Головна Статті Жінко! Твоє місце на кухні, а не в політиці

Жінко! Твоє місце на кухні, а не в політиці

0
1,416

Роздуми про жіночу долю та гендерну псевдотолерантність

Жінко! Ти хочеш іти в політику? Але ж глянь на себе! Ти слабка, ти не вмієш конкурувати, ти не вмієш боротись, не можеш протистояти тиску! Для тебе всі двері відкриті. Чому не йдеш? Хто тебе тримає? Може ти просто не надто розумна, професійна? Ось тобі округ (там, правда, наша партія непрохідна), ось тобі місце в списку (ну то й що, що в самому кінці). Йди і змагайся! Що? Не хочеш? Ну ми ж казали. Ти слабка.

Жінко! Ти хочеш робити кар’єру? А як сім’я? Як домашні справи? Невже ти це все покинеш заради якихось там професійного зростання, вищої зарплатні, самореалізації, незалежності? Так? Ти несправжня жінка. В тебе немає сім’ї, дітей? Ти несправжня жінка. Ти маєш зреалізувати своє природне покликання. Держава потребує дітей. Іди і народжуй! Біологічний годинник тікає. Кар’єру залиш чоловікам.

Жінко! Ти хочеш запропонувати рішення? Але ж ти емоційна! Хіба тобі можна довірити щось стратегічне, щось важливе? Ти ж мислиш короткотерміновими цілями. Куди тобі цілісне і з перспективою! Залишайся на виконавчих позиціях. Чоловіки краще знають, що і як треба робити. Вони дадуть тобі завдання. Не висовуйся зі своїми емоціями.

Жінко! Ти хочеш говорити про гендерну рівність? Та глянь на себе! Чому не йдеш в партію, у владу працювати? Багато говориш і мало робиш — це так по-жіночому! Що з ваших тренінгів, навчань. От навчили жінок? Де вони? Чого їх не видно-не чути?

Ти сама винна, що зараз там, де ти є! Жінко, твоє місце на кухні. Ой, ми і так гендерно свідомі! Як же дістали ці феміністки і гендерно збуджені люди…

Добре, давайте так, не на кухні, а в передпокої. Це передпокій до кімнати, де твориться політика, бізнес, де приймаються рішення, де розподіляються ресурси, де формується візія розвитку громади, країни.

Тебе вже випустили з кухні – на цьому вже маєш дякувати. Тільки не починай про квоти. Це ж дискримінація чистої води. Ти ж в передпокої. Давай, пробивайся. Байдуже, що ти там десь в останньому ряді до вхідних дверей, що ти затиснута чоловіками з усіх сторін. Що, не можеш протиснутись? Та ж ми казали, ти слабка. Може, давай таки назад на кухню?..

Звичайно, ніхто (майже) і ніколи (майже) вголос такого не скаже. Але з тих тез, виступів, які я часто чую на зустрічах з питань гендеру, забезпечення рівного доступу жінок до політики, з коментарів, які читаю в соціальних мережах, закидів в свою сторону, роблю висновок, що такі думки укорінені в багатьох умах. І чоловіків, і самих жінок: ну ці жінки, вони посто не хочуть йти в політику, не професійні, не встигають, або ще можуть сказати – занадто відповідальні… Все не так з цими жінками…

Тоді я згадую свою маму, яка в 90-ті, найважчі для нашої родини часи, тягнула все на собі – і сім’ю, і роботу. Як вона, обвішана сумками, приходила після двох робіт додому, і продовжувала працювати — робити хатню роботу, яку ніхто роботою не називав і досі рідко називає. Як вона допомагала іншим, незважаючи на те, що ні часу, ні ресурсів у нас не було.

Я також згадую своїх подруг – експерток, активісток, керівниць. Вони мають по двоє-троє дітей. Вони не лише встигають керувати бізнесами, проектами, а й бути неймовірно соціально активними і надпрацьовитими. Хіба це ті жінки, яким місце на кухні?

Чим більше про це все думаю, тим чіткіше вимальовується такий образ. Уявімо собі, що протягом більшої частини нашого життя у нас була паралізована рука. Ну от взагалі не рухалась. І от зовсім нещодавно ви почали відчувати, що рухливість руки починає відновлюватись. Дуже-дуже злегка. М’язи слабкі, мозок поки не дуже розуміє, що рука стала рухливою. Але вам кажуть – бери і неси те, напиши те, роби те, власне все роби тією колись паралізованою рукою. Ви кажете – я не можу, зараз не можу, треба потренувати, треба їй спеціальні вправи, терапію, вона відновиться. А вам – у тебе така ж рука, як і у нас. Не вигадуй. Хочеш привілеї? А як же задекларована рівність?

Я не хочу бути в передпокої зі слабкими руками, я не хочу, щоб мною маніпулювали гендерною псевдотолернатністю. Я хочу, щоб усі ми – чоловіки, жінки, небінарні люди – були і слабкі, і відповідальні, і емоційні, і які-завгодно. Щоб ми розуміли не тільки фасад гендерної рівності, а й те, що за ним. А за ним – тисячоліття дискримінації і лише століття розуміння цієї дискримінації, і лиш кілька десятиліть роботи над її подоланням.

Надія Вірна (Бабинська), для 50%

Малюнок авторки

Більше публікацій
Більше публікацій Надія Вірна
Більше публікацій Статті