Заборона звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу більше не діятиме для державних службовиць, якщо вступить у силу новий закон.
17 грудня 2019 року голова Верховної Ради підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих питань державної служби та електронного документообігу».
У п. 39 зафіксовано таке нововведення: «на державних службовців, з якими укладається контракт про проходження державної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 42, 43, 118, 119 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України».
Якраз частина третя статті 184 «Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей» КЗпП і містить заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
«…Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору».
На державній службі зараз перебуває понад 70% жінок, тому неважко припустити, кого найбільше будуть стосуватися запропоновані зміни, які порушуватимуть їхні права та матимуть негативні наслідки для їхнього становища. Про це зовсім не йдеться у прогнозі наслідків прийняття законопроєкту в пояснювальній записці.
Як усе відбувалося?
Проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» №2260 було зареєстровано 11 жовтня 2019 року та прийнято в першому читанні 12 листопада. У висновку Головного експертного управління Верховної Ради, яке проводить експертизу всіх законопроєктів, внесених до Верховної Ради, зазначалося, що «намагання вивести умови проходження державної служби з предмету регулювання трудового законодавства без достатніх підстав носять ознаки дискримінації, порушують принцип рівності щодо загальних соціальних гарантій сімейним працівникам, учасникам бойових дій, працівникам з числа колишніх військовослужбовців за призовом під час мобілізації, особам з інвалідністю, умов праці, відпочинку і т. ін.».
У ході підготовки до другого читання 7 народних депутатів і депутаток подали правки, щоб прибрати ці норми, але вони не були враховані, хіба що відбулися дрібні косметичні правки.
Законопроєкт прийнято в другому читанні 6 грудня голосами 255 народних депутатів/ток.
Результати голосування за фракціями
Для чого запропоновані зміни?
У пояснювальній записці законопроєкту надано доволі широкі обґрунтування, а саме: «приведення положень деяких законів України у відповідність до Закону України «Про державну службу», удосконалення електронної форми комунікації між громадянами, інститутами громадянського суспільства та державними органами, а також уточнення окремих понять».
Натомість відсутня чітка аргументація норм, що стосуються можливості звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.
Один зі співавторів законопроєкту на дискусійній платформі Третього Українського жіночого конгресу обмовився про очищення влади як аргумент для запропонованих змін.
Водночас, варто наголосити, що прийняття законопроекту порушує норми Конституції України (ст. 22 та 24) та Кодексу законів про працю України. Зокрема у ст. 22 Конституції України чітко вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. А ст. 24 визначає, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується зокрема створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
До того ж запропоновані норми порушують міжнародні стандарти. Мова йде передовсім про Конвенцію МОП №183 (ILO Maternity Protection Convention), прийняту у 2000 році. Україна досі її не ратифікувала. А також дві Директиви ЄС з Угоди про асоціацію містять заборони звільняти вагітних працівниць та працівників/ць, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною:
- Директива ЄС 92/85 від 19 жовтня 1992 року про вжиття заходів із покращення безпечних і здорових умов праці вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, або годують грудьми (Article 10 Prohibition of dismissal);
- Директива 2019/1158 від 20 червня 2019 року про баланс професійного та приватного життя для батьків та піклувальників (Article 12 Protection from dismissal and burden of proof).
Отже, маємо норму, що кричуще порушує Конституцію України та міжнародні стандарти забезпечення гендерної рівності, яку прийняли фактично без обґрунтування та прогнозу наслідків.
Що далі? Далі слово за президентом. У нього ще є право накласти вето.
Людмила Ковальчук, для 50%
