Home Відео «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ніна Мазур

«Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ніна Мазур

0
239

У гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» Ніна Мазур – очільниця громадської організації «У єднанні – сила!» із Новоукраїнки.

Про те, що мотивує й підтримує в громадській діяльності, про виборчі перипетії, а також про проекти, які ініціюють жінки в громаді,  наша героїня розповіла ведучій Олені Єні, керівниці програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту.

– Ви багато років у громадській діяльності, а це не найпростіша сфера життя. Що вас мотивує?

Мабуть, усе почалося з дитинства. У мене була така родина, яка мотивувала, спонукала до активності. Всі мої ідеї, думки завжди підтримувалися. А потім – освітянська нива. Вчителька ж не може бути статичною і перебувати в межах програми. Треба виходити далі. Тож я впроваджувала в навчальному закладі багато активностей.

Згодом пішла у позашкільну освіту, де більше простору й можливостей. Далі ми з дівчатами-колежанками об’єдналися в ініціативну групу. Хотіли щось зробити в громаді, змінити на краще. Для самих себе. Ми ж там живемо. А потім декілька ініціативних груп об’єдналися в громадську організацію «У єднанні  – сила», а це ще більше діяльності. Мотивують, мабуть, питання: «А чому б не я? Чому не моя команда? Чому б для нас, жінок, не зробити щось таке цікаве й корисне в громаді?». І звісно, мотивацією є вдячність людей, для яких ти це все зробила. Це дуже гарно мотивує.

– Як мотивувати жінок для того, щоб вони займали ті позиції, які їм належать по праву – позиції у прийнятті рішень?

Бар’єром є стереотипи, які дуже обмежують і не дають можливості розвиватися. По-друге, невпевненість жінки у собі. Знаєте, ще з радянських часів, з власного досвіду скажу – коли відкриваєш підручник-букварик першого класу, а там чітко прописано: «чоловік читає газету, жінка прибирає, миє, складає»… Ці стереотипи нав’язувалися і давали якусь невпевненість. Навіть страх, щоб іти вперед. Осуд. Якщо ми беремо невеличке містечко, як наше, то сусіди, які не розуміють, не підтримують, родичі, які кажуть: «Та навіщо тобі воно треба? Та ти краще займайся дітьми, родиною!»…

Я думаю, це якраз і є бар’єрами. Але їх можна подолати. По-перше треба віднайти в жінці оці можливості, здібності. По-друге, треба її переконати, навчити, допомогти зрозуміти чого вона боїться, що їй не дає можливості розвиватися, чого вона насправді хоче. Це дуже легко зробити. Потім – попрацювати з її родиною. Якщо родина є дуже важливою для підтримки, а для більшості жінок – діти, родичі, батьки, чоловік – це все родина, яка реально підтримує і може або допомогти їй рухатися вперед, або зупинити і тягнути назад. Тому треба працювати з родиною. Переконати, що краще за неї  ніхто з цією справою не впорається. А потім створити команду однодумиць і колежанок.

Одна членкиня нашої громадської організації, з якою ми працювали на місцевих виборах, знала, що в неї є команда. Мала свої переконання і реально хотіла йти і щось змінювати. Були люди, які за неї проголосували б, ми вже це знали, причому немала кількість людей. Але в останній момент вона поступилася своєму чоловікові. Тому що так вийшло, що вони вдвох ішли на ці вибори. І вона поступилася. Ми проаналізували ситуацію, зрозуміли, де в нас промахи були. Будемо виправляти на наступних виборах.

А ще хочу розповісти про свою історію. Я також балотувалася на цих виборах. І був дуже цікавий момент, коли на дільниці, по якій ми йшли, був такий поважний чоловік, і я – жінка Ніна. Щось там наплутали у списках, і якось так вийшло, що були помилки. Тож  попередні результати сказали, що за мене проголосувало більше людей. Це було таке здивування. Мовляв, як це?

– Ви здивувалися?

Здивувався той чоловік. Прибіг на дільницю: «Ви точно впевнені? Давайте передивлятися!». І тут мені сказали, що це помилка у списках. Я подивилася  – справді помилка, за нього проголосували. Але просто цікаво, що сам факт того, що може бути по-іншому, вже викликав обурення.

– Ви зараз багато розповідаєте про те, що відбувається в громаді. Я знаю, що у вас чимало цікавих проектів. Тож хочу запитати про ті з них, які залучають дітей. Як вам вдається це робити?

Насправді, працювати з молоддю – це величезне задоволення. Є проблема з гаджетами, яку нереально вирішити, але можна просто переформатувати. Приєднати до основної цілі, яку ми перед собою ставимо. Молоді люди активні, і якщо вони тобі вірять, якщо ти дотримуєш слова, якщо ти їх чуєш, а не просто слухаєш, вони будуть підтримувати, давати ідеї. Ти лише будь партнером.

У нас є свій парламент – це об’єднання ініціативних, творчих дітей. Вони займаються реалізацією багатьох проектів. Ми, як громадська організація, є тільки партнерами, ні в якому разі не керівним органом. Ми просто долучаємося до ініціатив, які проводять вони. А вони вже створили центр розвитку ініціатив молоді. Це був проект реалізований разом із міською радою і корпусом миру США в Україні. Дуже цікавий проект, вони створили простір-майданчик для напрацювання та реалізації своїх ідей.

У реалізації цього розвитку ініціатив шість проектів, серед яких переміг «Баскет». Це про створення баскетбольного майданчику. Під час напрацювання проекту «Баскет», вони об’єдналися в групу і зробили повністю всі розрахунки. Навіть інклюзію врахували – баскетбольні сіточки опускаються вниз для того, щоб діти, коли на візочках будуть приїздити, мали можливість пограти в баскетбол. Також придумали лавки для зарядки в телефон. Бачите? Ось вам і поєднання гаджетів! І міська рада дотримала слова. Вони оплатили цей проект. Він був реалізований і майданчик побудований. А ще вони створили проект по смарт-сортуванню. У кожному навчальному закладі зробили мішечки для роздільного сортування сміття. Провели акції щодо того, як сортувати. Такі собі екологічні брифінги. І на сьогодні діти в кожному навчальному закладі сортують сміття, навчаються сортувати.

– Як такі проекти сприймаються мешканцями громади? Їм цікаво спостерігати? Чи вони долучаються? Можливо хтось критикує?

Ой, без критики – нікуди! Спочатку, коли це все починалося, ініціативна група дівчат зробила дуже цікавий арт-об’єкт «I love Novoukrainka». Хвиля пішла. Дівчата працювали, виграли проект, побудували. Боже, що почалося! «Та краще б ви ліхтарі поставили! Краще б ви там ще щось зробили!». Хтось ображався, хтось не дуже. Одні підтримували. Інші намагалися навіть поламати. Але ви знаєте, це показало, що є небайдужість. Ми от із дівчатами в громадській організації переконані, що найгірше – це байдужість. Коли все одно, що відбувається. А тут вже почалося обговорення. І з кожним реалізованим проектом змінювалося співвідношення тих, хто був «за» і «проти». Спочатку було більше критики, а потім більше позитиву.

– Розкажіть про проекти, які ініціювали жінки.

Ми подумали, що можна було б зробити для жінок. Почали проводити опитування серед маленького кола дівчат. І виникла ідея – а давайте створимо для тих, хто в декретній відпустці  (а більшість із нас знає, що це таке) майданчик для саморозвитку жінки, для підвищення кваліфікації, та навіть просто для того, щоб між собою комунікувати. Виникла ідея, ми захопилися, нас підтримали. Потім напрацювали цей проект, реалізували його. Отримали кошти. І на сьогодні він реально працює.

– Наскільки важко вивчити, що потрібно громадянам, чого вони хочуть, чого їм не вистачає? Як це робиться?

Дуже важливо враховувати цільову аудиторію – кого ви хочете спитати? Якщо ми беремо жінок пенсійного віку, то звичайно використання Інтернету, вайберу або фейсбуку не спрацює. Тому тут використовується оголошення у маршрутках, роздача паперових носіїв. Далі – дуже важливе значення має місце опитування. Наприклад, у нас воно біля базару чи на зупинках, бо йдеться про невеличке містечко. Це все вивчається. Якщо ми питаємо про молодь, то звичайно краще використовувати гаджети. Оцей партисипативний підхід в опитуванні мешканців крім того, що дає величезну кількість ідей, також ви отримаєте людей, які виконають ту частину роботи, люди будуть почутими, і вони будуть відвертими і віритимуть вам. Коли ви скажете: «Шановні, збираємось, прибираємо майданчик!», до вас прийдуть.

– Жінки в Україні хоч і є більш освіченими за статистикою, ніж чоловіки, все одно вважають, що їм треба ще навчатися, здобувати нові знання і навички. Чому, на ваш погляд, жінкам так важливо вчитися?

Жінки більш мобільні. І до будь якої справи підходять фундаментально, прагнуть її вивчити і виконати досконало. А для цього якраз і треба постійно навчатися. Зараз ритм життя такий швидкий, складний, і потрібно за всім встигати. Так, наші дівчата навчаються по програмі «Молодіжний працівник» у рамках програми «Добре». Я проходила практику минулого року по словацько-українському проекту “Самоврядування для людей”, де побачила дуже класні, успішні практики Братислави, які є абсолютно реальними для нас. І нічого складного там немає.

50%

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Відео