Наталії Бовкун – 25 і вона держслужбовиця. Наталя подавалася на конкурси до чотирьох міністерств. Пройшла до Міністерства соціальної політики України, де і працює з травня 2019 року на посаді державної експертки.
«Старт моєї кар’єри відбувся у громадському секторі в 19 років. Я працювала аналітикинею в ГО «Український центр європейської політики» і в Центрі демократії та верховенства права. Але в один момент усвідомила, що хочу бути причетна до безпосередніх змін у державі, які можна зробити лише на державній службі», – розповідає вона.
Наталя одна з понад 121, 5 тисяч жінок, які обрали для себе державну службу.
Хто ці держслужбовиці, з якими викликами вони стикаються у своїй роботі, досліджувало Національне агентство з питань державної служби.
Підстави обрати державну службу
За даними НАДСУ, нині в Україні на державній службі працює 164 136 осіб. Із них 121 543 – жінки, а 42 593 – чоловіки.
«Виходячи з цих цифр, ніби й немає проблеми гендерного дисбалансу. Утім, якщо порівняти кількість осіб, які працюють на керівних посадах, до загальної кількості працівників, то побачимо зовсім іншу картину. Так, на посадах категорії А (керівники вищої ланки – ред.) працює 53 жінки. Що ж до чоловіків, які займають посади категорії А, то це 142 особи. Тобто обличчя держслужби жіноче, вони формують політику, при цьому політику відкидають і в політику не лізуть. І зазнають дискримінації – минулорічне дослідження показало, що 18% жінок в органах центральної влади зазнавали дискримінації за статтю. На місцевому рівні таких жінок було 12%», – розповідає Наталія Алюшина, очільниця НАДС.
Чи відчувають дискримінацію та дисбаланс держслужбовці в Києві, намагались дізнатися представники соціологічної компанії «СОЦІО+». Компанія провела опитування 984 столичних держслужбовців у серпні 2021 року (методологія онлайн-опитування, вибірка – доступна).
«Одним з можливих викликів для жінок при побудові кар’єри може стати вибір пріоритетів на користь родини»
Роботою у держслужбі, відповідно до даних опитування, задоволені понад 79% жінок і близько 70% чоловіків.
Найважливішим фактором при виборі місця роботи і чоловіки, і жінки назвали рівень заробітної плати. Цей показник обрали майже 85% опитаних представників кожної статі.
Читайте також: Блог Світлани Панаіотіді/ Жінкам, які йдуть на держслужбу
Однак погляди чоловіків та жінок розійшлись у виборі решти аргументів на користь своєї роботи. Жінки називали перевагами відстань від дому (58%), графік роботи (52,8%) та рівень соціального захисту (47%). Чоловіки називали можливість кар’єрного зростання (52,4%) та статус (24,1%).
Наталію Бовкун мотивує відчуття причетності до змін в країні. «Поки я бачу результат своєї роботи, змінювати її не буду. Я впевнена, що на державній службі має бути ще більше молодих людей з якісною освітою і мотивацією працювати над змінами, які впливають на якість життя кожного українця. Ми тут потрібні і на нас чекають. Звісно, що на державній службі є виклики, але на якій роботі їх немає?», – зазначає Наталя.
Слова щодо якісної освіти – не пустий звук. Наталія вивчала публічне управління в університеті Мальме (Швеція), публічну політику і врядування (MPA) у Київській школі економіки. Пройшла навчальні програми Дипломатичної академії Відня, програми співпраці Сингапура та програми з публічної політики Відкритий Світ (США). Проте як оцінюють соціологи шанси жінки на побудову кар’єри на державній службі?
Рівні шанси на побудову кар’єри?
Одним з можливих викликів для жінок при побудові кар’єри може стати вибір пріоритетів на користь родини. Дослідження показало, що 44% респондентів хоча б раз доводилося відмовлятися від усіляких можливостей кар’єрного зростання заради сім’ї. При цьому серед жінок таких 46%, що відчутно нижче показника серед чоловіків (34,5%).
«Не беручи до уваги факт, що заробітна плата є найбільш пріоритетним фактором для обох статей (85,1% у змішаній вибірці), інші критерії вибору місця роботи носять яскраво виражене гендерне забарвлення. Так, для жінок важливими є такі фактори, як відстань від дому, графік роботи, соціальний захист. Тоді як для чоловіків – можливість кар’єрного зростання та статус», – відзначають у «СОЦІО+».
Міркування учасників щодо важливих управлінських характеристик певною мірою віддзеркалюють традиційні стереотипи про жінок та чоловіків на робочому місці. Так, лояльність та комунікабельність були визначені учасниками як такі, що є більш притаманними для жінок-керівників, а авторитарність, сміливість/рішучість та врівноваженість – для чоловіків.
«Серед держслужбовців усталеним є уявлення про вищі шанси на просування по службі у чоловіків, ніж у жінок»
В оцінках шансів на кар’єрне зростання думки жінок та чоловіків також різняться. Зокрема, уявлення про рівність шансів щодо кар’єрного зростання на посадах категорії А більш укорінене серед чоловіків (49%), ніж серед жінок (37,4%). При цьому, в оцінці шансів на просування по службі чоловіків жінки значно більш оптимістичні, ніж самі чоловіки (46% проти 24.1%). Назагал, серед держслужбовців усталеним є уявлення про вищі шанси на просування по службі у чоловіків, ніж у жінок.
Читайте також: Бути молодою дівчиною у держорганах – як це?
Характерно, що серед керівників вищої ланки випадків «втрачених можливостей службового зростання» відчутно більше (62, 5%). Тоді як серед службовців на некерівних посадах таких, хто відмовлялися від можливостей – 42,5%.
Одним із маркерів, важливим при дослідженні гендерної тематики, є вивчення випадків, коли перевага надається представникам однієї із статей при працевлаштуванні (при однакових вихідних професійних якостях). Виявлені тенденції засвідчили відразу декілька цікавинок. Так, серед усіх респондентів 15,5% стикались із конкретними випадками, коли перевага була віддана чоловікові. І тільки 5,5% опитаних зазначили, що стикались із випадками, коли перевага була віддана жінці. Цікавим є те, що серед опитаних, які є керівниками вищої ланки, є найвищою доля тих, хто не стикався із випадками, коли перевага віддавалася жінкам або чоловікам при однакових професійних якостях.
Як зазначають у «СОЦІО+», чоловіки схильні визначати рівень присутності жінок на керівних посадах державної служби України достатнім в більшій мірі, ніж жінки. Так, достатнім вважають теперішній рівень жінок на керівних посадах державної служби України 64,2% опитаних чоловіків, тоді як серед жінок такий показник складає 48,4%.
Водночас прихильників гендерного квотування на керівних посадах серед державних службовців знайшлось небагато. Щодо цієї перспективи загалом схвально висловились близько 19% жінок та 14,5% чоловіків.
Читайте також: Сексизм, квоти та боротьба за ресурси: як жінки виборюють доступ до влади
«На мою думку, можливості у чоловіка і жінки у кар’єрному зростанні і оплаті праці на державній службі є рівними. Чи варто запроваджувати гендерні квоти для керівних посад? Складне питання. Українське законодавство відповідає міжнародним стандартам забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Але українське суспільство, на жаль, переповнене гендерними стереотипами, які мають негативний вплив на суспільство. Як результат, маємо дисбаланс на керівних посадах практично скрізь», – каже Наталія Бовкун.
До слова, на початку 2021 року очільниця НАДС Наталія Алюшина висловила думку про можливість запровадження гендерних квот на державній службі. Хоча і відзначила позитивну динаміку у зростанні присутності жінок на керівних посадах у сфері державного управління: «Не виключаю варіанту запровадження гендерних квот. Проте зверну увагу, що з листопада минулого року ми впровадили збір статистичної інформації за категоріями «жінки» й «чоловіки». І за два квартали 2020 року можна побачити, що в категорії А пропорція жінок зросла з 29% до 33,3%, тобто є певні зрушення в цьому напрямі».
Чи є гендерна дискримінація у держслужбі?
Опитані держслужбовці переважно не стикались з гендерною дискримінацією. «Ні» сказали 79% жінок і 82, 8% чоловіків. Цікаво, що завагались із відповіддю й обрали варіант «важко відповісти» 10,4% жінок і 9,7% чоловіків. Дуже багато хто говорить не так про явну дискримінацію, як про тиск і стереотипи.
Наталія Бовкун ділиться власним досвідом. Із гендерною дискримінацією, каже, не стикалась, але а от з дискримінацією за віком – були нюанси: «Державним службовцем я стала у 23 роки, і працювала в оточенні людей, старших за мене. У колективі я відчувала не те, що дискримінацію, але моральний тиск щодо мого віку. Я навіть стала інакше одягатися і поводитися – так, як старші люди. Хоча, може, це була моя невпевненість у собі?».
Світлана Чернецька, для Жінки: 50%
