Головна Статті Блог Олени Стрельник/ Чи сприяють «історії успіху» просуванню гендерної рівності?

Блог Олени Стрельник/ Чи сприяють «історії успіху» просуванню гендерної рівності?

7
388
Олена Стрельник

Історії успіху жінок, зокрема політикинь, – один із найпоширеніших  інструментів просування ідей гендерної рівності. Ці історії дійсно можуть давати багатьом дівчатам та жінкам рольові моделі та мотивувати їх на досягнення, адже є дані про те, що жінки менш впевнені у собі.

Утім, стереотипи, брак мотивації та впевненості жінок у своїх силах далеко не єдині чинники, що зумовлюють існування у суспільстві гендерної нерівності.

Як на мене, історії персональних досягнень мало сприяють подоланню фундаментальних проблем становища жінок. Ба більше – часом навіть суперечать ідеям гендерної рівності, бо відтворюють дискурс вирішального значення особистих зусиль в досягненні «успіху», натомість ігнорують структурну нерівність та множинну дискримінацію.

«Історії успіху»: особисте та структурне

Індивідуальні історії успіху політикинь насправді мало говорять про стан справ із гендерною (не)рівністю в політиці, хоча би тому, що ми чуємо історії успіху, але мало знаємо про історії тих, хто цього успіху не досяг. Вочевидь, цю тезу можна було б і розширити: історії успіху окремих жінок мало говорять про стан справ із гендерною рівністю у суспільстві.

Радше вони можуть сказати про таке:

  1. Про особистісні якості жінки. Вона працелюбна, цілеспрямована, професійна тощо, адже за схожих життєвих обставин не всі досягають таких результатів.
  2. Про привілеї та ресурси, що визначаються її (моїм) становищем у суспільстві. Зазвичай це називають «життєвими обставинами» чи «стартовими можливостями». Соціологи називають це класовим походженням, привілеями або ресурсами.

Скажімо, я молода та здорова, живу у місті, батьки підтримали мене в отриманні хорошої освіти, мене підтримує партнер тощо. Чи досягла би я тих самих результатів, якщо чогось би з цього переліку не мала?

Звичайно, є історії, коли людина досягає чогось не завдяки, а всупереч. Але, припускаю, в класичних «історіях успіху» таких політикинь / жінок меншість.

Те, що мені дісталося безвідносно до моїх зусиль, наприклад, народитися здоровою, у сім’ї, не мати обов’язків догляду за членами сім’ї з інвалідністю тощо, – це і є привілеї.

Читайте також: Сім’я, фінанси та невпевненість: що заважає жінкам брати участь у виборах

Як пише редакторка «Гендер в деталях» Тамара Злобіна: «Привілеї – це все, що неможливо набути чи втратити власними діями чи бездіяльністю, і що дає соціальні переваги в результаті структурної нерівності у суспільстві…. Коли чоловіки говорять «Та що жінкам заважає?» (займатись бізнесом, наукою, політикою)» – це приклад нечутливості щодо власних привілеїв. Бо жінкам справді багато що заважає».

Жінки теж можуть бути нечутливими до власних привілеїв чи ресурсів. Власне, бути жінкою-лідеркою чи жінкою-політикинею далеко не завжди означає приймати гендерно чутливі рішення. 

Наприклад, жінка, яка наймає няню для догляду за своїми дітьми, може бути так само нечутлива до теми державних дитсадків чи теми балансу професійних та сімейних обов’язків, як і чоловік. Коли я чую історію успіху, яка починається приблизно так: «я вийшла на роботу, коли дитині було два місяці», мені важлива відповідь на питання, хто залишався в цей час з дитиною, бо наявність чи відсутність ресурсів підтримки буде визначати чи зможу я приміряти особисто на себе цю історію.

Така нечутливість до питань множинних нерівностей зустрічається й у розмовах про гендерну рівність.

Якось я презентувала свою книгу про материнство  та говорила багато про виклики у поєднанні роботи та сім’ї, про проблеми дитсадків, неоплачуваних відпусток тощо. Одна з учасниць з подивом зауважила: так, мовляв, у чому проблема – можна ж няню найняти.

За моїми спостереженнями у розмовах про «вільний вибір жінок» бути одночасно мамою маленької дитини та мати успішну кар’єру, аргумент про няню фігурує як ледь не універсальний вихід з ситуації.

Читайте також: Нардеп Павло Фролов першим у Раді пішов у «декрет»

Проте няня не має бути універсальним виходом у країні, де найняти няню для багатьох жінок означає віддати свою місячну зарплату. Окрім того, це означає будувати свої власні успішні траєкторії за рахунок найманої праці інших жінок, яка менше оплачується та є менш престижною (про це багато написано, особливо в контексті міжнародної трудової жіночої міграції). Це може бути виходом для кожної окремої жінки та сім’ї, але це не може розглядатися як інструмент досягнення гендерної рівності. Як конструктивна альтернатива – у розмові про гендерну рівність ми маємо думати про рівні можливості для всіх жінок поєднувати роботу та материнство або принаймні прагнути створити такі можливості.

Додам, що в «історіях успіху» жінок мені завжди не вистачає ширшого контексту та здатності побачити за індивідуальними життєвими шляхами структури гендерної та інших нерівностей, що ці шляхи визначають. Наприклад, часом доволі високу порівняно з іншими європейськими країнами частку жінок в українській науці пояснюють їх більшою талановитістю та хистом до занять наукою.

На жаль, висока частка жінок будь-де свідчить, що у цій галузі не все добре. Бо є чітка закономірність – що гірше оплачується галузь, то більше там жінок. Зрештою, розмова про успіхи жінок у науці мені здається поверхневою без розуміння залаштунків роботи вчених. Бо може так виявитися, що успішна науковиця зі структур НАН має зарплату 4-6 тис. гривень, а свого успіху досягає тим, що постійно мусить шукати можливості закордонних стажувань, проєктів та відчуває стрес та тривогу від розлук із сім’єю.

«Варто тільки захотіти»?

У побутових розмовах про гендерну нерівність лунає горезвісне риторичне питання «Хто жінкам заважає (робити кар’єру, йти у політику тощо)?». У заходах на тему жіночого лідерства чи успіху ця фонова ідея лунає у м’якшій та завуальованішій формі: «Наші жінки можуть все, варто тільки захотіти».

Я, безперечно, вірю у можливості та силу жінок. Утім, історії успіху часом грають з нами злий жарт – чим їх більше в інформаційному просторі, тим легше ми потрапляємо на гачок індивідуалістичних пояснень на зразок «все у ваших руках», що часом блокує серйозну розмову про гендерну нерівність.

Бо, як ми знаємо, гендерна нерівність – не тільки наслідок індивідуальної поведінки чи упереджень, а й передусім системне явище. У цьому контексті аргумент, скажімо, про княгиню Ольгу, Юлію Тимошенко чи на зразок «у нас в громаді з гендерною рівністю все добре, бо у нас голова – жінка» (найчастіше після цієї фрази лунає сміх) – дуже поширений у побутовому розумінні питань гендерної рівності. Гірше, коли часом це трапляється на гендерних подіях, аж до того, що починаєш сумніватися: так а навіщо ми зібралися та які проблеми ми обговорюємо, якщо їх немає?

Часом гендерна нечутливість може ховатися за висловами на кшталт «не подобається зарплата, йди з роботи» або «вільна конкуренція та ринок все вирішать». Геть погано, коли такі меседжі про вільну конкуренцію транслюють жінки та чоловіки, які говорять про гендерну рівність. 

Уявімо, що раптом усі, хто працюють в країні ледь не за мінімальну зарплату (а це переважно жінки), підуть з роботи. Тоді ми з вами залишимося без медицини, без дошкільної освіти, без соціальних працівниць, без критично важливих для суспільства робіт. І поки жінки несуть основний тягар репродуктивної праці та поки сектори економіки, де працюють переважно жінки, будуть упослідженими, жінки завжди будуть програвати чоловікам у конкуренції на ринку праці.

гендерна нерівність

Чи змінюють розмови про успіх жінок структури гендерної нерівності?

«Емансипація – це не індивідуалістичний проєкт. Вона не досягається через особистий «розвиток» і успіх, кар’єрний ріст чи рівний розподіл хатніх обов’язків в окремій родині. Щоб фемінізм отримав шанс стати масовим рухом в Україні, потрібно вимагати не змін в особистій поведінці, а широких структурних перетворень соціально-економічної реальності. Лише через масовий рух таких змін можна досягти»,пише Оксана Дутчак.

Скільки би ми не говорили про збільшення економічних можливостей для жінок, умови життя для більшості з них – тих, які працюють санітарками, медсестрами, виховательками, соціальними працівницями за 5-6 тис.грн. на місяць, не зміняться.

Скільки би ми не говорили про шкоду гендерних стереотипів та не розповідали про татусів «у декреті», навряд чи ми суттєво збільшимо частку чоловіків, які йдуть в доглядову відпустку, тому що в Україні ця відпустка не оплачується, а жінки заробляють менше.  

Скільки би ми не ставили за мету збільшити частку чоловіків у дитсадках та школах, вони туди не прийдуть працювати на таку зарплату (а жінки працюють та якось виживають).

Це не означає, що говорити про успіхи жінок не треба, але це означає, що ми маємо пам’ятати, що гендерна нерівність – це системне явище, вкорінене у соціально-економічній структурі, де жінки та робота, яку вони виконують знецінені.

Що робити?

У мене немає простої відповіді, як будувати розмову про гендерну рівність таким чином, щоб вона була більш чутливою до життя поза нашими бульбашками та змінювала структури нерівностей. У кожної з нас різні можливості та ресурси для змін. Що ж безперечно у наших із вами силах, надто коли йдеться про комунікацію?

  • «успішні жінки» не мають виправдовуватися за свій успіх (чи за свої привілеї), але вони можуть бути чутливими до досвідів жінок, у яких менше ресурсів, можливостей та привілеїв;
  • розмови про індивідуальні історії успіху не мають підміняти розмову про структурні чинники гендерної нерівності та про те, які можливості є в решти жінок;
  • розмови про індивідуальні історії успіху без врахування контекстів на кшталт «я змогла – кожна зможе» або «варто тільки захотіти» можуть заганяти жінок у глухий кут самозвинувачень. Будьмо з цим обережніші;
  • боротися зі стереотипами важливо, але не лише вони визначають гендерну нерівність;
  • покращувати життя конкретних жінок важливо та добре. Але водночас треба ставити питання чи покращують наші інтервенції, проєкти, рішення життя інших жінок, ними не охоплених.

Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, дослідниця, публіцистка, для Жінки:50%

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Статті