Тільки жорстка реакція громадськості може зупинити сексизм в українській політиці
Немає такої недуги, що би суспільство на неї хворіло, а політики – ні. Більше того, наші державні стовпи перебирають на себе загальні гріхи та збочення у гіпертрофованому вигляді, і цьому є щонайменше дві причини. Одна – специфічна, друга – універсальна.
Перша: еліта у нас така собі, вона є результатом не сепарації суспільних вершків, а спливання іншої субстанції. Саме відсутність моральних бар’єрів допомагає їм проходити відбір, у повному розумінні цього слова негативний. Вони не задають еталони поведінки, яким інші прагнули б наслідувати, тягнучись до еліти, а навпаки руйнують існуючі норми, навіть при тому, що вони в Україні, з її травмами колективної свідомості та радянськім і пострадянськім досвідом виживання, теж далекі від цивілізаційних зразків.
Друга причина полягає у відомому ефекті скляної стелі, коли представники дискримінованих груп з великими труднощами потрапляють на топові керівні посади. Навіть у тих суспільствах, де антидискримінаційна боротьба досягла великих успіхів, у конкуренції за високостатусні позиції всі ці нібито вже табуйовані речі проявляють себе у всій мерзенності. А електоральні змагання – це політичне нутро, та ще й вивернуте назовні, тому ця мерзенність отримує публічний вимір.
Отже, дивуватись, що під час передвиборної кампанії, що набирає обертів поки що у неофіційному форматі, з усіх боків поперли прояви нутряної політичної культури, не слід. Радше дивує, наскільки здорову реакцію на ці прояви демонструє громадськість, яка б мала, здається, звикнути до усього і слухняно ковтати.
На минулому тижні сталося дві важливі події на феміністичному фронті. Рада затвердила двох жінок-міністрів: Ірину Фріз, яка очолила нову структуру – Міністерство у справах ветеранів, та Оксану Маркарову, що з виконуючої обов’язки міністра фінансів перетворилась на голову цього відомства з усіма повноваженнями. Маркарова якось проскочила, а от Фріз потрапила під брутальний наїзд. Оскільки вона довгий час займалася громадськими зв’язками Порошенка, представники опозиційних сил нагадали їй про це у соцмережах, прозоро натякнувши на практику здобування посад через інтимні стосунки з босом.
Була навіть спроба запустити удруге фейковий матеріал з посиланням на такий собі польський «Незалежний політичний щоденник», який ще у 2016 році буцімто стверджував, що Фріз розпочинала кар’єру в порноіндустрії. Але всі ці накиди не отримали масової підтримки, а емоційне несприйняття спільноти їх у постах деяких представників політичної тусовки, близьких до Юлії Тимошенко, змусило цих людей прибрати свої пости з публічного доступу.
Потрапила під роздачу і сама Юлія Володимирівна, якій присвятили борди, розміщені у столиці. За основу була взята її власна рекламна продукція, що пропагує «Новий курс» як останню надію.
Злі язики додали одне слово і вийшло: «Останній шанс бабусі».
Публічна реакція навіть старих ворогів Тимошенко була гостро негативною, а представники команди Петра Порошенка, яким належали задіяні рекламні площини, заперечили власну участь у чорному піарі. Досить швидко борди про бабусю зникли, залишившись колективним спогадом в Фейсбуку.
Звісно, у цьому випадку швидше йдеться не про сексизм, а про ейджизм, але важко уявити, щоби кандидату-чоловіку хтось закинув те, що він є дідусем. Юлія ж Тимошенко у її оновленому образі все ще намагається експлуатувати сексуальну привабливість, і хтось, очевидно, з конкурентів вирішив посміятись з цього приводу, привернувши увагу публіки до її віку. А публіка несподівано звернула увагу передусім на моральні риси авторів та замовників брудної реклами.
Що у вищих щаблях влади рясно квітне сексизм, не є новиною. Інакше б, наприклад, інша жінка з українського уряду, Уляна Супрун, не розміщала у себе в фейсбуці інфографіку-інструкцію, як правильно вітатися з жінкою.
Інструкція складається з п’яти кроків. «Крок перший – знайти жінку. Крок другий – простягніть руку під невеликим кутом, тримаючи великий палець піднятим вгору. Крок третій – твердо, але не дуже сильно, потисніть руку. Крок четвертий – опустіть руку в початкове положення. Крок п’ятий – продовжуйте долати гендерні стереотипи».
Вочевидь, американка Супрун мала можливість не раз пересвідчитись, як дотримуються цих простих правил у Кабміні України. Так саме всі пам’ятають фамільярно-принижуюче звернення до журналістки з боку президента України, який на великій прес-конференції назвав її «дорогенькою».
Сексизм, звісно, не є найболючішою проблемою української політики, але з іншого боку, це яскравий прояв ключової проблеми: тотального жлобства влади. Надію на його подолання дає жорстка публічну реакція.
Під час цієї виборчої кампанії, яка ще навіть офіційно не стартувала, безсумнівно, буде ще багато проявів жлобства. І тут як в авіації, де ритуально бажають, щоби кількість зльотів дорівнювала кількості посадок: у кожному випадку суспільство било за це по руках та губах. Жодної поблажливості.
Леонід Швець, для 50%
