Home Відео Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною: Ольга Бєлькова

Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною: Ольга Бєлькова

9
565
Ольга Бєлькова учасниця програми «Жіночі обличчя лідерства»

У гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» Ольга Бєлькова – українська політикиня та економістка, народна депутатка трьох скликань.

Уперше прийшла до Верховної Ради у 2012 році в команді Віталія Кличка. Як сама каже, потрапила до добровільних квот політичного лідера. Хоча й мала на той момент три вищі освіти – економічну, юридичну, а також управлінську, отриману в школі Кеннеді в Гарварді, де, за її словами, й була «інфікована політикою».

У червні 2020 року склала депутатські повноваження. 

Нині Бєлькова працює директоркою з питань взаємодії з державними органами та міжнародними організаціями в «Операторі ГТС України». Основним її завданням на цій посаді є просування та захист інтересів ОГТСУ на міжнародній арені, насамперед щодо питань реалізації проєктів «Північний потік – 2» та інших обхідних газогонів. Також її пріоритетною задачею є завершення процесу повної інтеграції України в європейський газовий ринок.

Ведуча програми – Олена Єна, директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту.

«У мене є відчуття, що роль парламенту недооцінена»

Пані Ольго, вітаю вас! Маю дуже багато до вас питань. І перше таке – ви самокритична людина? Любите себе покритикувати?

Люблю. Весь час ходжу по колу власних докорів. Ночами не сплю – думаю. В машині їду за кермом – аналізую, що я сказала, де можна було б сказати краще, чи не зачепила я чиїхось почуттів…

Але право на помилку собі залишаєте?

Абсолютно. Більше того, я пишаюся своїми помилками. Це, до речі, теж ознака віку, ознака зрілості людини – коли ти собі дозволяєш помилки. Коли змирився з тим, що життя складається, не тільки з перемог.

Я уже у тому стані, коли сприймаю помилки, як невід’ємну частину життя.

Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Марина Бардіна

Ви впродовж восьми років працювали в парламенті, і колись казали, що закохані в парламентаризм. На вашу думку, що є найголовнішим в роботі депутатів і депутаток?

У мене є відчуття, що роль парламенту недооцінена. Я болісно сприймаю, коли люди довкола негативно ставляться до парламенту. Я вважаю, що парламентаризм – важливий інструмент колективного ухвалення рішень.

Бо теоретично закони може приймати одна людина – імператор, цар, іще хтось. Але оця ідея колективної змагальності за найкращу ідею, вона є одним із найбільших винаходів людства. І я абсолютно закохана в ефективний парламент, тобто той, який у складній боротьбі, в дебатах, у філософських роздумах приходить до якогось рішення, яке допомагає суспільству пережити ту чи іншу зміну. Тому що законодавство – це завжди про зміни. Це про щось, що треба унормувати.

«Робота політика – знайти той унікальний момент, коли суспільство може толерувати зміни»

Сама по собі робота парламентарія – це знайти компроміс між тим, що болить суспільству, і тим, що сьогодні є можливим для реалізації в частині законодавства.

Часто молоді депутати думають, що найважливіша робота – це як я пішов на трибуну, виступив. Чи всі мене почули. Як я виглядав. Які слова вжив і т. д. Або як я написав свій законопроєкт. Але, якщо цей законопроект чи навіть закон не буде прийнято суспільством, то робота законодавчого органу недовиконана.

Якщо приймається закон, як от 16 січня 2014-го року, але суспільство його не сприймає, то парламент не виконав своєї місії, не знайшов спільної мови зі своїм народом.

Дуже часто зміни є такими важкими, що народ не розуміє, наскільки вони важливі. Інтуїтивно пасіонарна частина суспільства відчуває, наскільки це важливо для подальшого прогресу, інновацій і т. д. Але більшість – ні. І от робота політика – знайти той унікальний момент, коли суспільство може толерувати зміни, коли воно зможе їх прийняти, і не чинити, принаймні, супротив.

Це робота не про себе самого, от, який я розумний і які в мене гарні ідеї. Це скоріше робота, як знайти можливість, щоб власні ідеї або спільні ідеї зробити можливими для всіх довкола.

Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ганна Новосад

Олена Єна і Ольга Бєлькова під час зйомок
Олена Єна і Ольга Бєлькова

«Найбільші зміни в суспільстві і в країні чиняться через політику»

Коли ви йшли в політику, за плечима у вас була успішна кар’єра. Якою була мотивація змінити життя і отримати політичні важелі змін?

Ви знаєте, я насправді ніколи не бачила себе у політичній діяльності. Я будувала свою кар’єру у бізнесі, працювала над проектами реформ. Мене цілком задовольняла експертна позиція. 

Але потім я поїхала навчатися за кордон, мала цікавий досвід у школі Кеннеді в Гарварді. Це, напевне, найкраще місце зрозуміти, що найбільші зміни в суспільстві і в країні чиняться через політику. Як найкращі, так і найгірші.

Я завжди звертаюся до всіх людей, які розглядають для себе політичну кар’єру, з одним меседжем: ви можете бути CЕО найбільшої компанії в країні, але у вас ніколи не  буде такого впливу на всю країну, як у, наприклад, народного депутата або у міністра, або у прем’єр-міністра.

«Важливо, щоб у політику приходили люди з реальною ціннісною базою»

І саме тому так важливо, щоб у політику приходили люди з реальною ціннісною базою, чесні, порядні, ті, які розуміють, що саме вони хотіли би змінити і в який спосіб.

Усі, хто вступає до американських університетів, пишуть мотиваційні есе. На той момент, коли я вступала до Школи Кеннеді, мені вже було 36 років, я очолювала приватну програму, яка надавала кошти для вступу наших студентів за кордон.

Я думала, як шкода, що в Україні немає Гарварду, Оксфорду, Кембріджу або Сорбони. І що треба в Україні побудувати такий університет. Я так і писала в своєму есе, що я би хотіла побудувати університет з отакими от традиціями.

Ольга Бєлькова під час зйомок

Коли я почала своє навчання, я зрозуміла, що справа не в університеті. Справа в загальній системі освіти. Справа в сприйнятті освіти, тому, як вона цінується і приватним сектором, і публічним. Недостатньо одного райського місця в загальному пеклі.

Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Ольга Стефанішина

І тоді я переоцінила свою місію. Я зрозуміла, що дуже важливо все ж таки долучитися до політичних процесів становлення країни – я почала активно стежити за появою нових політичних сил, до яких могла би доєднатися.

«Я весь час ніби готуюся до визначного випробування»

Пам’ятаю вашу цитату про те, що, коли ви прийшли в політику, то думали, що вас туди запросили через те, що ви маєте декілька вищих освіт, включаючи магістерський диплом Гарварду. Але виявилося, що достатньо важливу роль зіграли внутрішньопартійні квоти, які, до речі, на той момент не були розповсюдженими серед українських політичних партій…

Так, це цікава частина мого життя. Знаєте, я з тих жінок, яких з дитинства мама вчить тебе, що треба бути відмінницею. Вдягати білий верх, темний низ. Вчитися тільки на п’ятірки.

І все життя я стимулюю себе до найвищих стандартів. Якщо освіта – то три! Економічна. Юридична. Державне управління.

Я весь час ніби готуюся до визначного випробування.

А потім стаються кардинальні події, коли, наприклад, інші люди приймають для себе правильні рішення, які допомагають і мені.

Безумовно, моя освіта теж мала значення. І я переконана, що на Віталія Кличка, коли ми знайомилися, це справило враження.

Але суть у тому, що тоді він, як лідер «Удару», бачив свою місію в оновленні політичних еліт. І одна з його ключових ідей була дуже, до речі, органічна для нього, – це добровільні квоти задля залучення жінок у політику.

Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Олена Трегуб

Ольга Бєлькова взяла участь у проєкті
Ольга Бєлькова: «Добровільні квоти тим цінні, що політичний лідер приймає їх добровільно і свідомо»

«Добровільні квоти тим цінні, що політичний лідер приймає їх добровільно і свідомо»

Тоді було подано багато резюме, і серед інших моє вирізнялось і тим, що я прийшла із ІТ-сектора, і тим, що я мала американську освіту. Та ще й відомого університету. Та ще й за спеціалізацією в державному управлінні.

Знаєте, добровільні квоти тим цінні, що політичний лідер приймає їх добровільно і свідомо. 

Кличко – один із небагатьох в цій країні, який абсолютно вільно може працювати з жінками. Це досі є унікальною рисою у політиків найвищого рівня. Там є такі, які зневажають жінок. Є ті, які бояться, не розуміють, як поводитися у їхній присутності.

А є ті, яким комфортно. І от Віталій Кличко якраз належить до цієї групи, весь «Удар» побудовано на повазі. Ніхто ніколи не піддавав сумніву мої ідеї через те, що я жінка.

Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Юлія Вусенко

Я прийшла в парламент в 2012-му році. А в 2013-му році «Удар» стояв на Майдані разом із іншими. Гострі моменти, небезпека, біль – це все нас згуртувало.

«Я була авторкою одного законопроєкту, який пропонує запровадити квоти в економічній сфері»

Зараз ми маємо законодавчо закріплені гендерні квоти і на місцевому, і на національному рівні. Яке ваше ставлення до них? Вони потрібні?

Спочатку моє ставлення до них було трошки скептичне. Але давайте міркувати як юристи: от що таке квота? Квота – це втручання держави в якесь явище, яке не може бути відрегульоване іншим шляхом. Коли є певний перекіс в ту чи іншу сторону.

Є, наприклад, квоти на виробництво того чи іншого виду палива, енергії тощо. Чи квоти на ввезення певної продукції. Чому це робиться? Це робиться для захисту або внутрішнього ринку, або внутрішнього споживача і т. д. Квота завжди є тимчасовим заходом, який допомагає суспільству пережити момент трансформації.

Читайте також: До Ради вдруге подали законопроєкт про гендерні квоти у наглядових радах

Сьогодні я ставлюся до них позитивно. Більше того, я була авторкою одного законопроєкту, який пропонує запровадити квоти в економічній сфері (йдеться про законопроєкт про гендерні квоти у наглядових радах державних підприємств, співавторкою якого була Ольга Бєлькова – ред.).

«Цінність колективного управління – це можливість об’єднувати потенціали»

Ольга Бєлькова була авторкою законопроєкту, який пропонує запровадити квоти в економічній сфері
Ольга Бєлькова, «Жіночі обличчя лідерства»

Політика – це управління інтересами суспільства. В суспільстві на сьогодні більшість – це жінки. Статистично нас більше, але наші права, наші думки, наші міркування представлені чомусь переважною більшістю чоловіків у такому колективному органі управління державою, як парламент.

Якщо немає залученості такої великої частини суспільства як жінки, то це означає, що або їхні думки не цікаві – я не вірю в це, – або у них немає можливості. І змінити це – це не інтерес цих жінок. Це інтерес всього суспільства.

Тому що цінність колективного управління – це можливість об’єднувати потенціали.

До речі, я звернула увагу, що є успішні жінки, які говорять, що вони проти квот, бо вони, мовляв, самі досягли всього, і що з сексизмом вони не стикалися, і з дискримінацією.

Але багато хто з нас і з убивствами не стикався. Але ж нікому не спадає на думку говорити: раз я не стикався, значить, цього немає.

«Політика – це взагалі про емпатію, про відчуття, про співпереживання»

Я дуже вдячна, що ви зачепили питання стереотипів. Ми дуже часто чуємо про те, що жінки не можуть бути політиками, тому що вони емоційні. Що з цим робити, коли нам нав’язують такий образ? Як цьому протидіяти?

Політика – це взагалі про емпатію, про відчуття, про співпереживання. Це не арифметика, де 2 + 2 завжди 4. В політиці так не буває.

В політиці ти вивчаєш болі різних прошарків суспільства. Хоч би яке рішення ти прийняв, ти переміщуєш вагу з однієї шальки терезів на іншу. Піднімаєш податки – комусь треба їх платити, але в державі більше коштів для порядкування, в тому числі – для соціального захисту. Знижуєш податки – ну, можливо, деякі бізнеси й відчувають посилення своїх позицій, але тоді у держави менше соцзахисту, знову ж таки менше коштів на освіту, оборону, пенсіонерів.

Саме тому в політиці багато емоцій.

Я не погоджуюсь з тим, що емоції притаманні лише жінкам. Переважна частина чоловіків в моєму житті, слава Богу, це прекрасні, добрі, емоційно чутливі люди. Я багато чому навчилася у цих чоловіків.

Ви згадали одну з ваших ініціатив, це так звані економічні квоти у наглядових радах підприємств. Чому це важливо для економічного потенціалу країни?

Йдеться про наглядові ради державних банків і державних компаній. І тут логіка така: ці компанії належать всьому народу, і стратегічне управління ними – це, в тому числі, інтерес всього народу, бо якщо вони залишаються державними, то у них, як правило, є якась додаткова соціальна місія.

Мені видається, що залучення жінок у наглядові ради таких компаній не має викликати застережень. Це світова практика.

«Якщо у вас не було бар’єрів, це не означає, що у когось іншого їх немає»

Візьмемо, наприклад, Норвегію, де такі квоти впроваджено. Там теж спочатку був дуже великий супротив, тому що мова йшла про енергетичні й великі інфраструктурні компанії. Там теж були стереотипи щодо того, а чи є достатньо знань у жінок, щоб управляти такими компаніями.

Ну, безумовно, є. Тому що якщо подивитися на статистику випускників вищих навчальних закладів, то переважна частина – це жінки. Жінки сьогодні працюють на всіх щаблях в багатьох компаніях. Але чомусь виходить так, що бути заступницями голів у цих компаніях – будь ласка, а от керівниць поки що малувато.

Безумовно, ми можемо чекати на еволюційні зміни. Але це як чекати скасування кріпацтва еволюційним шляхом. Бо це коли домінуючий клас і так задовольняє свої потреби, то навіщо приймати якісь там зміни?

Коли ми зареєстрували свій законопроект з Вікторією Пташник, тодішньою моєю колегою, то ми стикнулися з опонуванням не тільки чоловіків, а й дуже багатьох жінок. Зауважу: було дуже багато і чоловіків, і жінок, які нас підтримували нас, але я зараз говорю про жінок, які опонували. І аргументи були саме такі: квоти не потрібні, бо всі і так рівні.

Як я вже раніше сказала, від того, що у вас не було бар’єрів, це не означає, що у когось іншого їх немає. Це не означає, що всім так щастить, як вам.

Якщо ми, як суспільство, бачимо, що статистично є перекіс, певний дисбаланс, ми повинні на це реагувати.

«Коли ти починала, ми думали: «Та що ця дівчинка може!»

Тому що суспільство сьогодні вкладає шалені гроші в освіту жінок так само, які і в освіту чоловіків. В дошкільну, середню освіту. В вищу освіту. В Україні жінки – одні з найбільш освічених у світі, і вони ідуть не тільки на традиційно «жіночі» спеціальності.

Якщо суспільство не робить щось для того, щоб ці жінки очолювали компанії, були в парламенті, говорили голосно про свої думки, то суспільство втрачає цей ресурс. Цей ресурс стає недовикористаним.

Жінки на сьогодні є тим прошарком суспільства, який недопредставлений як в політиці, так і в економіці. Ми повинні створити передумови, які дозволять кожному і кожній реалізувати себе по максимуму.

Коли ви працювали в парламентському комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу, саме тоді там вперше з’явилося три жінки. Якою була історія пробивання цієї скляної стелі?

Наша поява в енергетичному комітеті змінила докорінно уявлення про цей комітет. І я цим дуже пишаюсь. Я була тривалий час, до речі, заступницею голови комітету. І так сталося, що я зайняла певну нішу – мені дуже поталанило займатися реальною проблемою, проблемою ринку газу, яка була на часі. Я могла застосувати до вирішення цієї проблеми свої дипломатичні таланти, бо для її вирішення довелося шукати компроміс. Саме тоді я як депутатка провела більше законів, ніж інші колеги, включаючи чоловіків із цього комітету. Це надзвичайне везіння, збіг багатьох факторів.

Були такі, назвемо їх, мастодонти цього комітету, які говорили: «Коли ти починала, ми думали: «Та що ця дівчинка може!». І ми абсолютно інакше ставимося зараз до тебе як до людини, як до спеціаліста, як до депутата. І навіть здивовані, що тобі багато чого вдалося».

Але це точно не був варіант, що ми, жінки, прийшли, і всі зраділи.

Читайте також: Ольга Бєлькова: У Гарварді я була «інфікована політикою»

Коли я прийшла в цей комітет, я поїхала на кілька тренінгів з геології, з формування державної політики щодо управління природними ресурсами, переважно газ та нафта. Я пройшла кілька тренінгів і навчальних програм з обміну досвідом щодо видобування газу. Мій метод – це освіта, індоктринації себе через знання, через саморозвиток і т. д. А також через спілкування з експертами.

Я думаю, що я заслужила повагу як людина, як спеціалістка, як депутатка, якраз тому що була дуже сфокусована на результаті. Я собі весь час нагадувала: мені не пробачать! Тому що я жінка – не пробачать, якщо ти пообіцяла і не зробиш. Тобі 20 разів про це нагадають.

Чоловікам легше, вони знайдуть пояснення, і навіть логічне, чому щось не вдалося. І навіть я його буду слухати і розуміти.

Про освіту. У школі, якщо подивитися на результати, наприклад, ЗНО, то математику приблизно однаково добре складають і дівчата, і хлопці. А якщо подивитися склад студентства на STEMфакультетах, на тих, хто іде в ІТ-сферу, то там уже переважають чоловіки. Що потрібно, щоб вирівняти цей перекіс?

Я би могла дві години говорити про це. Але я спробую коротко. В усьому світі зараз відчувається нестача людей, які би прийшли у STEM. Це один із найбільших викликів всіх розвинутих країн. Всі розуміють, що майбутнє за технологіями. Саме тому там, до речі, і в Google, і в Facebook, у всіх інноваційних компаніях є внутрішні квоти для жінок.

Ви декілька разів докорінно змінювали своє життя. Були переходи з однієї сфери в іншу. Ви займалися політикою, зараз ви знову в державному секторі. Багато жінок, які замислюються над політичною кар’єрою, думають про те, а що буде потім, після політики. Розкажіть, що ж відбувається потім?

Ті люди, які приходять в політику, остаточно з неї ніколи не йдуть. Політика – це не тільки посада. Це твоя зацікавленість, твоє розуміння ситуації і твоє сприяння певним процесам.

«Я би хотіла, щоб у жінок в Україні було сприйняття себе «я можу все».

Ольга Бєлькова: Я би хотіла, щоб у жінок в Україні було сприйняття себе «я можу все».
Ольга Бєлькова в гостях у програми «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»

Для мене величезною честю сьогодні є підтримувати деяких чинних політиків, попри те, що формально я не є політикинею.

Тому коли ви запитуєте, як воно після, скажу: інакше.

Багато моїх колишніх колег, з якими я зустрічаюся, запитують: ти не жалкуєш, що пішла з Ради. Я не можу сказати, що я жалкую, але я розумію, що я в іншому становищі. В мене інші повноваження. В мене інші функції, цілі. Вони теж цікаві, але вони абсолютно інакші.

Я сьогодні працюю в «Операторі газотранспортної системи України». За моїм глибоким переконанням, це одна з найбільш знакових, значущих і цінних для України компаній. Від того, як управляється «Оператор ГТС», залежить не менше, ніж від голосу народного депутата.

Я би хотіла, щоб у жінок в Україні було сприйняття себе «я можу все». Питання лише в тому, що сьогодні я хочу. В тому, як я хочу себе реалізувати. Право, яку кар’єру обрати, – це фундаментальне право, яке часто ставиться під сумнів. Сім’ями, друзями, нашими мамами. Вони хочуть для нас найкращого, але це не означає, що вони знають, що є найкращим.

Мої батьки – герої. Зміни, які були в моєму житті, вони не сильно підтримували, формально вони були проти, але де факто на 2000% – за! Вони все зробили для того, щоб хоч би що я обрала, я була здатна це реалізувати.

І мені хочеться, щоб після цієї розмови, інші жінки теж повірили: тільки від них залежить, що конкретно обрати, щоб рухатися вперед. 50%

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Відео