У гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» Наталія Озерянська, перша заступниця селищного голови Олександрівської ОТГ.
У неї великі плани – на території села національний парк «Бузький Гард», знаменитий Актовський каньйон, родова садиба ботаніка Віктора Скаржинського та насаджений ним унікальний ліс-лабіринт. Озерянська мріє розвивати зелений туризм, написала проект Інформаційно-туристичного центру, сподівається здобути під нього грантову підтримку. Бо людям потрібні перспективи, безперспективність – це те, що стримує розвиток і не дає жити.
Про це наша героїня розмовляє з ведучою програми Оленою Єною, керівницею програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту.
– Вітаю, пані Наталю! Маю до вас багато запитань. І хотіла би, щоб ви поділилися з нашими глядачами й іншими жінками своїм досвідом. Моє перше питання – ви маєте за плечима неабиякий досвід політичної діяльності. Як спало на думку, що вам варто зайнятися політикою?
– Я працюю в органах місцевого самоврядування з 2003 року. А депутатом місцевої ради – це той момент, коли я пішла в політику – стала у 2010 році. Я прийняла це рішення неспроста. Я дуже активна людина. Я хотіла брати участь, приймати рішення, впливати на рівень життя громади. І я стала депутаткою виборчого округу № 3, і з того моменту все закрутилося.
Мені моя робота приносить дуже велике задоволення. Я горю нею, підвищую свій професійний рівень. І не жалкую, що я пішла по цій стезі.
– Як вдається формувати навколо себе команду? Як ви збираєте однодумців? Політика – це така справа, де один в полі не воїн. Я думаю, ви з цим погодитеся. Поділіться секретами.
– Коли я працювала секретарем і головою сільської ради, то там було трохи легше, бо це територія, де я все знала. Я родилася в селі, і я знала всіх людей з народження. І там було легше знайти таких активних людей.
А от коли ми об’єдналися – то вже вісім населених пунктів. І багато людей я навіть фізично не могла знати. Але в процесі роботи, коли ми знайомилися, і я бачу – не стільки інтуїтивно, бо все ж таки досвід роботи є… Я вже бачу, коли людина активна, на що вона здатна… Спочатку запрошую на спільні заходи, тренінги з нею проводимо. Якщо я вже бачу, що це активна людина і вона справді може допомогти, то я вже не випускаю її з поля зору. Однодумці є, і це дуже добре.
– На ваш погляд, що може мотивувати людей іти в політику? Зараз існує думка, що політика брудна справа. Зокрема для жінок. Ніби це не жіноча справа. Ви ж навпаки – отримуєте задоволення від того, яких результатів досягаєте. Якою може бути мотивація для людей, для жінок зокрема?
– Якщо говорити про мотивацію жінок, я на своєму прикладі скажу. В мене ще є оцей оптимізм, який мене мотивує. Оці дрібні речі в житті – смачна кава, або ще щось таке, спілкування з друзями, дуже гарна книжка.
Мотивація – це й інші жінки в політиці. Я слідкую раз за разом за Климпуш-Цинцадзе. Якщо взяти державних урядовців, то є міністерка освіти Лілія Гриневич.
Якщо взяти з журналістики, телебачення, то я слідкую за Лілією Ребрик. Я в захваті – як вона це все встигає? Тут вона і танцює, і знімається, і веде, тут маленькі діти. Усе ж можливо. Ліна Костенко – вона постійно оці цитати дає.
Я вважаю, що жінки повинні дивитися на приклади успішних жінок, не боятися і імплементувати у себе це.
І потрібно на вищому рівні все ж таки участь жінок збільшувати. Звісно, статистика така у нас, що на місцях жінок більше, бо більше відповідальності, менше грошей. А чим вище, тим їхня участь менша.
От у нас: керує відділом освіти – жінка, керівник комунального підприємства, де забезпечують нас водою, вивіз сміття – жінка, і вона привела це комунальне підприємство до ладу. Тобто жінки можуть, і в них є цей потенціал.
Я вважаю, що жінки повинні іти, і не потрібно боятися, все можна встигати, не потрібно занижувати свою планку. Да, говорять, є стереотипи, але я вважаю, що на них не потрібно звертати увагу. Це в минулому було. В нас зараз зовсім інше життя. Жінки можуть. І тому є дуже багато прикладів.
– Чи зверталися до вас інші жінки за порадою? За натхненням? Чи траплялося таке в вашій кар’єрі політичній?
– Траплялося. Це колеги мого рівня, колеги-депутатки нашої громади. Дійсно, бувають такі моменти, коли опускаються руки, бо справді важко. Ми живемо в об’єднаних громадах. І дуже багато чого на законодавчому рівні не співпадає. Коли ми хочемо, щось зробити, начебто у нас є повноваження, а я не можу цього зробити. Нам ніхто не може підказати. Так ми б’ємо собі шишки, але все ж таки встаємо, ідемо далі і працюємо. І коли, наприклад, на роботі є якісь невдачі, або вдома, бо ми ж всі люди, всяке буває, і опускаються руки…
Я потихеньку-потихеньку, а ти розкажи, а чого? А ти розкажи. І вона мені розповідає, і я – так ти почекай, це ж життя, ми живемо, у нас хвилі. Буває вверху, буває внизу. Треба іти до того, щоб хвилі були рівні. Можливо ти щось не так зробила? Давай зробимо так? Допомагаю якось і психологічно. Якщо можливо, то і по роботі якоюсь порадою. Іноді мені так допомагають, бо все ж таки ми жінки. Це нормально.
– Пані Наталю, питання гендерної рівності зараз є пріоритетом і для державної політики, і для уряду… Але і на місцях є вже те, що ми називаємо гендерним мейнстримінгом.
– Для мене тема гендерності вона особлива, особисто для мене. Бо всю мою професійну діяльність мені доводилося доводити своїм колегам-чоловікам, що я конкурентоспроможна, що я такий же професіонал, що я можу працювати, що я можу працювати на результат, що я можу працювати в команді. І тому, коли ми почали працювати з програмою «Добре»…
Ми завдяки програмі почали спілкуватися і співпрацювати з Національним демократичним інститутом, і там у нас такий компонент був з гендерно-орієнтованого бюджетування. Ми довго думали, проводили голосування, яку програму будемо розробляти.
Зупинилися на програмі розвитку туризму Олександрівської територіальної об’єднаної громади. Бо не секрет, що наша громада знаходиться в такому місці, де є природні гарні об’єкти – це Буський гард, Актовський каньйон, урочище «Лабіринт», Василева пасіка – дуже багато туристів приїжджає. Вони то до нас приїжджають, але місцевий бюджет нічого від цього не має.
Розробляли ми цю програму, почали з аналізу: спочатку проаналізували, хто у нас в громаді проживає, хто може бути потенційним надавачем послуг…
Садиби. Це більше чоловіків чи жінок? Якщо це приватні підприємства, то хто керує цими підприємствами? Чоловік чи жінка? Ми зробили дуже детальний аналіз. І завдяки цьому аналізу ми розробили відповідні заходи до цієї програми.
Це ще в нас не всі гендерно-чутливі документи.
Перше, що ми зробили – це Гендерно-чутливу стратегію розвитку Олександрівської громади. Це дуже важливо. Тому що я вважаю, що будь-який керівник і чиновник, який би працював неважливо на якому рівні, якщо в нього є документи гендерно-чутливі, то це тільки плюс цьому керівнику, бо він буде попадати саме в точку, фінансування буде проводитися, як потрібно, а не так, як він сам собі забажав.
– Чи розуміють, чи знають мешканці громади, що їх громада є гендерно-чутливою?
– Насправді, роботи в громаді робиться дуже багато. Кожен день щось відбувається. Але люди цього не бачать. І знову ж таки звертаємося до гендерно-чутливих документів – комунікації для кожного віку мають бути різні. Я створила у Фейсбуку сторінку селищної ради і дивлюся статистику.
Наприклад, чи нею користується молодь – менше, бо молодь більше в Інстаграмі. Середній вік десь з 35 до 45 років – оце сторінка в Фейсбук. З них 20% чоловіків і 80% жінок.
Тому якщо я висвітлюю якусь інформацію, то я вже знаю, що мені треба на сторінці Фейсбук висвітлити ту інформацію для категорії населення, яка читає це. Зі старшим населенням ми працюємо – це газети і особисте спілкування.
Говорити, говорити з людьми, не боятися.
Мешканці асоціюють нас з владою. І ніколи ніхто не говорив, що от влада хороша. Завжди її критикували. І до цього треба не звикнути, а розуміти це.
Коли я була секретарем ради, виконувала обов’язки сільського голови, в мене прийом громадян був у понеділок і четвер. Й одна бабуля приходила кожен четвер. Там уже така черга була, а вона просто говорила. І потрібно було просто людину вислухати. Така наша робота. Ми ж для громади працюємо.
– Чи вдається вам такий діалог налагоджувати з питань політики, яка приймається на державному рівні? Зокрема упродовж останніх кількох років Україна прийняла важливе законодавство, яке стосується попередження домашнього насильства. Чи в громаді обговорюються якісь ініціативи? Чи місцева влада долучена до вирішення цього питання?
– Я вважаю, що це дуже велика проблема. І над нею треба працювати. Як ми працюємо? Ми всі повноваження забрали з району і створили свою комунальну установу – це надання соціальних послуг.
Перші кроки ми почали робити. На жаль, ми не такі юридично підковані, але за допомогою навчань, тренінгів, менторської підтримки, потихеньку в цьому вперед просуваємся.
В селах, я думаю, що це простіше. Бо ми там один одного знаємо. У нас є соціальні фахівці, спеціалісти, які ведуть ці сім’ї, і ми це бачимо.
То просто можна вести супровід, дивитися, і їм навіть спочатку надавати консультацію. Але це тяжко. Не всі йдуть на це. Бояться, не хочуть руйнувати сім’ю.
Але якщо це грамотно робити, то все можна подолати.
– Зараз ми вступили у 2-річний виборчий період. Як ви вважаєте, до чого потрібно готуватися жінкам, які замислюються про початок політичної кар’єри, або про те, щоб балотуватися знову? До чого їм потрібно бути готовими внутрішньо? Якісь можливо ваші поради, які ви готові зараз їм дати?
– Я би порадила перше – не боятися. Не бути такою критичною до себе. Зважити всі за і проти. Як колись моя колега сказала: ти подумай – тобі це потрібно? Подумай за себе. Якщо ти вважаєш, що потрібно – берись, ні – шукай інше заняття. Тому треба своє внутрішнє рішення прийняти і зрозуміти: хочу я чи не хочу? Поставити ціль і впевнено, потихеньку, не перебільшуючи свої сили, потихеньку йти вперед. Працювати над собою. Зараз дуже багато можна вчитися. Дуже багато тренінгів. Головне – треба знайти собі мотиватора, не відступати від своєї мети. Вже якщо надумала – треба йти.
– Я дуже вам дякую за ваші відповіді: відверті, відкриті. Я знаю, що та робота, яку ви робите щодня є складною, але дуже потрібною для громади. Дуже вам дякую!
– Я хочу сказати наостанок, що я вважаю себе дуже щасливою людиною. Бо я відчуваю комфорт вдома, разом з сім’єю, і ходжу на роботу із задоволенням. Я бажаю, щоб кожна жінка йшла на роботу із задоволенням. Бо коли людина себе реалізує, отримує результат – це просто щастя.
50%
