В гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» Інна Ящук – депутатка Хмельницької обласної ради, а крім того – докторка педагогічних наук, декан факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.
У першій частині інтерв’ю пані Інна розповіла про те, як Майдан зробив із науковиці політикиню і про те, як виростає «депутатська корона».
У другій вона говорить про жіноче менторство, про те, як її студентки балотувалися й перемагала на виборах до Хмельницької міськради, а також по те, як у Хмельницькому вдалося відхилити антигендерне звернення.
Нині до вашої уваги – друга частина інтерв’ю.
– Я багато працюю з жінками-політикинями. Моє власне спостереження за ці роки полягає у тому, що жінки набагато більше, ніж чоловіки, готові навчатися одна від одної. Я знаю, що у вас є проект, спрямований на молоде покоління дівчат, жінок, наставницький проект. Я захоплююся наставницькими проектами, їх недостатньо в Україні, розкажіть про свій.
– Ми підготували проект, який називається «Лідерські курси». Реалізуємо ми цей проект з дівчатами, які навчаються на факультеті початкової освіти та філології, який я маю честь очолювати.
Коли ми зібрали перший раз 45 дівчат – це старшокурсниці, випускниці – було дуже цікаво.
Я задала питання: скажіть, будь ласка, як ви сприймаєте жінку?
І я чомусь думала, що молодь, дівчата, яким по 19-20 років, скажуть, що жінка – це лідерка.
Ні, відповідь була інша: це опора успішного чоловіка, це домогосподарка, це господиня.
Так, були й інші відповіді. Але я дуже мрію про те, щоб відповіді, що це успішна діячка, перспективна людина, щоб таких відповідей було більше.
Ми реалізуємо цей проект з вересня місяця. Він полягає у тренінгах активності. І я вам чесно зізнаюсь: немає такого дня, щоб мені дівчата не писали: «Інно Петрівно, давайте це організуємо, а давайте це зробимо…»
Тобто від програми тренінгів, які я передбачала на початку проекту, ми перейшли до щоденної реалізації дрібних проектів і власне менторської діяльності.
Хочу поділитися ще однією радістю. Коли була передвиборна кампанія, кілька дівчат випробовували себе у цих виборах.
Я пам’ятаю той день, коли я зайшла у навчальний заклад і мені сказали, що одна із студенток, Настя, стала депутаткою Хмельницької міської ради. Мало того! Вона очолює групу «Рівні можливості» у Хмельницькій міській раді!
І я хочу, щоб на наступний раз таких рішучих кроків від дівчат, від майбутніх вчителів стало ще більше. І я в це вірю!
– На ваш погляд, що потрібно зробити нам як суспільству, для того щоб на наступних виборах всіх рівнів цей дисбаланс вирівнявся, щоб у нас не були жінки в жорсткій меншості?
– Я думаю, що жінки в Україні, в особі таких, як я або мої колежанки, які працюють і головами територіальних громад, і головами селищних рад, і депутатками Верховної Ради, і депутатками місцевих рад, вони побачили, що ми такі самі, як і вони. І нічого складного в депутатській діяльності немає. Не варто нарікати. Якщо вони відчувають у собі власні сили – треба йти вперед!
І друге. Я все ж таки сподіваюсь, що квота в законодавстві буде не просто рекомендаційною, а буде закріпленою і буде обов’язковою для всіх партій. 50% успіху – це жінки в політиці. І я щиро вірю в це гасло.
– Під час Другого українського жіночого конгресу, який відбувся у грудні минулого року, ви ініціювали звернення до депутатів Верховної Ради України, у зв’язку з іншим зверненням, яке розповсюджувалося на той час в місцевих радах. Це звернення стосувалося так званих сімейних цінностей, які нібито потрібно від когось захищати. Поясніть, будь ласка, свою позицію: чому місцеві ради не повинні таких звернень приймати і підтримувати?
– Десь півроку тому надійшло звернення від однієї із громадських організацій, і називалось воно «Про сімейні цінності». Готуючись до засідання комісії, ми почали зідзвонюватися з депутатами і говорити про це звернення.
В зверненні про сімейні цінності весь текст був про гендер. Причому тільки в одному випадку слово «гендер» було правильно написано. В інших випадках, більше півтори сторінки – це було «тендер» і «тендерна рівність».
Коли попросився до слова представник цієї громадської організації, то перше питання, яке я задала: скажіть, будь ласка, в чому ж різниця між гендером і тендером? Про що йдеться у вашому зверненні? Я була просто шокована і здивована тим, що людина не мала елементарних понять.
Якщо комусь не подобається термін гендерна рівність, то давайте будемо говорити про соціальну рівність.
Я думаю, що на наступній сесії ми представимо якісне звернення щодо підтримки української сім’ї із пропозицією винести це питання – підтримки української сім’ї на парламентські слухання. Думаю, що це правильний шлях.
– Чи відчуваєте ви підтримку парламентаріїв щодо цього? Як ви гадаєте, якою буде їхня позиція?
– Я думаю, коли ми вийдемо на текст звернення, я обов’язково надішлю його колегам-депутаткам й обов’язково дослухаюсь до їхньої позиції, можливо, десь якоїсь корекції, якоїсь поради. Але, думаю, що це правильний крок.
Мені подобається те, що зараз в Україні жінки об’єднуються. Вони із того невидимого батальйону стають видимим і помітними.
І якщо декому деколи важко йти, треба вмитися, відпочити, зняти отой бруд, який безпідставно до тебе чіпляється, й однозначно йти вперед.
Тому що життя, як писала Мати Тереза, яку я обожнюю, це шанс, який людина має використати.
Життя – це мрія, яку ми маємо з вами здійснити.
І життя – це цінність. І кожну хвилину свого часу ми маємо цінувати, для того, щоб бути максимально корисними Україні та один одному.
– Я думаю, що ми з вами на дуже правильному шляху, і повинні і в подальшому допомагати жінкам розповідати свої історії.
– Я вам дуже дякую за те, що ви мене запросили. І хочу побажати, щоб більше жінок приходили, ставали видимими і намагалися йти вперед.
Якщо дозволите, я хочу подарувати вам книгу, яка називається «Успішна жінка».
В цій книзі є історія не лише про мене, а й про тих жінок, якими я захоплююсь. Я вам її дарую, бо, мені здається, що ваша місія така в житті – відкривати жінок, і підтримувати їх у їхній власній ході. Дякую вам за це!
50%
