Народний депутат Юрій Мірошниченко, автор законопроекту 10255, вважає, що подбати про одиноких матерів найліпше… обмеживши їхнє право на роботу. Проект Закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо заборони залучення одиноких матерів до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження)» має на меті, як ідеться в пояснювальній записці, «покращення на законодавчому рівні захисту одиноких матерів, що матиме позитивний вплив і на їхніх дітей, враховуючи, що одинокі матері та діти, яких вони утримують і виховують, є однією з найменш захищених категорій громадян України».
Чомусь «покращення» викликало неоднозначну реакцію, зокрема й серед тих, кого законотворець прагне «захистити». Що ж не так із цим законопроектом?
Читайте також: Українським матерям-одиначкам хочуть заборонити працювати у вихідні та їздити у відрядження
Дискримінація
Принцип рівності жінок і чоловіків і пов’язана з ним заборона дискримінації за ознакою статі проголошені як у національних нормативно-правових актах (ст. 24 Конституції України, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», ст. 2-1 Кодексу законів про працю України), так і міжнародних договорах, учасницею яких є Україна (Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ст. 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).
Крім того, існує спеціальна заборона ставити для жінок можливості реалізації їхніх прав у залежність від їхнього сімейного стану (ст. 1 Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок).
Імовірно, передчуваючи такі зауваження, автор законопроекту уточнив у пояснювальній записці до нього, що «до категорії одиноких матерів можуть належати і батьки дітей, які виконують такі ж функції».
Трохи дивно звучить, що до категорії мам можуть належать татусі, проте автор законопроекту посилається на ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», яка поширює право на допомогу на дітей одиноким матерям на інші категорії населення, зокрема чоловікам.
Але це теж хитка позиція, бо правові категорії «одинока мати» та «особа, яка має право на допомогу на дітей одиноким матерям» не є тотожними, а застосування автоматичної аналогії між Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Кодексом законів про працю України, як запропоновано в пояснювальній записці, є неочевидним і сумнівним.
Утім, навіть якщо припустити, що потенційний закон буде однаково застосовним і до жінок, і до чоловіків, проблема дискримінації нікуди не зникає, адже сімейний стан так само може бути ознакою, за якою можуть дискримінувати незалежно від статі. У зв’язку з цим варто згадати ст. 2-1 Кодексу законів про працю України, якою заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема пов’язана з сімейним станом і сімейними обов’язками.
Крім того, наявні в Конституції та міжнародних договорах України переліки ознак, за якими не можна проводити несприятливе розрізнення, не є вичерпними та цілком логічно та правомірно можуть бути доповнені сімейним станом і сімейними обов’язками.
Вільний вибір праці
Право на працю включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 5-1 Кодексу законів про працю України).
Про який вільний вибір виду діяльності у випадку одиноких матерів може йтися, якщо законодавець заборонить їх залучення до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження навіть у ситуаціях, якщо вони не проти такого режиму роботи та хочуть займатися діяльністю, яка передбачає саме таку організацію праці?
Як можна уявити роботу відповідального/відповідальної за координацію регіональної чи міжнародної співпраці без відряджень?
Як можна не працювати у вихідні дні, якщо твоя діяльність пов’язана з організацією культурних чи розважальних подій?
Як уникнути роботи в нічний час, якщо твої партнери з іншої частини земної кулі?
Упевнена, що і роботодавці, і працівники знайдуть вихід із ситуації, але це буде вихід за межі правового поля та здорового глузду, а головне – багатьом для цього знадобиться вдаватися до, скажемо обтічно, обхідних ходів, а необтічно – брехати.
Легко уявити собі й інший варіант, коли одинокі матері продовжать їздити у відрядження та працювати надурочно, вночі та у вихідні (за власним бажанням або через страх втратити роботу, яка годує їх і їхніх дітей, а роботодавець отримає можливість не платити за це, бо не матиме права через законодавчу заборону).
Ще інший варіант: одиноких матерів обмежать у праві займатися вільно обраною професійною діяльністю, залишивши для них лише ті посади, на яких можна працювати з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 18:00 з одногодинною обідньою перервою, не покидаючи меж будівлі підприємства. Розумію, це перебільшення, але воно умисне, бо має на меті підкреслити абсурдність ситуації.
Можливості кар’єрного зростання
Важливість недискримінації за ознакою статі в питаннях просування по роботі підкреслюється в Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ст. 11) і Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (ст.ст. 16-18).
Ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права передбачає однакову для всіх (незалежно від статі) можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації. Категорію «кваліфікація» можна тлумачити широко (і включати до неї всі знання, вміння та навички незалежно від їх документального підтвердження) та вузько (і зважати лише на статус, підтверджений дипломами, сертифікатами та подібними документами).
Запропонований законопроект обмежує можливості здобуття і формальних, і неформальних кваліфікацій, а відтак, ускладнює просування кар’єрними сходами.
Наведу приклад. Відповідно до Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам однією з вимог для присвоєння вченого звання доцента є «навчання, стажування або робота у вищому навчальному закладі, науковій (або науково-технічній) установі в країні, яка входить до ОЕСР та/або ЄС, або потрібно бути керівниками/виконавцями проектів, які фінансуються зазначеними країнами, та мають відповідні сертифікати, свідоцтва, дипломи чи інші документи, які це підтверджують, або взяти участь у роботі не менш як однієї наукової конференції (конгресу, симпозіуму, семінару), проведеної у країні, що входить до ОЕСР та/або ЄС».
Подібна вимога передбачена й для здобувачів і здобувачок вчених звань старшого дослідника та професора. Очевидно, що виконати цю вимогу без відрядження чи серії відряджень надзвичайно складно, а просуватися по роботі в академічному середовищі без відповідних атестатів взагалі нереально.
«Краще» – це як?
Хочеться вірити, що шановний народний депутат Мірошниченко дійсно мав на меті посприяти розширенню можливостей для встановлення здорового балансу між сімейним і професійним життям окремої категорії осіб, а не піддавати когось дискримінації.
Утім, для виконання цього завдання можна було б обрати менш сумнівний підхід, який залишав би свободу вибору, не обмежував можливості та не нав’язував спосіб життя.
Наприклад, можна не забороняти роботодавцям залучати одиноких матерів до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження, а надати можливість працівникам і працівницям права відмовитися від такої роботи чи відрядження, а роботодавця зобов’язати задовольняти відповідні звернення.
А ще краще подивитися на проблему ширше та звернути увагу на вимогу ст. 11 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок про заохочення «надання необхідних додаткових соціальних послуг, з тим щоб дозволити батькам поєднувати виконання сімейних обов’язків з трудовою діяльністю та участю в громадському житті, зокрема шляхом створення і розширення мережі закладів по догляду за дітьми».
Ольга Поєдинок, Асоціація жінок-юристок «ЮрФем»
