18 травня у Кам’янці-Подільському відбувся «Дівчата Фест». 50% вдалося побувати на заході та поспілкуватися з учасниками та організаторами
Майстер-клас із самооборони. Фото Ганни Палагіної
У програмі фестивалю було заявлено відкриття фотовиставки «Жіночі обличчя нової історії України», показ документального фільму «Невидимий батальйон», прес-конференція з діючими особами фільму та режисеркою Марією Берлінською, панельна дискусія «Роль жінки в українському суспільстві», майстер-клас із самооборони та активні заходи для учасниць в «Альпін-Парку».
Організатор фестивалю «Дівчата Фест» – громадська організація «Гендерна рада» за сприяння Національного демократичного інституту міжнародних відносин. Мета фестивалю – зруйнувати стереотипи про гендер, про рівноправ’я та зробити жінок у політиці та на війні більш помітними.
Очільниця Хмельницької обласної громадської організації «Гендерна рада» Тетяна Баєва сказала, що цією подією вони хотіли тут привернути більше уваги до гендерної проблематики.
Привертали увагу до жінок у політиці за допомогою фотовиставки, де показали 8 портретів депутаток-очільниць міжфракційних груп «Рівні можливості» у Хмельницькій області: Олена Матросова (Нетішинська міська рада), Анастасія Ярова (Хмельницька міська рада), Лілія Джуренко (Славутська міська рада), Наталія Марчук (Летичівська селищна рада ОТГ), Наталія Кирилюк (Ізяславська районна рада), Алла Бунечко (Шепетівська міська рада), Любов Борозенна (Полонська міська ОТГ), Лілія Брухнова (Хмельницька обласна рада).
Багато людей прийшли на презентацію документального фільму «Невидимий батальйон», який став центральною подією фестивалю.
– Ми показали історію шести жінок на війні в умовах бойових дій і підняли не тільки питання ролі жінки на війні, але й багато інших питань, що стосуються і жінок, і що стосуються посттравматичного синдрому, адаптації, реабілітації, волонтерської роботи, – пояснила Леся Стебло, громадська діячка, волонтерка, тренерка НДІ, яка запросила на фестиваль режисерку Марію Берлинську з її фільмом.
А після фільму відбулися обговорення стрічки та панельна дискусія. Мали говорити про роль жінки і ставлення до жінки, проте коли одна з учасниць висловилася щодо того, що скасування списку заборонених професій для жінок є дуже сумнівним привілеєм, слово попросила режисерка Марія Берлінська.
Марія Берлінська. Фото Оксани Кузьменко
Її виступ став ледь не найяскравішою подією фестивалю. 50% подають промову Марії Берлінської скорочено:
– Коли ми починали проект «Невидимий батальйон», то гадали, що така ситуація існує тільки в армії – що жінок снайперок оформлюють кухарками. Але виявилося, що ці заборони існують не тільки на військові професії, а й на цивільні. Донедавна жінка не могла бути водолазом, водійкою метро, ковалем… Тільки в грудні минулого року Міністерство охорони здоров’я скасувало наказ №256, яким визначено перелік з 450 професій, заборонених для жінок.
Насправді, є ще 43-тя стаття в Конституції України, де крім права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, також прописано заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Що перше ми відчуваємо, коли читаємо цю статтю? Нібито держава дбає про здоров’я жінки… Але, давайте розберемо по пунктах.
Перший: а чому ми не дбаємо про здоров’я чоловіків? Адже чоловіки вмирають раніше за жінок., середня тривалість життя в них менша. Нам хіба не потрібні чоловіки?
Друге. А чому жінки прирівнюються до неповнолітніх? Жінка не може сама за себе зробити вибір і визначити що для неї шкідливо, а що не шкідливо?
І третє. В третьому розкривається лицемірство цієї статті, тому що насправді наші жінки працюють на важких роботах.
Наші жінки гнуть спину в полях, наші жінки працюють в шахтах, на заводах, стоять на ринках в 20 градусів морозу – і ніхто там не думає про їхнє здоров’я.
Як все відбувається з цими заборонами на практиці?
Приходить жінка на завод. В неї кілька дітей, припустімо, чи вона мати-одиначка… Вона каже до директора: я хочу працювати в ливарному цеху. А він їй: я не можу тебе оформити офіційно, мені закон забороняє. Вона каже: але мені треба робота. Окей, каже директор, ти йдеш в ливарний цех, але ми тебе оформлюємо прибиральницею.
У результаті вона отримує мінімалку, а чоловік, що працює поруч з нею, отримує в рази більше, плюс санаторно-курортне лікування, соцпакет та підвищену пенсію.
От що відбувається на практиці від такої турботи про здоров’я жінок.
Насправді ми дуже добре знаємо, скільки тягнуть на собі наші жінки. Але питання ширше.
Воно полягає в тому, що абсурдно, коли одна частина населення країни – дорослі платники податків – забороняє іншій частині населення країни, теж дорослим платникам податків, повносправним громадянам, будь-чим займатися. Хоч чим.
І коли мені кажуть про турботу, то для мене турбота – це допомагати, а не забороняти. Це зробити так, що у тої ж жінки була альтернатива – чи піти в шкідливий ливарний цех, чи на безпечне виробництво, де вона б могла отримувати гідну платню.
Зрештою, права не дають – права беруть. Ви це добре знаєте. Те, що ви зараз маєте можливість тут сидіти, дискутувати, маєте освіту, маєте можливість одружуватися, розлучатися, працювати, голосувати – це все праця жінок, які були до вас. Це протести, які почалися всього-навсього століття тому. Феміністки, суфражистки – я думаю, всі добре знають історію цих рухів…
Коли я поїхала у Вест-Поінт в в найелітнішу військову академію США і запитала курсантів, як ви ставитесь до дівчат, а там їх 25% серед курсантів, то вони мені всі, як один, говорили: ми їх дуже поважаємо за те, що вони роблять. Вони такі круті. Ми беремо з них приклад. У них така мотивація. Ось це повага.
А в нашому суспільстві бояться слова «фемінізм», всього лише тому що фемінізм – це ствердження того, що жінки теж люди.
Фемінізм – це не про те, що хтось хоче ненавидіти чоловіків. Фемінізм – це про те, що кожна людина в суспільстві має мати рівні можливості себе реалізовувати. Особливо у суспільстві, яке знаходиться і буде ще багато часу знаходитися в стані війни.
Щоб люди могли просто один одного підсилювати і реалізовуватись.
Оксана Кузьменко, для 50%
