Home Відео «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ганна Старостенко

«Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ганна Старостенко

9
560

У гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» Ганна Старостенко – заступниця голови Київської міської державної адміністрації, депутатка Київської міської ради VI та VII скликань.

Ведуча програми – Олена Єна, директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту.

Ганно, хто з жінок вас надихав?

Я пам’ятаю, коли вчилася в університеті, то в нас на кафедрі міжнародних відносин викладала Ірина Покровська. Мені вона дуже подобалася. Настільки цікава була людина, довгий час працювала дипломаткою за кордоном. Я бачила, що це реалізована людина. Потім коли я вже почала цікавитися політикою, то такі гуру, як Кондоліза Райс, Маргарет Тетчер – це ті жінки, які надихають. Тому що вони реалізували себе не тільки як жінки, але вони реалізували себе у дуже чоловічій справі, якою до цих пір є політика.

Мені завжди хотілося змінювати світ. І з часом так воно й вийшло, що я більше цікавилася політикою, пішла навчатися в Інститут міжнародних відносин. Тому що дипломатія, як мені здавалося, це саме те, що може змінити світ. Коли ти вчишся мистецтву переговорів, вчишся досягати компромісів. Часом іти на поступки. Можливо, десь по життю доводиться програвати битви, але вигравати війни.

Я знаю, що відразу після закінчення університету ви потрапили на стажування до Німеччини і працювали в Бундестазі…

На той час для мене це була перша нагода спостерігати за реальною політикою, особливо в Німеччині, особливо в Бундестазі. І, звичайно, це було дуже цікаво. Я бачила найвищий пілотаж – як здійснюється політика. Я була від пленарних засідань самого Бундестагу до двосторонніх переговорів, спостерігала за роботою депутатів у робочих групах, на фракціях. І це було дуже цікаво, бо це європейська політика зсередини.

Повернулася в Україну захищати свою дисертацію, це був вересень 2004-го року. А тут розпочалася Помаранчева революція. І я зрозуміла, що тут я потрібна більше. І я можу зараз реально бути учасницею змін, про які я вже говорила. Змінювати нашу країну й наше місто.

Коли ви стали депутаткою, політикинею, що для вас було несподіванкою?

Ви знаєте, я дуже здивувалася великій кількості тестостерону в українській політиці.

Поясніть, будь ласка…

Для мене було дивно, коли блокуються трибуни, коли відбуваються бійки. У Німеччині я такого не бачила. А ще до мене відразу прийшло розуміння, що в політиці, можливо, лише українській, друзів немає. Але є інтереси. Ти розумієш, що сьогодні ти працюєш з одними людьми, в одній команді, а завтра ситуація може змінитися. Я вірна своїй команді вже 15 років. Дуже б хотілося, щоб в політиці було, знову ж таки, більше послідовності. Особливо в нашій політиці. Знаєте, до речі, коли я була в Німеччині, мені подобалося, що там дуже відпрацьовані процедури. Як кажуть, демократія – це процедури.

Наприклад, як у Фінляндії. Сьогодні Фінляндія займає першу позицію в Європі по якості освіти. І коли я запитала, як довго ви реформуєте саме цю галузь, вони відповіли, що вже 40 років. Тоді я поцікавилася, невже за ці 40 років жодного разу не змінювався політичний курс країни? Адже були й вибори, мінялися погляди на те чи інше питання. Але мені пояснили, що ще 40 років тому був досягнутий консенсус про те, що освіта це те, що є сильною стороною цієї країни, стратегічний пріоритет, і тому ніхто це не змінює. Цього, напевне, не вистачає сьогодні Україні – послідовності в роботі, незалежно від тих політичних сил, які приходять до влади. І поваги до того, що робили попередники.

Ви працюєте в освітній комісії в Київраді. А які є ключові пріоритети для вашої комісії?

У нас в місті Києві більше тисячі закладів освіти. Фактично, ми як ціла країна в країні. І, звичайно, 5 років тому, коли я почала опікуватися освітою в Києві, ми обрали для себе пріоритет – змінити якість навчального процесу. Змінити умови, в яких навчаються діти. І нам дуже хотілося зробити так, щоби на Київ в освітній політиці орієнтувалися інші регіони.

Садочки. Ми знаємо, що у нас досі є черга, але вона за останні 5 років зменшилася в 5 разів. У нас сьогодні першочергового зарахування в садочки потребує десь дві з половиною тисячі дітей. Ми створили електронний реєстр усіх наших садочків, де ми бачимо в режимі реального часу наповнюваність усіх дошкільних закладів освіти. І ми бачимо, що у нас є сьогодні певна кількість вільних місць.

За останні 5 років ми відкрили 8 нових шкіл. Ми побудували 24 нових садочків. І це більше, ніж, якщо порахувати, починаючи з 2000-го року до 2014-го. На сьогодні бюджет міста складає близько 60 мільярдів, із них більше 20 мільярдів, тобто, третина бюджету, іде саме на освіту.

Коли вашій старшій доньці ще, мабуть, не виповнився рік, вам запропонували стати заступницею київського міського голови. Це для вас був певний виклик. Чи довго приймали рішення?

Недовго, але це було дуже важливо для мене, для моєї сім’ї. В мене була доба, щоб визначитися. Я сама попросила: дайте мені час подумати хоча б до завтра. І ввечері у нас була велика сімейна рада, де були мої батьки, мій чоловік. Звичайно, для мене було важливо, щоб мене підтримали мої близькі. І моя мама, за що я їй дуже вдячна, вирішила піти на пенсію. Фактично, вона залишилася вдома з моєю малою. Навіть мій чоловік сказав: «Якщо тобі це важливо, то я готовий теж піти в декретну відпустку». Це для мене дуже багато значило, що люди готові, аби я відчувала себе щасливою, щоб я була реалізованою. Тому я дуже вдячна своїй сім’ї. Для мене це справжня команда вдома.

Дуже часто жінки, з якими ми працюємо, розповідають, що їм доводиться робити вибір між сімейним життям і кар’єрою, політикою. На вашу думку, що потрібно змінити в суспільстві для того, щоб і жінки, і чоловіки, до речі, теж, які хочуть, наприклад, взяти відпустку по догляду за дитиною, могли цей вибір робити вільно?

Як на мене, важливо не ставити питання «або – або». В політиці сьогодні існує три стереотипи щодо жінки. По-перше, політика – це чоловіча справа. А чому?! Друге – нібито якщо жінка займається політикою, то вона нещаслива в сім’ї, в особистому житті. І третє – що жінки не підтримують жінок.

При цьому більшість виборців – це жінки. Подивіться на наші виборні органи, починаючи від Верховної Ради й закінчуючи місцевими органами самоврядування. Жінок у рази менше представлено в представницьких органах, ніж чоловіків. Ви думаєте, чоловіки будуть краще про нас дбати? Вони краще знають наші потреби? Ні. Вони можуть це краще робити, ніж ми? Чому? Звичайно, це стереотипи.

Бувають ситуації, коли в тебе, наприклад, якась важлива робоча група чи засідання Київради, а тобі дзвонять і кажуть: захворіла дитина, у неї висока температура. І ти стоїш перед вибором: чи йти додому, кидати все, чи все-таки працювати далі. І дуже важливо, щоб ми не робили вибір «або – або», щоб була підтримка. Мені здається, що жінка як ніколи є продуктивною саме тоді, коли вона щаслива вдома, коли вона реалізована як жінка, і коли вона також робить свою улюблену роботу.

Ганно, я думаю, що ваше інтерв’ю будуть дивитися жінки, які зараз  замислюються над тим, щоби балотуватися на місцевих виборах. Як політикиня, яка пройшла всі ці етапи політичного шляху сама, можливо, маєте якісь поради?

Головне – обов’язково пробувати. Не святі горщики ліплять. Тому пробувати обов’язково треба.

Поговоріть про це зі своїми близькими, заручіться їхньою підтримкою. Це дуже важливо, щоб найближче коло вас підтримувало. Ваша сім’я, ваші, можливо, друзі, знайомі, навіть сусіди. Тому що під час кампанії саме вони можуть стати ядром вашої команди. До речі, от моя мама проявила себе минулого року з нової для мене сторони. Вона працювала зі мною разом під час виборів до Верховної Ради. Це було її бажання. Хоча вона завжди закривала тили вдома, вона сказала: «Аню, я хочу тобі допомогти і на роботі, я відчуваю, що я зможу».

Відеоролик для мене робив мій чоловік. Моя мала бігала на знімальному майданчику, тому що їй так хотілося.

Зібралися балотуватися – поговоріть про це з усіма. Вдома сказали. Зустріли подружку, скажіть: от, я хочу спробувати. І дуже важливо, коли ти відчуваєш цю підтримку, це дає тобі додаткову енергію і сили працювати далі.

І, мабуть, не боятися поразки? Тому що все можливо…

Абсолютно. Не треба боятися, тому що це теж урок і великий досвід. Наприклад, минулого року я балотувалася до Верховної Ради України. Я програла свої вибори, але я зовсім не шкодую про цей досвід, бо він був дуже цікавий. Я зустріла команду однодумців, які й зараз зі мною.

За нашими дослідженнями, 66% українців хотіли б збільшити представництво жінок і на національному, і на місцевому рівні. Скажіть, будь ласка, як, на вашу думку, змінився б Київ, якби в Київраді було більше жінок?

Сьогодні у Київраді 20% депутатського корпусу – жінки. Якщо проаналізувати кількість проектів рішень, які нами надаються, то ми працюємо нарівні з чоловіками. Я вважаю, що якщо в суспільстві більшість – жінки, то і  в представницьких органах також має бути приблизно таке ж співвідношення. Жінки особливу увагу надають безпеці. Комфорту пересування, безбар’єрності. Ми всі ходимо по місту з візочками і бачимо, як це іноді буває незручно. Жінки, до речі, приділяють більш уваги громадському транспорту…

Київ нещодавно став громадою, яка підписала Європейську хартію рівності жінок і чоловіків, Київрада зараз працює над розробкою плану дій, який передбачає, власне, таку дорожню карту розвитку міста після приєднання до хартії. Ви могли би трішки більше розповісти, що чекає на Київ? Що це буде означати?

Справді, у листопаді минулого року було ухвалене рішення Київської міської ради про приєднання до Європейської хартії рівності жінок та чоловіків у житті місцевих громад. Передбачено два роки на розробку плану дій, але  я певна, що ми будемо рухатися швидше.

До речі, сьогодні Київ працює над новим генеральним планом. Його проект був представлений наприкінці минулого року, і там також вже враховано принцип гендерної рівності, який має передбачати комфорт, зручність. Це створення нових громадських центрів, нових зелених зон. Це, знову ж таки, безпека і комфорт. Це все те, що робить безпечним життя і жінок, і чоловіків, і дітей.

Як це рішення далося Київраді?

Ініціаторами такого рішення був саме депутатський корпус. Це ініціювали мої колеги Наталя Маслова і Тарас Криворучко. В Київраді навіть не було прискіпливого обговорення, усі підтримали. Ми всі розуміємо, що в цьому є велика потреба.

Зараз дуже багато обговорюється питання домашнього насильства. Які є ініціативи в Києві, спрямовані на допомогу тим, хто пережив домашнє насильство? Що робиться в плані профілактики?

У Києва дуже є багато програм, пов’язаних із профілактикою сімейного насильства. Статистика показує, що кожного року збільшується кількість звернень. Думаю, це пов’язано не так зі збільшенням агресії, як із тим, що ця проблема виходить із прихованого стану. До речі, в місті Києві наприкінці минулого року ми відкрили такий телефон довіри, його номер 15-00, куди можна звернутися, повідомити про насильство, отримати першу інформацію, як з цим боротися, і підтримку, що робити далі.

У нас є також дуже активна мережа громадських організацій, з якими ми працюємо в цьому напрямку. Є свої притулки для жінок, де жінки можуть певний час піти з сім’ї і перебувати там від трьох до шести місяців, іноді більше. У нас таких три в місті Києві, Також у нас є соціально-реабілітаційні центри у шести районах міста Києва. З минулого року у нас працює 9 мобільних груп, куди входять представники поліції, соціальні працівники, психологи, медики, які, якщо отримують інформацію по гарячій лінії про те, що десь сталося насилля або підозра є в тому, що відбувається насилля, оперативно виїжджають для того, щоби допомогти.

Ви є менторкою. Скажіть, будь ласка, з чим до вас ідуть ваші підопічні?

Ви знаєте, я дуже вдячна цьому проекту, який з’явився в моєму житті трохи більше двох років тому. Я аналізувала, що мені принесло найбільше задоволення. По-перше, під час такого проекту я дізнаюся дуже цікаві долі молодих дівчат. По-друге, я знайомлюся з іншими менторками. Це теж дуже важливо і корисно. Ми обмінюємося між собою інформацією, ділимося досвідом, запитуємо одна в одної пораду. Тобто менторство існує не лише на вертикальному рівні, а й на горизонтальному. І я дуже шкодую, що 15 років тому, коли я починала свій шлях,  такої програми не було.

Я дуже вдячна, що серед дівчат, які були моїми менті, є багато тих, що приєднався до моєї команди. Це такі, знаєте, хороші теж для мене можливості поповнити свою команду молодими дівчатами, які теж хочуть далі розвиватися, хочуть змінювати місто, країну і світ.

50%

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Відео