Головна Статті Юлія Гаврилюк: «Мене не сприймали, доки я не почала говорити «чоловічою» мовою»

Юлія Гаврилюк: «Мене не сприймали, доки я не почала говорити «чоловічою» мовою»

4
371
Юлія Гаврилюк

Юлія Гаврилюк – голова осередку партії «Батьківщина» у Новій Каховці на Херсонщині, депутатка Каховської районної ради і голова партійної фракції у райраді.

Закінчила Львівську академію ветеринарної медицини. Із 2013 року професійно зайнялась фотографію. Випускниця Київської школи фотографії. Проте нині її життя мало спільного має із фотомистецтвом: у 2017-му Юлія стала приватною підприємицею із основним напрямком пасажироперевезення.

Політикою Юлія зацікавилася ще у студентські роки під час Помаранчевої революції.

У 2012 році почала працювати в штабі «Батьківщини», а у 2019-му стала головою партії у своєму місті.

Юліє, що для вас відбулося тоді, у 2004-му?

Розумієте, мене виховували у патріотичній родині. Може, це не дуже типово для нашого Півдня,  але мій батько завжди говорив, що Україна – понад усе, у серці і в душі.

Невипадково на навчання я вступила до Львова, де вже не почувалася такою «патріоткою-оригіналкою» як удома, а під час Помаранчевої революції з львівського протесту я поїхала до Києва…

Вам не було страшно?

По-перше, я почувала, що нас багато, і нас не подолати. А по-друге, я відчувала в собі сили і бажання змінювати країну, а цей драйв більший за страх.

А чи не було закидів, мовляв, ти ж дівчинка, для чого тобі це?

Звичайно, було. Але мої знають: якщо я щось вирішила, то йду до кінця. Коли сказала вдома, що їду до Києва, то мій тато навіть не пробував мене відмовляти. Він просто приїхав на Майдан, і був зі мною до останнього.

Читайте також: Людмила Погрібна: «У нас єдина партія – Музиківка»

Як ви опинилися в політиці?

У 2005 році, на наступний рік після першого Майдану, я якраз завершила навчання й повернулася до рідного міста. Там знайшла штаб партії Віктора Ющенка «Наша Україна». Спочатку їздила з мобільною групою по селах, спілкувалася з людьми… Так почалися мої найперші вибори, на яких я працювала.

Зате під час останніх виборів, коли закидали «що ти розумієш у виборчому процесі, дівчино», я пояснювала, що пройшла шлях від агітатора у мобільних групах!

Я працювала в оргвідділі та агітвідділі при штабі, була членом комісії, керуючою оргвідділом… Єдине, у чому не мала досвіду – це окружна виборча комісія. Мабуть, це ще попереду…

Коли я набираю агітаторів у намети на вибори, то протягом першого дня докладно з ними спілкуюся. Я можу розповісти про будь-які конфлікти, які виникають, як себе поводити, як відповідати, як їх уникати. Агітація – це ніби іноземна мова, де чітко треба знати правила. До речі, така сама специфічна мова – із членами комісій. Я цю мову вивчила безпосередньо працюючи «у полі», на власному досвіді.

А що зазвичай говорите? На що потрібно звертати увагу агітаторів?

Найперше у мене в правилах, щоб агітатор знав матеріал. В іншому разі йому немає чого виходити «в поле», бо просто розтикувати газети – нам нецікаво.

Я вчу не реагувати агресією на агресію – краще подякувати за думку і припинити розмову. Якщо ж людина налаштована на діалог, то у нас навіть є спеціальні внутрішні брошурки, щоб агітатор міг його вести. Ми вчимо трохи «вмикати психологію», щоб бачити різницю між просто невдоволеними людьми й агресивними.

Як у ті роки сприймалися амбітні дівчата, які приходили в партію?

Тоді дівчата при штабах обіймали посади діловода, секретарки…. Жінок найчастіше брали для спілкування з людьми, а чоловіки сиділи в кабінетах і керували нами.

Здається, тоді дівчата й самі не прагнули до вищих посад. Це зараз сміливості в жінок стало більше, й ми самі почали розуміти, що не борщем єдиним. У сенсі: що жінка може й не вміти варити борщ, але це не означає, що вона погана керівниця, наприклад.

Читайте також: Блог Олени Стрельник/ Чи сприяють «історії успіху» просуванню гендерної рівності?

Із чим, на вашу думку, пов’язано те, що в жінок з’явилося більше сміливості?

Усе змінюється. З’явилося більше прикладів, європейського досвіду. Є куди прагнути, є на кого рівнятися.

До того ж, змінилися не лише жінки, а й чоловіки – вони стали нас більше підтримувати, почали дивитися на жінок як на рівних, а не як на обслугу. Один тобі тицьне, що ти дівчинка, а троє скажуть слова підтримки, дослухаються і визнають, що ти можеш навіть більше знати й розуміти, ніж вони.

Вам доводилося стикатися з сексизмом?

У політиці – так. Я маю досить тендітну статуру, тому мене часто вважають «дівчинкою».

Часом прослідковується щось на кшталт: «Я чоловік, маю гроші, я політик, а що ти собою представляєш, ти ж дівчина». Часто потрібно доводити, що я щось значу.

Коли стала головою партії, стикнулася з серйозними проблемами. Навіть ті, хто знає, що я чесна робоча одиниця, почали ображатися, що над ними поставили дівчину.

Як це проявлялося?

Нецензурно. Скажімо так: протягом двох днів я мала розмову з двома авторитетними чоловіками. Обом за віком я годжуся в доньки. Від одного почула слова підтримки, а інший дозволив собі говорити до мене нецензурними словами: «Хто ти така і з чого вирішила, що в тебе це вийде?»… От приблизно таке тільки іншими словами. Я тоді радикально змінила думку про цю людину…

Читайте також: Законопроєкти про сексизм: розбираємося що до чого

Як поводитися, щоб політичні консерватори усвідомили, що жінка може бути хорошим спеціалістом?

Насамперед сама жінка повинна усвідомити, чи готова вона йти політичним шляхом, чи готова зустрітися з усіма перепонами, чи зможе не приймати близько до серця погляди різних людей, не тамувати образу, чи зуміє захиститися… І я зараз говорю не лише про політичне, а про будь-яке лідерство.

Як ви цього вчилися?

Якщо казати просто, то брала й робила.

Для мене найважче дався урок, що чоловіки, які конкурують з тобою, починають навіть не з приниження, а зі знецінення твого досвіду, мовляв: «Та що ти можеш?» Ніби жінка завжди винна. Зробила – винна, не зробила – теж винна. Тебе ніби заганяють в кут, де ти маєш виправдовуватися. При цьому ти бачиш зовсім інші підходи у їхньому ставленні до інших чоловіків: він лише спробував – а вже молодець. Ти ж – це інше, тобі треба постійно щось доводити, що ти теж можеш, що ти гідна… І от важливо не дати себе загнати в цей кут.

Наскільки часто ви стикаєтеся зі стереотипними уявленнями про жінок?

Стереотипів щодо ролі жінки дуже багато. Переважно вважають, що жінка – це мама й домогосподарка, або має якусь «жіночу» професію, але не «чоловічу». Вона не може бути, до прикладу, слюсарем. У мене в житті сталося так, що довелося опанувати «чоловічу» роботу, і мене не сприймали, доки я не почала говорити «чоловічою» мовою.

…Чотири роки тому раптово помер мій батько. Він був бізнесменом, займався пасажирськими перевезеннями. Я взяла на себе обов’язки старшої у сім’ї і продовжила його справу. Я нічого не тямила у цьому бізнесі, адже до цього займалася благодійністю та фотографією. Коли мої водії дозволяли собі зайвого, доводилося ставати поруч з ними до роботи, крутити гайки, сидіти у холодній ямі… Якщо чогось не знала – вчилася в Youtube. Для мене це було і залишається пам’яттю про батька…

Зараз в яму я вже не лізу. У мене сталий колектив, який мене поважає. Усі знають, що мене не варто дурити – прийду, перевірю.

Досвід такої роботи напевно загартував мене до спілкування із тими чоловіками, які дозволяють собі зневагу до жінок. Я знаю: доки не засукаєш рукави, тебе не сприйматимуть серйозно.

Читайте також: Марія Мезенцева: «В українській політиці планів не існує»

Після того, як ви стали керівницею партії, чи хтось насмілюється вам закидати щось про стать?

Якщо у відсотковому співвідношенні рахувати, то десь 5% скептиків я маю. Є люди, які досі не сприймають, що жінка може обіймати таку посаду. Я ж намагаюся зменшити до мінімуму спілкування із такими людьми: і працювати – не працюють, і розмови непродуктивні.

Чи є у вашій партії жіноча солідарність?

Так, жіночий колектив у нас досить хороший, і він збільшується.

У 2015 році, коли лише ввели квоту, було важко знайти жінок до партійного списку, багато хто не наважувався. На останніх виборах, 2020 року, було багато жінок, які свідомо прийшли у політику. П’ять років різниці, а список зовсім інший. Цього разу у мене навіть більше жінок було, ніж чоловіків.

А ще біля цих кандидаток є чоловіки, які бачать у своїх жінках лідерок. Це теж дуже важливо. Бо і жінкам, і чоловікам потрібна підтримка та близькі люди, які в тебе вірять.

Чого ви прагнете на своїй посаді?

Насправді бути політикинею – нелегко. Ніби й ящики не вантажиш, але усвідомлюєш відповідальність за тих людей, які тебе обрали, за свої рішення, за проєкти.

Дуже хочеться розвинути партію, створити внутрішньопартійну школу жіночого лідерства. Таку, як «Я – депутатка» від ПРООН, де я щойно навчалася. Нашим дівчатам би дуже знадобилося таке навчання і з гендерної політики, і з партійної розбудови.

На місцевому рівні в депутатки часто йдуть директорка школи або завідувачка відділенням у лікарні – старші й поважні жінки. А мені хочеться долучати молодих громадських активісток, щоб до наступних місцевих виборів виростити молодих депутаток, які не боятимуться йти на вибори, виходити до людей і говорити з ними, щоб дівчата самі розуміли, для чого їм політика. Не заради квоти, а заради змін у житті.

Дар’я Бура, для Жінки: 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Дар’я Бура
Більше публікацій Статті