Юлія Гвоздович – депутатка Львівської міської ради, голова Львівського міського осередку Української галицької партії.
За результатами моніторингу громадської мережі «Опора», яка оцінювала діяльність депутатів Львівської міської ради у 2018 році, її фракція із 4-х депутатів виявилася найефективнішою в міськраді. Окрім того, що Юлія Гвоздович є кандидаткою економічних наук, виховує двох дітей, працює в громадській організації «Українська галицька асамблея», в міськраді є головою постійної депутатської комісії «Законності депутатської діяльності та свободи слова».
В інтерв’ю «50%» Юлія розповіла, якою має бути команда підтримки, щоб перемогти на виборах, що є запорукою успіху в депутатській діяльності, а також про те, що зараз замислюється над тим, щоб перейти в органи виконавчої влади.
– Юліє, ви прийшли в політику в 2014-му, що вас спонукало?
– Я вступила в партію у 2014-му році і це був «Демократичний альянс». 22-го лютого після розстрілів на Майдані, я написала заяву. Тоді у мене була мала грудна дитина, я дописувала дисертацію і мене боліла ситуація, яка складалась в Україні. Згодом у 2015-му році, оскільки мала дуже багато друзів і колег в Українській галицькій партії, я перейшла туди. Так що в політиці я з 2014-го року. На той час мені було 26 років, а нещодавно виповнилося 30.
В мене доволі громадсько-активна родина. Мій чоловік, як і я, з Пласту. Він три роки очолював Львівський осередок. Мама має власну громадську організацію, родина завжди вболіває за всі політичні процеси, які відбуваються. Загалом, всі доволі позитивно поставились до мого рішення піти в політику.
– Фактично, свою суспільну діяльність ви розпочали з Пласту…
– Так. Спочатку я була гуртковим писарем, потім курінною, потім зв’язковою юнацького гуртка, а також стерновою в курені «Чорноморської хвилі». Згодом я стала першою жінкою, яка очолила в Пласті «Морську раду» в Україні. Цю посаду до мене очолювали мужчини віком 40+. Було трохи страшно, бо це велика відповідальність, але це дуже великий повчальний урок для мене, тому що треба було спілкуватися з досвідченішими людьми, організовувати спільні проекти, контролювати і з ними радитися. Загалом, пластовий досвід є безцінним для мене.
– Після Пласту ви заснували громадську організацію «Батьки в дії». Чим активізм відрізняється від політики?
– Власне, заснувала ініціативу 5 років тому, коли народила свого першого сина. Тоді я вийшла на вулицю з візочком і зрозуміла, що Львів для мене змінився. І я, можна так сказати, відчула у всій красі проблеми маломобільних категорій населення в Україні. Звідти почалася моя мотивація і натхнення.
Це був 2013 рік, ще до Майдану. Ми тоді у ФБ з чоловіком створили спільноту «Львів дружній до дітей» і почали шукати однодумців, обговорювати на різних форумах проблеми батьківства у місті Львові. Власне, першим нашим проектом була карта дитячих майданчиків Львова, яку ми розробили спільно з Управлінням молоді і спорту.
Відтоді ми також мали ініціативу «Заклади дружні до дітей», бо зрозуміли що у нас дуже мало закладів, які мають пеленальні столики, дитячі кімнати, дитяче меню. На початку нашої ініціативи в центрі міста їх було приблизно 5. Тож ми почали з мапи, бо люди навіть не знали, де в нас ті заклади. Зараз ми нарахували 50+ цих закладів.
Найгучніша з наших ініціатив – це адвокатування питань в пологових будинках міста Львова. Ми провели опитування в якому взяли участь, близько 1000 людей. Ми розділили всі проблеми на три категорії: якість послуг, непрозорість коштів і матеріально-технічний стан.
До речі, як депутат Львівської міської ради, я потім працювала з тою проблемою, яку ми виявили і досліджували як активісти. Вдалося виділити додаткові кошти, встановити в палатах кнопки виклику персоналу, навіть зробити гарячу воду. У нас був пологовий будинок без гарячої води, уявляєте?
– Що ви порадите молодим жінкам, які хочуть потрапити в політику? Є якісь особливі лайфхаки?
– Найбільше я би хотіла порадити: добре розуміти навіщо в ту політику йти. Якщо просто керуватися якимись потребами самореалізації та самовираження, то вам нічого не вдасться. Тому що, коли руки будуть повністю опускатися, бо не всі ваші ідеї та ініціативи буде підтримано, то втриматися на плаву і не розчаруватися остаточно, дозволить лише мета – та справа, заради якої ви йшли.
Бо потрібно йти в політику і не боятися. Потрібно вміти бути толерантними, вміти спілкуватися з іншими людьми, вміти шукати різного роду компроміси.
Я дуже раджу перед тим як зайнятися політичною діяльністю, десь піти повчитися. Є дуже хороший Інститут політичної освіти, Український католицький університет (УКУ), різного роду програми міжнародних фондів.
Не треба зачаровувати людей пустими обіцянками. Бо якщо ти там обіцяв, умовно, на місцевих виборах контрактну армію (у нас були партії , які це обіцяли), то треба розуміти, що цього неможливо виконати у місцевій раді.
– Чи плануєте ви йти у Верховну Раду?
– Про Верховну Раду я думаю, але останнім часом все більше і більше мені лізе в голову думка про виконавчу владу. Тому що депутатство – це звучить романтично, але депутат насправді має досить малий вплив. Я на своєму досвіді переконалася, ціла міська рада може думати одне, а міський голова може думати по-іншому і буде так, як сказав міський голова.
Якщо жінки хочуть іти в політику, то варто задумуватися не лише про депутатство будь-якого рівня, а й про виконавчу владу.
– Ви не лише депутатка, а й молода мама. Чи раді вам у міськраді, коли ви приходите з малою дитиною? І чи пристосоване приміщення міськради до молодих батьків?
– На засідання міської ради і на засідання комісій я з 3-х місячним малюком не ходжу. Але тим не менш, міська рада помалу пристосовується до потреб дітей. Власне, то більше ініціатива ще однієї мами у міській раді депутатки Уляни Пак. Вона добилася, щоб у нашій вбиральні були пеленальні столики, зараз готується дитяча кімната.
Але є і інші підходи: чому пеленальні столики мають бути лише у жіночих туалетах? Як на мене, то вони мають також бути і в чоловічих вбиральнях. Якщо тато гуляє з дитиною або приходить з нею на роботу, то йому теж треба десь переодягнути малюка, він же не піде у жіночий туалет.
– Якими були ваші перші вибори?
– Я була третьою у внутрішньопартійному рейтингу, що забезпечило мені прохід у міську раду.
Я правильно обрала виборчий округ – там багато хто знав родину мого чоловіка, моє прізвище та моїх родичів. Ми на своєму окрузі обійшли кожну хату по два рази. А він був територіально найбільшим у Львові (район Знесіння, Рогатка і трішки Підзамче, Шевченківський Гай і до початку Личаківської).
У мене було чотири пари агітаторів, серед яких були пластуни, сестра і тітка. Важливо, щоб люди, які вам помагають у виборах, були вам щиро віддані і воліли, щоб ви перемогли.
Моя сестра зіграла у мене на виборах ключову роль, вона потім ще була спостерігачем на дільниці. Навіть не членом ДВК, а спостерігачем і вона «відгризла» 13 голосів вже на виборчій дільниці, які хотіли зарахувати іншому кандидату. При наявній виборчій системі, ці 13 голосів зробили так, що я попала в раду. Так що треба битися до останнього, якщо на правду хотіти досягти результату. До речі, моїй сестрі на той час було всього 18 років.
– Як ви ставитеся до жіночих квот на виборах? І чи потрібні вони взагалі?
– Я, як член політради нашої партії, хотіла ввести жіночі квоти на наші партійні колективні управлінські органи. Мене ніхто не підтримав. Сказали, що це не потрібно. Що жінка, якщо вона активна, сумлінна, відповідальна, то вона і так зможе себе реалізувати. Але я знаю дуже багато випадків, коли жінок брали у списки, які просто працювали у штабах, наприклад, юристами і вони потім ставали депутатками. Якби їх не взяли у списки через оцю гендерну квоту, то вони б ніколи не стали депутатками.
Переважно люди воліють висувати у списках чоловіків, а жінок доводиться лобіювати. Щоб їх ставили у списки, щоб їх перед тим вчили, шукали… Не суть за 2 місяці до виборів будь-кого понапихати у списки і злитися на цю гендерну квоту.
Ми будемо восени робити форум з громадською організацією «Українська жіноча демократична мережа», де я є регіональним координатором по Львівщині, і я хочу зібрати активних громадських діячок Львівщини. Це буде аполітично, без прив’язки до жодної політичної партії, щоб люди просто бачили, що є активні жінки.
Оксана Кузьменко, для 50%
