Home Статті Бронежилет купувати не варто. Правила безпеки від #Виборів БЕЗ сексизму

Бронежилет купувати не варто. Правила безпеки від #Виборів БЕЗ сексизму

1
339

Які небезпеки стоять перед кандидатками, якою має бути тактика захисту особистого життя та здоров’я та як боротися з проявами сексизму, дискримінації та кібербулінгу під час виборчої кампанії,  – про усе це йшла мова під час zoom-практикуму для кандидаток «Чи варто купувати бронежилет?».

У розмові брали участь експертки:

Олена Остапчук, ГО «Паритет», Житомир

Наталія Тарасенко, ГО «Паритет», Житомир

Христина Кіт, Асоціація жінок-юристок ЮрФем

Модерувала розмову Ірина Тишко, координаторка проекту #Вибори БЕЗ сексизму‎.

Організатори дискусії – #Вибори БЕЗ сексизму за участі «Жінки – це 50% успіху України» та ІРРП.

Подаємо найцікавіші тези та практичні поради, що пролунали під час дискусії.

Наскільки жінкам важко зламати стереотип і все ж таки сказати про своє рішення іти в політику?

Олена Остапчук: Сьогодні острах балотування вже є меншим, ніж, припустімо, 10 років тому. Тому що нині уже є більша суспільна підтримка! Зокрема і дослідження NDI свідчить про те, що виборці сьогодні готові голосувати як за жінок, так і за чоловіків, що головною вимогою є чесність, розуміння місцевих проблем, фаховість, а от вік і стать цікавить лише 2% респондентів.

Разом із тим, процес уповноваження, коли жінка сама себе уповноважує на участь у виборах, звісно, проходить складніше, ніж у чоловіків. Тому що для чоловіків ця сфера – громадська, політична діяльність – це все є в межах, скажімо так, його рольової моделі. Для жінок це радше контроверсійна модель – жінка й сама може мати стереотипи стосовно своєї потенційної участі у політиці.

Ми наголошуємо на наших тренінгах, що важливо, щоби жінка сама приймала рішення. Коли її громада підштовхує – це добре, але треба, щоб це рішення було її, бо тут ідеться про персональну відповідальність.

Як підготувати родину до такого важкого стресового періоду, як виборча кампанія?

Наталія Тарасенко: Насамперед це питання поваги – наскільки у сім’ї ставляться з повагою до самореалізації кожного її члена. Часто з практики жінки віддають перевагу самореалізації чоловіків, особливо, якщо це сім’ї, які живуть за традиційною моделлю: чоловік має більше заробляти, значить йому потрібно створити умови для цього, а жінка має у родині піклувальницькі функції.

Але навіть у таких родинах жінки, які мають амбіції, починають їх реалізовувати, хоча й із запізненням – після того, як чоловік уже досягнув успіху, вони беруться за свою самореалізацію і розвиток кар’єри. Це одна ситуація.

Але є багато інших. Тому тут немає єдиного універсального підходу. Я думаю, що кожна жінка, розуміючи, в якій вона ситуації, знайде свої аргументи, щоб пояснити близьким своє рішення балотуватися.

Ви знаєте, є випадки, коли жінки балотуються, і у них справді є підтримка з боку чоловіка, дітей, рідних. А є жінки, які навіть чітко озвучивши ці речі і проговоривши їх, все рівно її не отримують. І вони все одно балотуються, тому що вони мають підтримку інших спільнот.

Важливо, щоби ці спільноти були ресурсними, і щоби ті види підтримки, які вони можуть запропонувати, сприяли перемозі.

З якими викликами стикаються кандидатки від початку  виборчої кампанії – 2020?

Христина Кіт: Ми доєдналися до проекту «Вибори без сексизму» і надаємо юридичні консультації кандидаткам на гарячій лінії.

Зараз найбільше питань викликає сексизм, який проявляється як у відповідних комунікаціях кандидаток зі своїми колегами та опонентами, так і сексизм, який має місце у соціальних мережах – це відповідні коментарі під постами кандидаток, під їхніми публічними заявами.

Нам скаржилися на погрози щодо знищення майна й погрози рідним, а також кібербулінг – переслідування й погрози в інтернеті. 

Усі випадки – сексизм, переслідування, залякування, погрози – призводять до того, що жінки замислюються, чи їм балотуватися, чи ні.

Наші жінки-кандидатки запитують, як захистити свою родину від цього постійного цькування і приниження, адже рідні це все чують, бачать і для них це чималий дискомфорт.

Хочу сказати, що наше законодавство містить певні гарантії захисту – це і відповідальність, зокрема і за сексизм, і за дискримінацію за ознакою статі, і кримінальну відповідальність за погрози чи переслідування. Але на жаль, не усі жінки знаходять у собі спроможність про це заявити, тому що вони розуміють, що окрім того, що їм потрібно зараз вкладати зусилля у виборчу кампанію, їм доведеться вкладати зусилля у юридичний захист себе. Але тут їх готові підтримати ми.

Як убезпечити себе, своє здоров’я і життя від небезпек? І чи варто все ж таки купувати жінкам-кандидаткам бронежилет?

Наталія Тарасенко: Рекомендації, які би зараз хотілося озвучити, є результатом напрацювань Національного демократичного інституту в рамках компанії #Not the cost.

#НеЦінаПолітики/#NotTheCost – кампанія проти проти насильства щодо політично активних жінок, що стартувала в Україні два роки тому. Її організував Національний демократичний інститут (НДІ) за ініціативи голови Ради директорів НДІ Мадлен Олбрайт в рамках глобальної кампанії #NotTheCost. Організатори запросили українських політикинь та активісток поділитися своїми історіями про тиск і насилля, що пов’язані з їхньою політичною чи громадською діяльністю. Проєкт «Жінки – це 50% успіху України» опублікував низку інтерв’ю про те, як жінки дають відсіч агресивним нападам, сексизмові та цькуванню.

Насамперед кожна кандидатка не має недооцінювати ситуацію. І навіть, якщо раніше щодо неї не застосовувалися ні залякування, ні погрози, ні цькування, ні сексизм, це не означає, що коли почнеться активна виборча кампанія, то цього не відбудеться. Тому важливо, щоб кожна кандидатка подумала про свої особисті правила безпеки.

Що важливо?

Важливо подумати про коло людей, яким вона довіряє. Зрозуміти, хто ці люди, до кого вона може зателефонувати в ситуації небезпеки, мати їхні номери телефонів. І не просто мати – знати напам’ять.

Крім того, важливо подумати про свою безпеку з точки зору пересування і перебування.

Якщо є погрози фізичної шкоди самій кандидатці, важливо, щоби було місце укриття, куди би можна було звернутися в разі необхідності. І зрозуміти, яким безпечним маршрутом можна туди дістатися.

Окреме місце займають питання, які стосуються збереження персональних даних, важливої інформації, зокрема документів, пов’язаних із політичною діяльністю. Цифрова безпека, паролі до телефону, до комп’ютера – це must have.

Також бажано не ходити одній по зустрічах із виборцями, бажано мати із собою людей, які би могли бути і групою підтримки, і охороною у разі потреби. Тому що на зустрічі з кандидаткою можуть приходити різні люди, які по-різному сприйматимуть ту чи іншу позицію.

Як боротися із кібербулінгом, хейтспічами у фейсбуку та інших соцмережах?

Христина Кіт: Якщо говорити про кібербулінг, то правоохоронна система не завжди оперативно і ефективно реагує. Але тим не менше, це не означає, що ми не можемо звертатися за захистом своїх прав: якщо ми хочемо, щоб наша система правосуддя змінювалася, і змінювався підхід до відповідальності за кібербулінг, сексизм, переслідування в інтернеті – ми маємо формувати цю практику. Мають бути заяви!

Питання кібербулінгу є надзвичайно актуальним, але у нас у законодавстві немає поняття «кібербулінг». Зате є поняття булінгу і є статті, які передбачають відповідальність за хуліганство, є стаття, яка передбачає відповідальність за насильство за ознакою статі –  психологічне, фізичне, сексуальне…

Коментарі у мережі, повідомлення з погрозами у месенджерах – можуть трактуватися, як психологічний тиск чи погрози.

Ви маєте зафіксувати те, що вам таке повідомлення надійшло – це може бути скрін в телефоні чи скрін з комп’ютера.

Крім того, потрібно зайти на сторінку тієї людини, яка вам пише, теж заскрінити і зберегти собі посилання на цю сторінку.

Якщо поруч з вами є люди, які теж це читають, або є ваші друзі, які це прочитали в мережі, ці люди можуть бути свідками. Відповідно усі ці скріни треба роздрукувати, відповідні посилання надати і додати до вашої заяви, яку написати працівникам поліції.

У заяві викласти, що такого-то числа, у такій-то годині, на такій-то сторінці така-то людина писала мені такі-то повідомлення, які я вважаю насильством відносно себе, які приносять мені шкоду, чинять на мене психологічний тиск, шкодять моїй діловій репутації, я вважаю їх загрозливими, і це все додати до цієї заяви. Заяву треба надіслати поштою до поліції або зареєструвати у відповідному відділку поліції. У заяві зазначити, що є свідки – ті, хто може підтвердити, що цей пост мав місце.

Важлива проблема, з якою зіштовхуються працівники поліції, це ідентифікація особи, яка пише ці повідомлення. Зрозуміло, що під акаунтом з моїм іменем може зареєструватися дуже багато людей. Але саме ідентифікувати, що цей акаунт є моїм, складно. Але складно не означає, що це неможливо. Це і є завдання кіберполіції.

Чому жінки, особливо на місцевому рівні, не говорять про дискримінацію?

Олена Остапчук: Зі спілкування із жінками-кандидатками, найбільше пересторог стосується виходу у публічну площину, де на них можуть вилити бруд. Коли є якась негативно маркована інформація навколо тебе як публічної особи, це може відштовхувати твоїх потенційних виборців.

Хоча ми знаємо, що також навпаки є кандидатки, які кажуть: відколи я почала активно протистояти, навколо мене згуртувалася нова спільнота, яка мене підтримує. Це фактично ті всі виборці, яким імпонує, що людина відстоює свої права. Тому що фактично людина виступає не проти якихось одиничних нападів, вона виступає і бореться із системою, яка наразі недостатньою мірою її захищає.

Наталія Тарасенко: Преса постійно пише про сексистські висловлювання і місцевих, і національних політиків. Я це веду до того, що насправді протистояти сексизму – це вибудовувати нову систему взаємин, де політика має стати територією для конкурування ідей, а не територією для принижень, дискримінації і насильства. На жаль, до конкуренції ідей ми поки що не доросли.

Чи можемо ми добитися реагування на свої заяви до поліції в рамках виборчого процесу?

Христина Кіт: Насправді, тут є два моменти, які ми маємо розділяти. Якщо ми говоримо про кібербулінг або насильство за ознакою статі, які відносяться до адміністративної відповідальності, то в рамках виборчого процесу ми цілком можемо добитися позитивних рішень, тому що порядок складення протоколу у поліції, передання справи до суду займає до місяця часу. Притягнення до адміністративної відповідальності не є довготривалим процесом.

Єдине питання, скільки поліція буде збирати докази, чи буде готова на це реагувати, чи буде традиційно вважати це якоюсь приватною справою, яка не потребує значної уваги. На жаль, у нас так часто буває.

Якщо ми говоримо про захист у судовому порядку… Наприклад, ви маєте записи, свідків, або збережені якісь повідомлення, або публічні виступи ваших опонентів, які принижують вашу честь, гідність, ділову репутацію, і ви вирішили звернутися до суду із позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, і ви хочете, щоб суд зобов’язав ту особу, яка вас публічно принижувала, публічно спростувати цю інформацію або вибачитися перед вами, або відшкодувати якимось певним чином шкоду, то є поодинокі рішення суду, коли суд зобов’язує спростувати таку інформацію. Але це уже триває у часі значно довше.

І тут треба усвідомлювати: своїми позовами ми можемо у довгостроковій перспективі таким чином вплинути на зміну судової практики, а в подальшому – і на зміну законодавства.

У наш чат-бот надходять повідомлення про сексистську рекламу. Як із цим боротися?

Христина Кіт: Тут алгоритм уже сформовано – у нас є декілька органів, які розглядають скарги на секситську рекламу. Один з них – Індустріальний гендерний комітет із реклами. Ви можете зайти на сайт цього комітету, там є шаблон скарги, яку ви можете заповнити, й додати туди фото реклами, яку побачили. Далі складається протокол і притягується або та особа, яка виготовила таку рекламу, або особа, яка поширювала ту рекламу, залежно від ситуації. Є дуже багато випадків, коли накладають штрафи на таку рекламу, і зрештою забороняють.

Над цим також системно працює кампанія «Повага», на сайті якої є кнопка «Повідомити про сексизм», також інші громадські організації, як-то «Гармонія рівних». Також можна писати у чат-бот «Вибори без сексизму».

У рамках проекту #Вибори БЕЗ сексизму діє чат-бот, на який можна повідомляти про випадки сексизму щодо кандидаток. Скаргу в чат-бот можуть написати усі: і свідки сексизму, і ті, хто від нього постраждав. Кандидатки також можуть отримати невідкладну психологічну і юридичну допомогу, зателефонувавши за номером 0800 30 25 10.

Бачите рекламу – фотографуєте, або зберігаєте листівку, фіксуєте, де і коли ви це помітили.

Я колись думала, чи можемо застосувати алгоритм притягнення до відповідальності за секситську рекламу до притягнення до відповідальності за секситське висловлювання. От почули ми по телебаченню, що один із політиків зневажливо висловився  про широкий загал жінок. Не про конкретну жінку. Бо якщо би про конкретну – то зрозуміло, що вона може звернутися до суду. Якщо це загалом щодо жінок, то тут механізму законодавчого притягнення до відповідальності немає.

Коли ми аналізуємо приклади європейських країн, то мова іде про політичну відповідальність. На жаль, у нас політична відповідальність не діє.

Тоді виникає питання, якщо не діє політична відповідальність, то давайте будемо шукати інші способи притягнення до відповідальності. Бо залишати це непокараним, це не є нормально з точки зору прав людини.

Тут мала би в будь-якому випадку бути реакція політичної партії. Якщо політична партія декларує дотримання принципу гендерної рівності і недискримінації, і відповідно, якщо кандидат, який висувається від політичної партії, собі дозволяє такі речі, то з точки зору репутації політичної партії, логічним би було усунення його від участі у виборах. Це питання репутації, відповідальності самої ж партії.

Тут ще треба говорити про відповідальність виборців. Якщо виборці знають про те, що людина, яка називає себе кандидатом, є сексистом, є людиною, яка дозволяє собі дискримінаційні висловлювання, і виборець за це голосує – то, очевидно, є питання до виборців, бо якість політика теж залежить від усіх нас.

На жаль, доки у нас у суспільстві сексизм буде вважатися чимось незначним, доти він і буде мати місце.

Наталія Тарасенко: У рекламі є приклади, коли люди бойкотують того чи іншого виробника через секситську рекламу, фактично караючи його грішми. Так само і в контексті сексистів-політиків ми можемо теж протидіяти нашим голосом.

Мають бути люди, які є лідерами громадської думки, які впливають на суспільну культуру. По суті, вони і змінюють суспільство. Наскільки важливим зараз є лідерство в цьому питанні, і чи ви бачите приклади автентичного лідерства, готового будувати свою тактику на недискримінації?

Олена Остапчук: Коли ми говоримо про автентичне лідерство, тут дуже цікаво, що значить бути автентичним лідером чи лідеркою. З досвіду ми бачимо, що часто навіть в лідерстві жінок намагаються вдягти у чоловічий костюм. Я кажу мовою метафор, але що я маю на увазі: навіть жінки часто про себе кажуть, що їм десь доводилося проявляти вольові якості, десь, можливо, приймати жорсткіші рішення, що їх називали «чоловіками у спідниці». Тобто її обов’язково треба вдягнути, взути у щось таке, що їй не характерне. Насправді це дуже болючий досвід, коли жінки проговорюють це, воно їм болить, вони грають не свою роль, але в цьому світі, в цій системі координат вони не можуть бути собою так, щоби бути прийнятою у тому колективі, де вони наразі у меншості. В політиці вони мають демонструвати маскулінний тип лідерства.

Це ніби зробили футбольний майданчик, закупили чоловічі спортивні костюми. А коли хотіли відкривати, то не назбирали команду із хлопців, добрали дівчатами, яких встромили в усі ці костюми хлопців, й виставили команду. А потім кажуть: це у нас гендерна рівність.

А я кажу: ні, друзі, гендерна рівність – це якби перш ніж робити футбольний майданчик, ви запитали оцих хлопців і дівчат, а що вони хочуть.

Коли ми зумисне втягуємо когось у нехарактерні для них не автентичні образи, то це аж ніяк не гендерна рівність.

І от коли ми думаємо, що зміниться з приходом жінок до влади, то я кажу з впевненістю, що буде більше виважених рішень в плані того, що різні категорії громадян мають власні потреби.

У той же час,  я не маю ілюзій, що буцімто поява жінок у владі автоматично дорівнює гендерно чутливим рішенням. Аж ніяк. Тому що у жінок також різний досвід. І в жінок, які приходять до влади, теж.

Я би ще сказала, що гендерна чутливість і гендерна компетентність – це сьогодні ознака професійності будь-якого політика чи політикині. З цією якістю не народжуються, її розвивають.

Леся Ганжа, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті