Як війна вплинула на жіноче лідерство? У яких сферах жінки отримали можливість розвиватися, а в яких — змушені це робити через виклики війни.
Про це, а також про досягнення і плани говорили під час другого Конгресу жінок Донеччини в Києві. Понад 130 активних жінок із різних сфер зібралися обговорити власні досвіди й напрацювати рекомендації на майбутнє.
Оскільки захід відбувався в рік святкування 140-річчя українського жіночого руху, то варто згадати про історичні передумови розвитку жіночого лідерства на Донеччині. Про це розповіла докторка історичних наук, дослідниця Ольга Ніколаєнко. За її словами, наприкінці дев’ятнадцятого століття такі міста як Юзівка (Донецьк), Бахмут, Луганськ розросталися швидкими темпами. Жінки грали ключову роль у суспільному житті, хоча ще й не мали багатьох прав і повноважень. Насамперед вони потребували освіти. На початку двадцятого століття відкривали вже не просто початкові школи, а й жіночі гімназії, які не тільки давали середню освіту, а й право викладання.
«Дуже важливо зазначити, що вже тоді з’являлися організації, які допомагали отримувати освіту тим, хто не міг за неї заплатити», — говорить Ольга Ніколаєнко.
Читайте також: Виклики та рішення: у Києві пройшов Конгрес жінок Донеччини
Діячки Марія Загірна та Марія Грінченко за підтримки Христини Алчевської створили в селі Олексіївка (сьогодні Михайлівка) на Луганщині школу, де роздавали українські книжки, допомагали дітям, які говорили українською мовою. Це сприяло збереженню культури. На жаль, прихід до влади більшовиків усі ці процеси зруйнував. Зараз бачимо повторення історії.
Проте нині жінки з Донеччини стають лідерками в різних сферах: у політиці, військовій справі, громадській діяльності, благодійності.
«Для мене важливо бути у війську, працювати в контррозвідці, в підрозділі боротьби з тероризмом»
Офіцерка з особливих доручень апарату голови СБУ, генерал-майорка Юлія Лапутіна говорить, що була першою жінкою, яка прийшла в контррозвідку. У чоловіків не було досвіду роботи з жінками, тому вчилися всі на практиці.
«Коли мене як представницю Служби безпеки України запросили на форум по резолюції 1325, що проходив у Києві, я сказала: «Відправте туди чоловіка. Бо в мене кар’єра у війську склалася. А треба, щоб наші чоловіки, які мають стереотипне мислення, і керівники зокрема долучилися до цієї спільноти», — згадує Юлія Лапутіна.
Вона поділилася, що коли була міністеркою у справах ветеранів, то не помічала політичного шуму чи негативних інформаційних кампаній. Бо головне — мета, якої досягаєш.
«Я ніколи не думала про лідерство. Завжди розуміла, що для мене важливо бути у війську, працювати в контррозвідці, в підрозділі боротьби з тероризмом. До цього я готувалася фізично, морально і психологічно. Для мене лідерство – насамперед про відповідальність. Ти робиш на своєму місці те, що вважаєш за потрібне для своєї країни, попри всі проблеми, які існують. Ти ставиш собі завдання і не звертаєш увагу на свою стать, підтягуєшся професійно і адвокатуєш свою участь у цих процесах».
Юлія Лапутіна вважає, що Україна стрімко рухається в напрямку європейських цінностей, зокрема й у сфері гендерної рівності. Вона також побажала, щоб наступний конгрес провели десь у Донецьку і щоб усі жінки Донеччини повернулися до своїх домівок.
«Війна — це жахливо, але це не лише виклики, а й можливості»
Народна депутатка Марія Іонова відзначила неабиякий розвиток жіночого активізму на Донеччині, починаючи з 2014 року.
«Жінки Донеччини допомагали збройним силам із 2014 року. Багато їх пішло захищати рідну землю. Ми пишаємося професійністю і компетентністю наших жінок», — зазначила вона.
Депутатка вважає, що варто більше говорити про внесок жінок у захист батьківщини. Вже чимало зроблено, але ще існує низка проблем, тож попереду багато роботи. Зокрема в законотворчій діяльності, що стосується військових посад і просування жінок по службі, запобігання сексуальним домаганням серед військовослужбовців.
«У законопроєкті про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист передбачено недопущення порушень, які пов’язані з сексуальними домаганнями. Буде посилюватися відповідальність. Сподіваємося, що всі наші правки будуть враховані і в підзаконних актах», — сказала Іонова.
Читайте також: Жіноче лідерство в дії: історія Михайлини Скорик-Шкарівської
Вона також повідомила, що в Раді працюють і над законопроєктом, який стосується початкової загальновійськової підготовки. За її словами, щоб сектор безпеки і оборони був інституційно спроможним, треба зі шкільної парти знайомитися з основами захисту країни.
«Я хочу, щоб після завершення війни ми не забували про внесок наших військовослужбовиць, які служать у різних підрозділах. Щоб ця робота не була знецінена. Війна — це справді жахливо, брутально, але це не лише виклики, а й можливості», — сказала Марія Іонова.
«Ми чекаємо перемоги й віримо, що наші території звільнять»
Начальниця Маріупольської районної військової адміністрації Наталія Воробйова розповіла, як була організована робота на початку повномасштабного вторгнення.
«Ми опинилися без території і вже не мали змоги та повноважень працювати. Але ми мали бажання допомагати нашим мешканцям, які виїхали, і Збройним силам України. Кожна з громад розпочала пошуки своїх людей, які виїхали на безпечну територію, і на сьогодні це понад 70 тисяч переселенців саме з Маріупольського району, які живуть по всій території України», — розповіла посадовиця.
За її словами, місто Маріуполь першим розпочало відкривати центри підтримки для мешканців Маріупольського району. Зараз відкрито 26 таких центрів по містах України, 22 з них — це центри «Я — Маріуполь», їх відкрила міська рада. Чотири центри в трьох містах відкрила Маріупольська адміністрація. Цьогоріч із бюджету району виділили понад 200 мільйонів на допомогу ЗСУ, на оборону Донецької області.
«Ми чекаємо перемоги й віримо, що наші території звільнять, і ми повернемося туди, займемося відновленням, і наші міста та села будуть ще кращими», — сподівається Наталія Воробйова.
«Не можна втрачати зв’язку з тими, хто в окупації»
Частожінки стають лідерками в тих сферах, проблематику яких знають із власного досвіду. Так, Людмила Гусейнова, хоч і завжди була громадською діячкою, нині захищає інтереси полонених та тих, хто пережили сексуальне насильство, адже сама пережила російський полон. Людмила – директорка з комунікації в громадській організації «SEMA Україна». Це спільнота, що об’єднує жінок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною, але зуміли трансформувати свій травматичний досвід у посттравматичне зростання.
Людмила Гусейнова наголосила, що не можна втрачати зв’язку з тими, хто в окупації. І варто думати, що вже зараз можна робити для того, аби захищати права тих, хто залишився під владою ворога.
«Я часто чую, що не можна говорити голосно про людей, які в полоні чи на окупованій території, що ми їм нашкодимо. Це неправда. Ми їм нашкодимо, якщо ми їх будемо забувати, ми їм нашкодимо, якщо ми не будемо за них боротися», — сказала Гусейнова.
Вона назвала імена та прізвища жінок із Донеччини, які досі перебувають у полоні. Згадала й журналістку Вікторію Рощину, яка загинула, перебуваючи в російській неволі.
«Давайте зараз, от просто зараз розширимо кількість учасниць цього конгресу, заочно запросимо й зареєструємо жінок Донеччини, які досі в полоні. Це буде символом їхньої підтримки», — запропонувала Людмила.
Вона звернулася до представників влади Донецької області з проханням знаходити можливість і приїжджати на обміни полонених. Їм важлива підтримка, розуміння, що їх чекали, що їхні проблеми можуть бути вирішені.
«Ще кілька місяців тому багато з вас разом зі мною раділи звільненню жінок, які дуже довго перебували в полоні. Я дивилася, як звільняли цих дівчат, разом із ними була молода дівчинка з Криму, і її зустрічали представники Криму. Наших дівчат не зустрічав ніхто. У 22-му році, коли звільняли нас, нас теж не зустрічав ніхто».
Людмила Гусейнова зауважила, що дуже важливі підтримка й навчання жінок, які пережили полон. Невдовзі буде проведене навчання для параюристок, спрямоване на те, щоб жінки знали свої права й могли захищати себе та інших жінок. Людмила поділилася: для неї дуже важливо, що в цьому навчанні братиме участь одна молода дівчина. Вона опинилася в окупації, коли була ще ученицею четвертого класу. Тоді Людмила опікувалася дітьми-сиротами в інтернаті, а ця дівчинка брала участь у закритих концертах, де співала українські пісні. У 2018 році дівчинку з родиною вдалося вивезти з окупації до Маріуполя. А коли Людмилу заарештували, зв’язок із дівчиною обірвався. Нещодавно Людмила дізналася, що родині дівчинки вдалося вирватися з Маріуполя після повномасштабного вторгнення, і зараз вони в безпечному місці.
«Це приклад того, як важливо не втрачати людей, які перебувають в окупації. Це той приклад, коли ми в цих дітей можемо вкласти все, що можливо, навіть ось так заочно. Коли діти не втрачають любові до своєї країни, не втрачають ідентичності», — зазначила Гусейнова.
«Ми працюємо з жінками і для жінок»
Громадська діячка, голова благодійного фонду «Слов’янське серце» Наталія Киркач розповіла, як із маленької ініціативи, створеної у 2014 році переселенками, вдалося дорости до організації, що ввійшла до топ-50 благодійних організацій за версієюForbеs. Наталія говорить, що три стовпи, на які вони спираються, — це підтримка, солідарність та єдність.
«Ми працюємо безпосередньо з жінками, працюємо для жінок, ми робимо все для жінок», — говорить благодійниця.
Наталія розповіла, що у співпраці з Донецькою обладміністрацією створюють центри, де можна буде отримати всі необхідні послуги.
«Це будуть центри, дружні для дитини, поєднані з центрами соціального супроводу і з ресурсними центрами для жінок. Центри дозволять кожній жінці отримувати підтримку щоразу, коли вона цього потребує. Коли ми бачимо, як відновлюється кожна жінка, це і є мотивацією для подальшої нашої роботи», — поділилася Наталія Киркач.
Вона також додала, що жінки Донеччини, як птахи фенікс — скільки не вбивай, а вони підіймаються, встають і летять догори.
Як зробити програми відбудови та відновлення з урахуванням принципу гендерної рівності та інклюзії
Голова громадської організації «SMARTA» Лілія Кісліцина відзначила, що принцип гендерної рівності – один із найважливіших, без нього ми не побудуємо демократичне суспільство.
«Сьогодні ми завдяки ініціативі Інформаційно-консультативного жіночого центру разом із Луганською областю і коаліцією 1325 Луганщини і Донеччини розробляємо рекомендації, як створити програми відбудови та відновлення з урахуванням принципу гендерної рівності та інклюзії», — повідомила Кісліцина.
За її словами, там зазначені конкретні речі, які можна виконувати: які мають бути вулиці та парки, що має бути в соціальних закладах, як проводити аудити безпеки…
«Нам би дуже хотілося, щоб після мовного геноциду, який був у 60-ті роки і від якого дуже постраждала наша українська мова на Донеччині, ми зробили безкоштовні курси з вивчення української мови, і щоб більше людей почали говорити мовою наших батьків, наших дідів і наших прабабусь, бо це дуже важливо для нашого сьогодення і для нашого майбутнього», — побажала Лілія Кісліцина.
«Потрібно постійно підсвічувати внесок жінок»
Війна змусила жінок в Україні брати на себе дуже багато завдань. Чимало викликів лягло на їхні плечі. Про це говорила директорка Українського Жіночого фонду Олеся Бондар. Вона підкреслила, що дуже важливо зараз підхопити лідерок, які вже себе проявили, підтримати їх, надати їм додаткові можливості проявити лідерський потенціал через навчальні програми, менторську підтримку, фінансові можливості, створення майданчиків, на яких би жінки могли зустрічатися й розмовляти, генерувати ідеї та рекомендації, розуміти, яким чином вони можуть рухатися далі разом.
«Пам’ятаєте, ще під час Майдану ми всі чули таку фразу, що революцію роблять чоловіки, а жінки мають різати бутерброди. Ми тоді в Українському жіночому фонді зрозуміли, що потрібно щось із цим робити. Потрібно постійно підсвічувати внесок жінок. Так виникла збірка інтерв’ю «Майдан. Жіноча справа», де були презентовані не просто спогади жінок, а саме ті соціальні ініціативи, які вони започаткували і які досі живі», — поділилася Олеся Бондар.
Читайте також: Раніше жінок не брали: як Анастасія Мазуркова почала працювати машиністкою в харківському метро
Вона додала, що така тенденція помітна із початком повномасштабного вторгнення. Тому важливо докласти ще більше зусиль для того, щоби підсвічувати успіхи жінок, які наразі є активними. Саме з цією метою оголосили конкурс «Будь її голосом». Уже підтримали 20 різноманітних ініціатив, які говоритимуть голосами жінок. Це і комікси, і документальні фільми, і відео. І навіть трансформація казок, які містять гендерні стереотипи.
«Уже вийшов перший ролик на «Повазі» про жінку, яка займається ковальською справою. І цих матеріалів ставатиме все більше й більше. Ми маємо говорити про цих активних жінок», — зазначила Олеся Бондар.
Олена Кущенко
