Ярослава Білан є депутаткою Зборівської міської ради і секретаркою Зборівської ОТГ від листопада 2017 року.
Коли вона говорить про «гендерну рівність», то наголошує, що за рівні права чоловіків і жінок, але проти одностатевих шлюбів. А ще вона викладає у школі християнську етику – для душі. Така її позиція, вочевидь, імпонує і виборцям, і депутатам. Перші проголосували за неї на виборах, другі – обрали секретарем.
Жінка каже, що більшість людей на Тернопільщині та на Зборівщині знають її за дівочим прізвищем – Римар, тому просить згадати його в тексті.
Роботі в міській раді передувала робота в школі: «За фахом я вчителька географії та історії. Саме як історик, я не можу бути аполітичною», – говорить вона про себе.
В школі вона від 1997 року, десять років пропрацювала вчителькою історії, ще десять – у районному методичному кабінеті.
Пані Ярослава зізнається, що сама би не пішла в політику, але її знайшла Аграрна партія та запропонувала балотуватися: «Представники Аграрної партії цікавилися думкою моїх односельців в Пліснянах, і люди запропонували мою кандидатуру».
– Пані Ярославо, от ви сказали, що «партія сама вас знайшла». А як гадаєте, чому звернулися саме до вас?
– Бо я з юності лідер – така вдача. Я працювала у молодіжній організації «Українська молодь – Христові», мала керівний досвід ще з юних років. І в Зборівському райметод кабінеті, і в школі завжди була ініціатором різних заходів та поїздок. Наприклад, домовитися про поїздку, організувати автобус чи облаштувати табір духовного спрямування – я це робила впродовж тривалого часу. І, думаю, що саме через це люди відзначили мене.
На той час, коли Аграрна партія запропонувала мені піти по їхніх списках, то я досить довго думала. По-перше, вивчала саму політику партії, яка є фактично новою для України. І перед тим, як дати згоду іти саме від цієї партії, я вивчала її діяльність на Тернопільщині, зрозуміла, що багатьох знаю, приміром, Івана Чайківського (власник підприємства «Агропродсервіс» – авт.).
У нас всі кандидати висувалися від політичних партій. Наприклад, моєю конкуренткою по округу була вчителька Ольга Муц, яка йшла від партії «Солідарність». Інші люди, які були у списку, всі були представниками від якоїсь політичної партії. Від партії є початкова ініціатива, поштовх, але, мені здається, що на виборах люди обирають лідерів свого села чи містечка, а не партії.
– Ви моли себе уявити політиком до того, як вас запросили стати депутаткою? А далі – чи будете займатися політикою?
– Я ніколи не задумувалися, чи могла би я бути політиком. Але я вчитель історії, я підтримувала діяльність тих чи інших партій, тих чи інших лідерів. Чи після виборів я себе відчуваю політиком? З одного боку, я вже в політиці. Я працюю як представник людей, які мені повірили. І посада, яку я зараз займаю, секретар ради, це вже є довіра не тільки виборців, але і довіра тих інших політичних партій, які проголосували за мене, як за секретаря.
Хоча, робота секретаря, вона вимагає багато не так політичної, як організаторської роботи. Особисто у вільний час я можу висловлювати свою політичну приналежність, але безпосередньо в робочий час, то я собі такого не можу дозволити. То є непорядно по відношенню до інших людей.
– Чим робота в школі відрізняється від роботи в міськраді та ОТГ? З ким легше – з дітьми чи з депутатами?
– Сталося так, що10 років пропрацювавши в школі, мені запропонували посаду методиста. Я вже відійшла від праці з дітьми до іншого виду діяльності – роботи з учителями. Тепер, прийшовши працювати в політику, мені здається, що я маю тут щось зробити, а потім звідси піти. Моя робота – це сесія, комісії, наступна сесія і т.д., якісь різні заходи. Здається, що я маю виконати певну місію.
Мені легше працювати з дітьми. Тому хоч вже 10 років я не мала повного навантаження, торік я викладала в нашій Зборівській гімназії християнську етику. Так би мовити, для душі.
– Якщо поглянути на питання філософськи, то ви вже зрозуміли, чому доля вас привела в політику? Що вам вдалося змінити в місті?
– То дійсно філософське питання. Коли я ще вагалася, чи йти в депутати, то мені один священик сказав, що коли святий Августин ходив по місту і бачив монахів, то він дуже дивувався, як вони можуть виконувати монаше правило, живучи в тому самому світі. І тоді Господь сказав: «Раз вони змогли, то й ти також зможеш». То я собі так подумала: якщо інші люди до цього часу робили таку роботу, то я також зможу.
В такому невеликому містечку великих результатів за 5 місяців навряд чи можна досягти. Але до моєї думки, як фахівця з педагогіки та освіти, дослухалися, коли утворювалося управління Освіти, молоді та спорту. Тобто тут я була гарним дорадчим органом для заступників та для голови. Зараз неможливо виокремити «я зробила те то і те то». Я просто кожен день роблю свою роботу зранку і до вечора.
– Розкажіть детальніше про своїх колежанок по депутатському корпусу Зборівської міської ради? Якою тут треба бути, щоб займатися місцевою політикою, щоб люди вірили?
– Якщо зараз коротко проаналізувати депутатський склад, то серед 26–ти депутатів лише 6 жінок. Гендерної рівності у нас нема, все-таки переважають чоловіки. Якщо по офіційній діяльності, то чоловіки це, в основному, підприємці та аграрії, а жіноча частина депутатського складу – люди медицини та освіти.
Якою треба бути? Щоб тобі люди вірили, то треба бути справедливою. Справедливою і чесною, бо якщо один раз десь скривив душею і сказав людям неправду, то на другий раз може ще десь пройде, а вже потім люди просто перестануть довіряти.
– Гендерне бюджетування: як до цього ставляться у Зборові? Чи є розуміння у питаннях гендерної рівності?
– Я не думаю, що на прикладі такого невеликого містечка можна щось сказати про гендерну політику. Але якщо вас цікавить особисто моя думка щодо гендерної рівності, то, звичайно, добре, коли чоловіки і жінки мають рівні права. Але якщо воно вже доходить до такого, коли йде мова про плюндрування християнських цінностей, то я проти. Наприклад, якщо починають погоджувати в країнах ЄС одностатеві шлюби, то я категорично проти. Багато людей так собі думають, що якщо є гендерна рівність, то має бути у всьому рівність. Я чисто за професійну рівність та політичну, але ні в якому разі не підтримую сексуальні меншини.
– А якщо повернутися до гендерного бюджетування…
– Не можу вам зараз такого відповісти.
– Чи варто заохочувати жінок іти в політику? Яких би ви жінок хотіли бачити поруч з собою?
– Я думаю, що жінка завжди здатна зробити великі зміни. Жінку ми завжди звикли бачити в сім’ї. Але то так, щоб не образити чоловіків-депутатів. Будучи навіть надто емоційною, жінка все одно сприймає зміни швидше і сприймає з розрахунком на позитив. Чоловіки довше думають, перед тим як прийняти рішення. І ще, як на мене, жінка більше схильна до навчання.
Хоча, знаєте, я відношуся до тої категорії жінок, яка в керівництві любить керувати, але в середовищі чоловіків люблю почувати себе жінкою. Навіть в елементарному, коли тобі хтось приготує, приміром, каву…
Оксана Кузьменко для 50%
