Юлія Городчаніна — депутатка Полтавської міської ради 8-го скликання. На свої перші місцеві вибори вона, 29-річна, ішла другим номером у списку. До цього кілька років активно займалася громадською діяльністю, що дало їй достатній рівень упізнаваності в місті та утвердило в думці продовжити розпочаті програми на муніципальному рівні. Зараз вона — координаторка у Shelter Poltava — просторі взаємодії та підтримки для ВПО й голова відомої у місті громадської організації «Нова Полтава». У міській раді очолювала комісію з ЖКГ, архітектури і транспорту, міжфракційну депутатську групу «Збережемо Полтаву», є членкинею групи «Рівні можливості».
Чи чекають жінок у місцевій політиці, що давало сили боротися з недовірою виборців і як ефективно давати відсіч стереотипам? Про це Юлія Городчаніна розповіла в інтервʼю для платформи «Жінки — це 50% успіху України».
«Багато людей не готові голосувати за молодих дівчат»
Юлю, чому ви вирішили йти в політику? Що стало відправною точкою?
Моя каденція розпочалася 2020 року. Власне, це був фактично перший мій похід у місцеву політику. Перед тим я допомагала робити парламентську виборчу кампанію для однієї з партій, а потім вирішили з місцевою командою йти на вибори тут. Чому? Важливо, щоби зміни, які ухвалюють на рівні держави, впроваджувалися на місцевому рівні, особливо враховуючи реформу децентралізації, бо тепер більшість повноважень і можливостей впливу є саме на місці, на рівні громад.
До цього довгий період займалася громадською діяльністю. Ми вже мали певні напрацювання, знали, що хотіли зробити, які програми втілювати. Це було стимулом. Бо похід у політику — це не для власних амбіцій, а задля змін.
Читайте також: Погрози, тиск і зламане авто: як Олена Жмуріна виборола право на депутатський мандат
Якою була для вас виборча кампанія?
Мене часто запитують, чи стикаюся в раді з ейджизмом та сексизмом. Як не дивно, із ейджизмом частіше, ніж із сексизмом. Хоча є і те, і те, на жаль. Якщо говорити про виборчу кампанію, то можна про сексизм і ейджизм багато прикладів навести. Це був насичений період.
Найбільше ти відчуваєш зворотній звʼязок від мешканців не на великих заходах, де зі сцени говориш те, що хочеш сказати, а там, де спілкуєшся особисто. Це зустрічі в дворах або невеличкі камерні заходи, які проводиш, щоб пояснити, навіщо йдеш у політику. І отут було цікаво. Ти півтори години з людьми про щось говориш, і наприкінці підходить до тебе дідусь, сідає на лавці й каже: «Дитинко, от буде тобі скільки років, як мені, тоді треба буде йти в політику, а зараз ще набирайся досвіду». І це такий крижаний душ, що багато людей не готові голосувати за молодих дівчат. Це відверто про те, що ніхто не чекає нас у політиці, якщо це наполегливо не відстоювати і якщо не мати підтримки.
«Не потрібно всім подобатися. Коли я це зрозуміла, стало значно простіше»
Які ще стереотипи вам довелося долати?
Я напередодні виборів була ще фарбована — половина волосся була білого кольору. Мені політтехнологи говорили: «Юлю, в тебе дабл 3, щоб не пройти: вік, стать і ще й блондинка. Ти серйозно хочеш з усіма стереотипами спробувати одразу боротися?». То я за пару днів до початку виборчої кампанії перефарбувалася в темний колір.
Напередодні виборів у нас не було праймеріз, але були дослідження. Ми міряли, якого кандидата люди очікують. І це був середнього віку чоловік, сімʼянин, бажано — з підприємницькою діяльністю, але не з великим бізнесом, бо це вже корупціонер у сприйнятті людей. Тому я йшла другим номером у списку. Це теж цікавий досвід, бо поки ти ще навіть не почала говорити, уявлення про тебе вже склали.
У міській раді ви очолювали комісію з питань ЖКГ, містобудування і транспорту. Це стало наслідком політичних домовленостей чи результатом довіри з боку колег?
Так, а згодом я стала лідеркою фракції «Європейської солідарності» в міській раді. Це не про політичні рішення. Це той шлях, який ти показуєш своєю роботою.
І неважливо, що ти дівчина і одна з наймолодших депутаток у каденції. Важливо, що ти робиш і як ти це можеш пояснити іншим. Важливо не тільки самій бути переконаною у своїх ідеалах, а й мати змогу пояснити це своїм колегам по партії, своїм колегам із інших партій. Що не так просто, бо вже є політична конкуренція. І, звісно, пояснити людям, навіщо ми це робимо. Бо люди мають психологічний барʼєр до змін. Але треба розуміти, що частину популістських програм ми не можемо продовжувати. І ти мусиш відверто людям сказати, що отак і отак не буде, і пояснити, як буде. Звісно, підтримати їх у цьому, бо це завжди складний процес — переходу. І це, здається, теж найважливіше — не потрібно всім подобатися. Коли я це зрозуміла — стало значно простіше.
«Я не готова допомагати тим, хто собі сам не хоче допомогти»
Як будувалися ваші стосунки з виборцями?
Перший рік мені було дуже важко відмовляти людям. Вони приходили з різними запитами, проханнями, ідеями, але я чітко собі розмежувала, що працюю лише з тими темами, де я маю якусь експертність. Або набирала собі в команду помічників, які є експертами. У всьому розбиратися неможливо. Я не готова допомагати тим, хто собі сам не хоче допомогти. Ми готові створювати програми підтримки для людей, які вже мають розуміння, що це їхня частина відповідальності. І підтримувати, створювати історії успіху, на прикладі яких усім легше рухатися. Я кайфую від роботи, коли створюю щось нове або коли гуртую навколо себе людей, які здатні теж писати програми, робити якісь цікаві ініціативи. Це наповнює, драйвить на роботу. Бо політика – це не завжди про позитивну емоцію. Доводиться багато непопулярних рішень ухвалювати.
Памʼятаєте свою першу сесію?
Перша сесія після того, як тобі дали твою картку, — це голосування за бюджет. І ти бачиш, що йдеться про 5 мільярдів, і думаєш: «Що я тут роблю?» Попри те, що я мала досвід співпраці з місцевою владою, досвід розробки окремих програм, це шок-контент для будь-якого свідомого депутата, який хоче не просто натискати на кнопки, а розуміти, за що він голосує. І розібратися в цьому величезному документі з купою розділів і цифр, усвідомити пріоритети… Це, мабуть, був найбільший виклик. А далі важливо розподілити ролі в команді. Хоча б у фракції — хто за які напрямки відповідальний. І мати довіру. Вся фактична робота відбувається в комісіях за напрямками роботи. Там є багато деталей, багато пропозицій, кожен може прийти й виступити. І це те, куди б я кликала людей, більше звертати увагу і долучатися. Насправді, все відбувається там. Тому комісії не варто недооцінювати.
«Ти не можеш мати в депутатстві одні напрямки, і зовсім інші — в громадській діяльності»
Ви опікуєтеся багатьма ініціативами. Розкажіть, як для себе пріоритезуєте сфери і тримаєте фокус на найважливішому.
Тут треба теж розрізняти депутатську історію і те, що ми робимо поза депутатством. Я намагаюся, щоб вони один одного підсилювали, але безпосередньо вони не є залежними, бо донори працюють поза політикою, і це важливо. Але якщо для тебе це пріоритет, ти не можеш мати в депутатстві одні напрямки, і зовсім інші — в громадській діяльності. Тому вони працюють на підсилення. В мене є напрямки, якими я опікувалася раніше, і ті, які додалися після повномасштабного вторгнення.
Для мене важливі такі напрямки роботи: самоорганізація населення, енергоефективність, ініціативи, пов’язані із забезпеченням екології в громаді, робота з молоддю.
І звісно, є ідеологічний напрямок щодо наповнення українськими сенсами нашого муніципального простору, позбавлення російських наративiв. Це великий шмат роботи, який наклався на нашу каденцію. Власне, той процес, як у нас відбувалися перейменування, він унікальний в Україні. Бо всі без винятку голосування за перейменування були не робочою групою за закритими дверима, а це робили люди. Якщо є можливість створювати інструменти участі для людей, їх варто використовувати навіть там, де це спочатку здається якоюсь сrazy-ідеєю. Але це тільки через побоювання робити те, чого раніше не робили.
Також на початку нашої каденції ми створили депутатську групу «Рівні можливості». Звісно, в цю групу могли ввійти не тільки жінки, але так сталося, що поки що це жіноча команда. Ми голосували багато звернень щодо забезпечення гендерної рівності, затверджували етичний кодекс, гендерний паспорт громади. Зараз до цієї теми рівності додається інклюзивність.
«Чоловікам нічого не треба доводити, а жінкам треба доводити свою фаховість»
Важко бути жінкою в політиці?
Є додаткові барʼєри. Перше – доведеться поборотися зі стереотипним сприйняттям. Я навіть ловлю себе не думці, що приходила на засідання комісій, де була головою, з такими плечиками на піджаках… Коли потім аналізувала свою поведінку, то зрозуміла, що підсвідомо намагалася додавати собі якоїсь ваги, бо більшість членів комісії — це чоловіки. А я малого зросту, дівчина. І щоб мене сприймали, я не могла прийти з косичками і нафарбувати губи рожевою помадою. Я повинна була мати такий вигляд, щоб до мене ставилися серйозно. Розумію, що це не окей, але ми в цих умовах мусимо або прийняти ці правила або змінювати їх.
Як мені говорили на початку політтехнологи: «Визначся, з якими стереотипами ти готова боротися». І ти просто визначаєш: «Так, оце я приймаю, а отут точно не приймаю». І оце «точно не приймаю» — це, наприклад, комунікації, коли всі лідери фракцій — чоловіки, і я одна жінка. І комунікація в чоловічому колі одна, і зовсім інша, коли це коло має як мінімум представників двох статей. Це значно менш емоційні перемовини, вони точно відбуваються тільки в офіційній обстановці, а не десь у лазні. І це теж про якусь коректність і олюднення політики.
Чи підтримує вас родина?
Я досі частині своєї рідні не можу пояснити, чим я займаюся і навіщо. Але дякую, що найближчі родичі й чоловік розділяють те, що більшу частину свого часу, який би я мала проводити з родиною, я проводжу з іншими людьми, переважно — з чоловіками. Тому це додатковий виклик — пояснити, щоб твої рідні були тобі підтримкою, а не додатковим емоційним тягарем.
Якщо ти хочеш результату, ти мусиш докласти більше зусиль, нічого не дається просто так. Це досягається виключно позицією і роботою. У чоловіків не завжди так, їм це дається легше. Складність у тому, що чоловікам нічого не треба доводити, а жінкам треба доводити свою фаховість, свою принциповість тощо.
«Війна несе запит на маскулінність»
Юлю, чи стежите за відомими політикинями і чи маєте на кого рівнятися у своїй політичній карʼєрі?
Я цікавлюся історією жінок, і не тільки в політиці, а в різних сферах. Як проявляються жінки, як тримають лідерство. Бо ти завжди все одно шукаєш для себе або якісь рольові моделі, або якусь підтримку, щоб зрозуміти: так, це я правильно роблю, а оце неправильно. Але не можна нічию модель брати за основу, бо люди працюють у різних середовищах, за різних умов, і тому це більше для натхнення і для того, щоб «чекнути» себе. Звісно, я цікавилася, наприклад, досвідом Далі Грибаускайте або Гілларі Клінтон. Також читала художні матеріали про Коко Шанель. Я це читаю, щоб мати додаткову мотивацію. Для мене історії жінок — це про психологічну і моральну підтримку самої себе.
Читайте також: Полтавський спротив: як депутатки міської ради дають відсіч ворогу
Жінки все частіше обіймають керівні посади, започатковують бізнеси. На вашу думку, як жіноче лідерство впливає на економіку?
Ця історія не про еволюційний розвиток, що ми, як суспільство, до цього прийшли усвідомлено, а скоріше як відповідь на війну і на те, що жінки мусять узяти на себе цю додаткову роботу. Ми розуміємо, що більше чоловіків у війську. Жінки там теж є, але економічний фронт (зараз це зіпсоване поняття) треба тримати жінкам у тилу: опікуватися дітьми, попри те, що до війни жінки завжди заробляли менше і менше обіймали керівних посад. Тому трохи шок, враховуючи, що ми ж не в сприятливих умовах ухвалюємо рішення створити бізнес чи прийти на керівну посаду. Коли все навколо руйнується, жінки мають узяти на себе лідерство, якого не мали.
Чи бачите ви проблеми, які можуть виникнути з жіночим лідерством під час війни?
Із мінусів — війна несе запит на маскулінність. Ми ж знаємо, що коли закінчиться війна, буде запит на військових на керівних посадах у бізнесі, і особливо — в політиці. І це буде все одно додатковою перепоною для жінок — знову обіймати керівні посади і перенести цей досвід воєнного реагування, який вони вже мають. На їхнє місце прийдуть військові. Я в жодному разі не применшую їхнього внеску в захист нашої країни. Але знову ж таки, приходитимуть люди з бойовим досвідом, але не з управлінським. А це різні речі. А жінки, які виконують зараз ці функції, матимуть значно менші шанси бути обраними на керівні посади, ставати депутатками, бо вони не виконували функції захисту.
«Треба бути готовими робити речі, яких у вашій громаді до вас ніхто не робив»
Де і ким ви себе бачите через 5-10 років?
У нашій країні дуже важко будувати стратегії, але коли ти приходиш у політику і в громадську діяльність, дороги назад майже ніколи немає, бо ти вже відчула, що можеш впливати на життя людей і робити його кращим. І це як допінг для тебе. Тому я переконана, що ми з командою точно працюватимемо над тим, щоби громади в Україні розвивалися. На якій посаді і в який спосіб це буде реалізовано, мені важко прогнозувати. Але маючи теперішній досвід, хоч він і невеликий, я для себе вбачаю таку роль чи завдання — залучення міжнародних партнерів у відбудову нашої країни і наших громад. Це те, що буде дуже важливо, і зараз ми відпрацьовуємо моделі, а далі буде завдання їх масштабувати.
Читайте також: Лідерки не народжуються, а виростають із маленьких дівчаток
Що б ви сказали тим дівчатам і жінкам, які планують іти в політику?
Ви повинні мати сміливість, щоб ухвалити це рішення. Мати команду, яка вас підтримає, бо буде не дуже просто. І бути готовими робити речі, яких у вашій громаді до вас ніхто не робив. Ще треба нагадати, що політика — це й волонтерство. Ти маєш цим займатися у вільний від роботи час. Це і прийоми людей, і підготовка до сесій… Тому це усвідомлений вибір того, що ти частину свого часу, свого життя віддаєш на створення колективного блага, на вирішення проблем інших людей. Але має бути відверта відповідь для себе. Якщо тебе щось не влаштовує в тому, який стан справ у місті чи громаді, то що ти зробила, щоб це змінити? Якщо тебе все влаштовує – окей, не треба нічого робити. Але якщо не влаштовує, вихід один — іти щось змінювати. Це те, що мотивує в політичній і депутатській діяльності, — бачити трансформації.
Діана Литвиненко
