«Ну так і шо, шо карантин? Викликаємо по одній в кабінет, вручаємо букет, п’ємо по п’ятдесят грам, хто п’є – і на вихід. Викликаємо наступну…» (Восьме березня на виробництві в часи ковіду)
«Жіночій день» вже котрий рік – час тюльпанів та холіварів. Попри неприємний осад і низку розчарувань в людях – неуникних у часи соцмереж – за це треба бути вдячною. Адже це свідчить, що суспільний консенсус щодо змісту і самої «святості» цієї дати зламаний.
Утім, зламані суспільні консенсуси бувають небезпечні – як дзеркало тролів, що розлітається на друзки і б’є ними по довколишніх площах. Жертви випадкові, ситуації по босхівському потворні і часом дуже прикрі.
Читайте також: Школа і гендер: крихкий компроміс
Цього року в центрі сюжету горору на 8 Березня опинилася дівчинка з Чернівців, яку в садочку не привітали з «жіночим святом». Сюжет відомий: батьки не здали гроші і їх «покарали», змусивши страждати дитину (перша серія горору, локальна). Натомість дитину потішив президент України – обдарував, «здійснив мрії» і в такий спосіб «виправив несправедливість» (друга серія горору, державна).
Традиція святкування Восьмого березня у формі ритуального дарування подарунків різної грошової та символічної вартості належить СРСР. Принаймні, на загальну думку. Це, дійсно, так було, і в цієї традиції було власне ідеологічне завдання – як в будь-якого радянського ритуалу. Це «свято» було покликане переконати радянських жінок в тому, що їхня боротьба скінчена – вони вже отримали свою перемогу. Можна спочити на лаврах. Чи радше на мімозах.
Проте в СРСР нічого – навіть приморожена гілочка мімози – не давалася людині просто так. У такий спосіб комуністична влада почасти компенсувала жінкам невиконану обіцянку про «повне звільнення від побуту». Бог свідок – вони намагалися. Але не вийшло, і жінка-трудівниця, як і за клятого царату, змушена була працювати у дві зміни. Восьмого березня в СРСР вшановували і прославляли «героїзм жінок». «Героїзм» в СРСР, нагадаю, це коли ваші послуги нічого не коштують, а жертви приймаються як належне. Простий, але дієвий трюк, ефективний як за умов тоталітарної держави в цілому, так і на рівні окремих родин та установ.
У пострадянський час, здавалося б, можна було сподіватися на повернення до суті свята – адже питання про гендерні права лишаються гострими. Натомість ситуація консервується.
Читайте також: «Ви ж не жінка, ви людина серйозна»: Зеленський знову вдався до сексизму
Найпростіше з ринком. Він зацікавлений у збільшені продажів з будь-якого приводу і за будь-яку ціну. Отже хай живуть свята – будь-які, і стереотипи – також будь-які. Нічого особистого чи навіть гендерного – джаст бізнес.
Це стосується не лише комерційної сфери – у сфері політичного маркетингу відбувається те саме. Але про це нижче.
Щодо сфери освіти, то на кожне Восьме березня ми бачимо накладання принаймні двох ідеологічних векторів – гендерного та корупційного. І це накладання – суміщення жінок та грошей в одній площині – створює дуже цікаву перспективу.
Дівчата від раннього віку звикають до того, що вони можуть отримувати подарунки лише через те, що мають вагіну. Ідея про те, що цей статус можна обмінювати на блага у подальшому житті можуть набувати найрізноманітніших форм і варіюватися у широких цінових межах. Іншими словами, Восьме березня у такій формі, в якій воно є наразі – це перший і впевнений крок до проституювання дівчаток. Те, що це робиться змалечку – з дитячого садочка – робить сюжет особливо гардкорним.
Але освітні установи добровільно не відмовляться від цієї практики. Не так через гендерні упередження, як з завуальованих (чи навіть цілком щирих) корупційних міркувань. Для шкіл та дитсадків це свято – сто перший чесний спосіб вилучення грошей в батьків. На користь закладу, окремих його працівників чи просто задля підтримання батьків «в тонусі» стосовно готовності розкривати гаманець на вимогу.
Звісно, в більшості випадків все робиться «заради діточок», аби «зробити їм свято» і навіть не вчителями чи вихователями, а «за ініціативою батьківського комітету». Який, до речі, частіше все-таки «материнський”. Результатом цих «ініціатив знизу» стають прямі або непрямі хабарі освітній системі у вигляді подарунків вчителям, придбання «необхідних речей для класу, чи подарунків для дівчат на Восьме березня, що б вони самі (та їхні батьки) не думали про це свято, і всім однакових, «аби нікому не образливо».
Читайте також: 8 Березня: соціальний контракт і тост за прекрасних дам
У такий спосіб система освіти свідомо чи несвідомо прищеплює кожній наступній генерації громадян «прийняті в суспільстві» цінності та орієнтири. В даному випадку, гендерні стереотипи та звичаєву корупцію.
Подолати цю ситуацію, насправді, не так вже й важко – було би бажання і воля хоча б когось одного в трикутнику школа-батьки-держава. Є багато прикладів того, як батьки відмовляються від «привітання на Восьме березня». Є вчителі, які доносять до відома батьківського комітету своє небажання брати участь в цій доволі таки брудній грі. Але все це лишається окремими випадками, острівцями адекватності у мутному морі «загальної практики». Бо єдина сила, яка могла би покласти цій шкільній самодіяльності край – держава – в кращому випадку робить вигляд, що це її не стосується. А в гіршому утверджує гендерні стереотипи.
Власне, гірший випадок ми мали можливість спостерігати на власні очі. У нинішній – просто казковій – історії про дівчинку-Попелюшку, яку образили «мачуха»-вихователька та її «доньки» з батьківського комітету. Але раптом з’явився прекрасний принц-президент і виконав її мрії (принаймні, так принц написав на своєму офіційному сайті).
Президент Зеленський повною мірою скористався зі скандалу. Вийшов на сцену і під спалахи камер втер сльози з дівочих оченят. Ленін і діти? Сталін і діти? Путін і діти? Байдуже. Є речі, які завжди працюють.
І навіть якось незручно говорити про те, що найкращім подарунком цій дівчинці – і всім дівчаткам і хлопчикам – було би припинення практики «подарунків на Восьме березня» в школі. Якщо школи самі не можуть цього зробити – указом президента, директивою Кабміну, наказом МОН.
Але президент надто добре знає свій електорат. Він знає, що буде мати значно привабливіший вигляд у ролі принца на білому коні, ніж карабаса-барабаса, який «відбирає в жінок їхнє свято». Серед тих, хто ходить на Марші за права жінок, виборців Зеленського значно менше, ніж серед тих, хто вважає Восьме березня за «свято кохання та краси».
Катерина Щоткіна, для 50%
