Що таке гендерночутливий підхід? Як можна реалізувати гендерну політику? Чи може вона бути окремою від інших політик?
Про це, а також про те, як зробити, аби потреби перетворювалися на послуги, говорили під час Вишколу для політикинь у Києві.
Тренерка Маріанна Колодій на простих прикладах пояснила суть гендерночутливого підходу в діяльності місцевих рад та адміністрацій. А ми занотували ключові тези.
На жаль, у суспільстві досі існує упередження щодо слова «гендер». І щойно десь у документі, який треба затвердити, трапляється «гендер», починаються довгі дискусії, а чи потрібно це і чи не загрожує це «традиційним цінностям». Маріанна Колодій пригадує, що Стамбульську конвенцію не підписували 11 років, бо в документі сказано, що ніхто не може зазнавати насильства за ознаками статі, гендеру, місця проживання, етнічного походження тощо.
«Ми дискутували про базові речі. Скільки можна говорити про формулу води? Вона від того, що ми дискутуємо, не зміниться. Давайте вже говорити про те, як очищувати воду, як її зберігати, як добувати воду. Від того, що ми будемо дискутувати про поняття гендерної рівності, визначення цього поняття не зміниться. Це — забезпечення рівних прав та можливостей для різних груп жінок та чоловіків у суспільстві», — пояснює Колодій.
Часом гендерну рівність сприймають як боротьбу між жінками і чоловіками. І від представниць/-ків влади чи компанії можна почути: «А в нас у колективі самі жінки». Або: «У нас 80% жінок». Це говорять із гордістю, ніби досягнення, з натяком на те, що немає тут про що говорити, бо жінки вже обіймають більшість посад. Але якщо копнути глибше, то на найвищих керівних посадах — чоловіки. Так, чоловіків може бути менше, але рішення ухвалюють саме вони. У контексті таких роздумів можна ще й почути, що «скоро чоловіків треба буде захищати».
«Гендерна рівність — це не перетягування каната між жінками й чоловіками, хто кого і хто кращий. Гендерна рівність — це про рівні права та рівні можливості для реалізації себе в суспільстві в різних сферах, ким би ви не були. Незалежно від того, жінка чи чоловік, молода чи старшого віку, з села чи з міста, з доходом 500 гривень чи 50 000 гривень, ви маєте в суспільстві рівні права, вони вам гарантовані державою, Конституцією. І та ж держава повинна забезпечити ці можливості», — говорить Маріанна Колодій.
Гендерна політика
Часом дискутують і про те, чому в Україні почали так багато говорити про гендерну політику. Наче всі інші проблеми закінчилися: в економіці, соціальній сфері, освіті тощо. Маріанна Колодій згадує третій закон Ньютона: сила дії дорівнює силі протидії. Що більше в Україні буде гендерної бездіяльності, то більше будемо говорити про гендерну політику.
«Голодна весь час думає про їжу. Якщо її потреби закриті, вона не буде про це думати. Якщо гендерні розриви будуть закриті, буде врівноважено представництво жінок, забезпечено рівні права й можливості, ми перестанемо про це говорити, бо не буде потреби», — пояснює тренерка.
Гендерна політика спрямована на те, щоб усвідомлено провадити діяльність, щоб люди, незалежно від обставин, мали рівні права й можливості, щоб вирішувати ті проблеми, з якими стикаються різні групи жінок, щоб досягти гендерної рівності, яка гарантує різним групам жінок і чоловіків забезпечення рівних прав та можливостей реалізуватися.
Дехто говорить про те, що жінкам нічого не заважає чогось досягати, обіймати керівні посади у владі. Тут варто звернути увагу, що жінкам доводиться додатково робити, чим жертвувати, щоб бути на рівні управлінської діяльності з чоловіками. І важливо запроваджувати гендерночутливий підхід в ухваленні рішень. Маріанна Колодій наводить приклад, завдяки якому можна легко зрозуміти суть такого гендерночутливого підходу. Якщо взяти різних тварин: зайця, ведмедя, черепаху, пташку, рибку, і запропонувати їм однакове завдання — залізти на дерево.
«Цей приклад чудово ілюструє, як ухвалюють рішення. Є люди, які, наче ведмідь чи заєць, можуть докласти зусиль — хтось більше, хтось менше — і залізти. У риби взагалі немає шансів, як би вона не старалася. І над усіма ними пташка, яка дивується: «Що тут складного? Я щодня на тому дереві». Це позиція зазвичай тих, хто ухвалює рішення», — ділиться Маріанна.
Як реалізовується гендерна політика?
У законодавстві йдеться про те, що гендерна політика реалізовується через законодавство, державні програми, бюджет, діяльність уповноважених органів, соціальні стандарти, кадрову політику, виборчу політику, державну систему підтримки сім’ї та багато-багато чого іншого.
В Україні навіть напрацьований цілий інституційний механізм: хто і за що відповідає на кожному з етапів упровадження політики і які повноваження має.
У цьому механізмі є чотири компоненти:
- уповноважена особа або координатор чи координаторка з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зазвичай це перші заступники або заступниці голів громад, рад;
- радниці й радники з питань забезпечення рівних прав та можливостей, запобігання та протидії насильству за ознакою статі. Зазвичай на громадських засадах;
- структурний підрозділ, або фахівець чи фахівчиня з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок. Окремий підрозділ є в Києві. В інших містах його поєднують з іншими підрозділами;
- консультативно-дорадчі органи, до компетенції яких віднесені питання забезпечення рівних прав та можливостей. Це можуть бути координаційні ради, експертні ради тощо.
Маріанна Колодій рекомендує також створювати депутатські групи з гендерних питань. Це посилює роль депутатів і депутаток, бо саме вони визначають та пріоретизують потреби і проблеми в громаді.
Читайте також: Як депутатські групи формують політику рівності у громадах
«Гендерна політика не завжди заходить на авансцену як гендерна політика: «Добрий день, я — гендерна політика». Гендерна політика — наскрізна, вона в політиці (медичній, освітній, молодіжній), у політиці щодо харчування, щодо преміювання і в багатьох інших. Часом депутатські групи потрібні для того, щоб обговорювати, якось домовлятися», — пояснює Колодій.
Для ефективної роботи варто залучати громадські організації. Це можуть бути іноземні або міжнародні неурядові організації. Хороший приклад такої співпраці — обласні плани дій із виконання резолюції Ради безпеки ООН «Жінки, мир, безпека».
Читайте також: Олена Зіновенко: Дуже хочу, щоб у нас у кожній громаді був розроблений план дій 1325
Нечутлива, нейтральна і чутлива політика
У контексті гендерного підходу розрізняють три рівні чутливості гендерної політики.
Гендерно-нечутлива політика
Гендерно-нечутлива політика — це політика, не орієнтована на людей загалом, а на заклади, установи, об’єкти.
«Можуть мати нечутливий вигляд соціальні паспорти громад. Наприклад: «У нашій громаді 15 закладів освіти, 5 закладів культури, 5 закладів спорту». І що? В мене вдома піаніно. Це ж не означає, що я автоматично вмію грати на ньому. У вас може бути 25 закладів освіти, а скільки у вас осіб отримують освітні послуги? Тобто нечутливість програми — це коли ви просите людські гроші, щоб витратити їх незрозуміло на кого. Це неолюднені програми. Результативні показники до таких програм — це кілометри, кубометри тощо. Це льодові арени заради льодових арен, це спортивні майданчики заради спортивних майданчиків, це клуби заради клубів», – пояснює експертка.
Гендернонейтральна політика
Гендернонейтральна політика — це коли все для всіх.
Маріанна Колодій пояснює цей підхід на прикладі дороги. Коли вона просить посадовців на тренінгах намалювати дорогу, то зазвичай малюють довге рівне полотно. І плюс може бути сонечко, квіточки, хмаринки. На запитання, для кого ця дорога, відповідають: для всіх, для людей, для громадян тощо.
«І тоді я домальовую: для тих, хто ходять пішки, — тротуар, для тих, хто їздять на велосипеді, — велосипедні доріжки, для тих, хто переходять дорогу, — пішохідний перехід, для тих, хто повертаються в темну пору доби, — ліхтарі, для тих, хто мають худобу, — місця перегону… Чому вони малюють саме таку дорогу? У них немає зосередженості на потребах людей. Ті, хто ухвалюють ключові рішення в державі, на роботу їздять або на особистому, або на службовому транспорті. Для них важливо, щоб було рівне дорожнє покриття й хороша розмітка. Все. Решта — неважлива», — говорить Маріанна.
Експертка зазначає, що ті, хто ухвалюють рішення, спираються на власний досвід, думки та переконання. Буває так, що зробивши щось, удається вгадати потреби людей, а буває, що й ні.
«У деяких громадах кажуть: «Зробіть нам школу. Нема школи — нема села». Зробили прекрасну школу, у якій органічною фарбою покриті стіни, а люди все одно поїхали з цієї громади, бо людина не буде навчати дитину в такому прекрасному закладі, якщо вона не має в населеному пункті роботи», — каже тренерка.
Нейтральність у підході — це, з одного боку, бажання догодити всім за ті самі гроші. А з іншого боку — невідомо для кого це робиться. Ризик того, що ви можете не догодити комусь, часом буває більший, ніж імовірність того, що ви зможете догодити.
Гендерночутливий підхід
Гендерночутливий підхід — це людиноорієнтований підхід. Коли ініціативи реалізуються з точки зору потреб громади.
На першому рівні управлінської діяльності мають бути потреби мешканців та мешканок громади.
Другий рівень — це пріоритети. З цієї великої кількості потреб виділити найбільш значущі в конкретний період часу.
Третій рівень — це послуги. Те, чим люди можуть скористатися й задовольнити свої потреби. Все, що є пріоритетом і має фінансування, стає послугою.
«Через порушену комунікацію відбуваються досить дивні речі. От, наприклад, людина в залі підіймає руку. Я собі думаю, що людина після обіду пити хоче, і даю їй воду. Людина пити не хоче, але бере. Її потреба не зникла, вона знову тягне руку. Я її вже недолюблюю, але пропоную газовану воду. Вона сердиться, але воду бере. А згодом знову тягне руку. Мене це вже дратує, але я пропоную їй боржомі. Вона вважає мене неадекватною й показує, що незадоволена. Я їй теж демонструю, що не дуже її люблю. Ось така приблизно комунікація відбувається в громадах. Людям дають те, чого вони не просили, і не дають того, що потрібно», — пояснює Маріанна Колодій.
Вона наголошує, що гендерна чутливість — це не ознака статі. Раніше вважали, що жінки будуть більш чутливі в управлінській діяльності.
«Довгий час жінок не мали за людей. І вважали, що вони пам’ятатимуть цей досвід своїх праматерів і враховуватимуть потреби жінок при ухваленні рішень. Але людина схильна дуже швидко все забувати. І особливо те, що не є її досвідом. Тому на сьогодні гендерна чутливість — це не ознака статі чи віку, це ознака освіченості та фаховості. Треба опиратися на потреби людей, бо власний досвід не може бути мірилом речей. Одна з лідерок може сказати, що вона в свій час, коли діти повлягалися спати, ще 30 банок огірків закатала. Це круто. Але повірте, не всі так можуть», — наголошує експертка.
На місцевому рівні дуже складно визначити потреби, бо людей довгий час учили, що в них немає ніяких потреб. Тому якщо прийти до людей із прямим запитанням, що вам треба, то можна й не почути нічого. Або почути про якісь практичні речі: хочу машину, побілити кухню чи ще щось. Тоді потреби варто вивчати із вторинних джерел — що люди найчастіше купують, чим хворіють, які послуги отримують, де працюють тощо. Керуватися при ухваленні рішень упередженнями чи стереотипами може бути неправильно. Треба знати контекст. Треба знати, від яких груп отримали інформацію про потреби.
Маріанна Колодій наголошує, що управлінські рішення не можуть бути заради самих управлінських рішень. Ми не підтасовуємо потреби під послуги, а враховуємо потреби для створення послуг.
«Гендерночутлива політика — це політика, здатна помічати, визнавати ситуації несправедливості, неврахування потреб якихось груп людей (жінок, чоловіків, різного віку, місця проживання, статусу здоров’я) і активно їм протидіяти», — підсумувала тренерка.
Олена Кущенко
