоджуватися не тільки смачним сталінським пломбіром, а й більшою кількістю брежнєвських відпочинкових днів.
З одного боку, влада цим визнавала справедливість народного незадоволення життєвим рівнем у Радянському Союзі. Радянські люди прагнули дістати одяг і меблі виробництва НДР чи Румунії. А мрія про американські джинси чи жувальну гумку була здійсненна тільки для обраних і головно через незаконні операції обміну.
Читайте також: Ірина Геращенко: Нинішня Рада не спроможна скасувати вихідний на 8 Березня
З іншого ж боку, влада визнавала тільки побутові негаразди, що не зачіпали політичних підвалин. На початку 1970-х Брежнєв узагальнить природу компромісу у новому терміні «розвинутий соціалізм».
Якщо у промовах Сталіна і Хрущова сучасний момент завжди вимагав від населення нових жертв і трудового ентузіазму в ім’я комуністичного ідеалу, Брежнєв визначав тодішній стан радянського проекту в оптимістичніших термінах завершеного будівництва «розвинутого соціалізму» і нового наголосу на задоволенні потреб населення.
«Соціальний контракт» став можливим завдяки стабілізації у середині 60-х радянського експорту зернових та зростанню експорту нафти. Хоч останній не був ще таким неймовірно прибутковим, як після стрибка світових цін у 1970-ті. Але по суті йшлося просто про деяке послаблення несамовитої експлуатації праці населення майже без ніякої компенсації, як було нормою за Сталіна. І ще дещо більшу увагу до легкої промисловості та сфери обслуговування. Це, звичайно, дещо поліпшило становище радянських жінок, як і всього населення. Але табу на політичну постановку соціальних питань означало, що держава відмовлялася визнавати «подвійний тягар» жіночої праці – як в економіці, де після Другої світової у кожному поколінні жінки складали більше половини робітничої сили, так і вдома, де вони несли непропорційний тягар домашньої роботи. Про подвійний тягар українських жінок, як і про пригноблене становище української культури, багато говорилося у 1920-ті. Але за Брежнєва це вже були «політичні» питання, яких можна було торкатися лише обережно і тільки уповноваженим висловлювати офіційну точку зору.
Тепер повернемося до 1965 року, щоб розібратися у тому, чому 8 березня стало вихідним днем. Радянське керівництво не просто «роздавало» нові вихідні народові, а намагалося через ці нові ритуали закріпити ідеологічні інновації.
Так День перемоги став вихідним теж у 1965 році як частина «соціального контракту» (визнання внеску ветеранів) та засіб розбудови популярності Брежнєва. Але він також святкував радянський мілітаризм часів Холодної війни, з якого з часом виросте мілітаризм путінської Росії.
Так само 8 березня не було просто «подарунком чарівним жінкам» чи визнанням їхньої праці. Воно, по суті, перекреслювало попередню політичну традицію дня боротьби за права жіноцтва і знімало питання про подвійний тягар. Замість дня боротьби за рівність і визнання, брежнєвське 8 березня запроваджувало день підтвердження гендерних стереотипів у суспільстві, яке далі лишалося здебільшого патріархальним.
Показово, що ідея вихідного дня на 8 березня була відбрунькуванням тоді ще нової традиції урочистого святкування Дня перемоги. Як пише у своїх спогадах співробітник радянського МЗС Валентин Александров, який у 60-ті часто писав промови для радянського керівництва, вона виросла із термінового завдання написати два фрагменти для промови Брежнєва у кремлівському Палаці з’їздів на урочистому зібранні з нагоди 20-річчя Перемоги.
Александров найдовше мучився із другим фрагментом, в якому треба було «з почуттям» висловити вдячність радянським жінкам за їхній внесок у перемогу. Аж нарешті його дружина заявила: «Твоя партія краще б зробила, якби замість дурацьких слів поліпшувала жіноче життя».
Промовописець давав собі раду, що серйозно поліпшити щоденне життя радянських жінок його завданням не було, але зробити 8 березня – як він пише, на додаток до «компліментів жінкам» – вихідним днем, здалося йому «здійсненним». І справді, Брежнєв одразу вхопився за цю ідею і провів таке рішення на найближчому ж засіданні Політбюро. А 8 травня 1965 року в своєму виступі у Палаці з’їздів урочисто оголосив, що з 1966 року 8 березня стане вихідним днем.
З моєї перспективи іноземця у цьому рішенні також видно прагматичний аспект. Як і багато інших країн, Канада стратегічно розводить вихідні дні по різних кварталах і місяцях. Якщо від попереднього вихідного вже пройшло два місяці, час на новий вихідний, щоб дати громадянам нагоду відпочити і розважитися, а може, й подорож якусь здійснити.
Читайте також: Після Валентина напередодні 8 Березня: як діє і як мала би діяти влада
Наприклад, третій понеділок лютого вже достатньо далеко від Різдва та Нового року, тому в 2000-ні роки одна провінція за іншою зробили його вихідним, от тільки під різні свята. У більшості провінцій це День родини. Але у Манітобі – День Луї Ріеля, місцевого політика-метиса, який у XIX столітті повставав проти центральної влади. У деяких інших – це День мешканців нашого острова чи День спадку. Можна припустити, що 8 березня у цьому контексті було зручним вибором для Брежнєва, бо випадало на період між Новим роком та травневими святами.
З точки зору моїх канадських студентів мати вихідний на 8 березня це не така вже погана ідея, якби це сприяло маршам за права жінок, освітнім програмам та звітам політиків про те, що вони зробили у цій царині. Так, у 2016 році прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо представив публіці склад свого першого уряду, в якому жінки становили рівно половину, під слоганом «Тому що це 2016-й». Але вихідний заради продовження совкової традиції тортиків і букетів (і миття чоловіками посуду раз на рік) здається моїм студентам образливим для самих жінок.
Сергій Єкельчик, професор Університету Вікторії, президент Канадської асоціації українознавців, для Жінки: 50%