Марш проти легалізації домашнього насилля у Варшаві
Фото: gazetaprawna.pl
Минулого року польська поліція зареєструвала 65 тисяч скарг від жінок на домашнє насильство. За оцінками Amnesty International, лише щодесята полька наважується розповісти представникам правоохоронних органів про знущання з боку партнера чи члена родини.
Після кількох тижнів розігрівання теми у ЗМІ, 27 липня міністр юстиції Польщі Збігнєв Зьобро оголосив, що просить Міністерство родини, праці та соціальної політики підготуватися до виходу країни зі Стамбульської конвенції. На думку міністра, зробити це потрібно, адже конвенція не стільки допомагає боротися за права жертв домашнього насильства, стільки зазіхає на традиційні польські цінності.
Читайте також: «Удар по гаманцю»: Європа відреагувала на намір Польщі вийти зі Стамбульської конвенції
«Ця конвенція має таку частину, яка підступно прикрита прекрасними гаслами (про боротьбу з насильством – О.Б.) – з котрими ми погоджуємося навіть не на сто, на тисячу відсотків! Ця друга частина стосується ідеології, яка вдаряє в інтереси жінок, інтереси родин. Ідеології, що ставить під сумнів саму родину, шлюб, культуру, традицію, релігію, власне у них вбачаючи головне джерело насильства та патології», – так Зьобро пояснив позицію свого відомства під час прес-конференції.
«Цей документ у багатьох місцях не тільки суперечить системі цінностей польського права, але й прямо заперечує фундаментальні права людини, такі як право батьків виховати дитину згідно з власними переконаннями, чи право до релігійного виховання, а також засаді світоглядної нейтральності держави», – додав заступник міністра Марцін Романовський.
Польща ухвалила Конвенцію про протидію насильству у родині на початку 2015 року. «За» ратифікацію проголосували 254 депутати Сейму, «проти» – 175. Голоси про те, що конвенцію треба денонсувати, лунали вже тоді. Натомість дискусії щодо того, навіщо Польщі Стамбульська конвенція, і чи не краще з неї вийти, активізувалися останніми тижнями. Праві (а з-поміж них і політики правлячої партії «Право і справедливість») пояснюють курс на вихід бажанням вберегти польську родину, ліві та ліберали наголошують: польське право та правоохоронна система досі не діють згідно з конвенцією, що кожного року коштує життя 400 полькам.
Що змінилося у житті польок завдяки Стамбульській конвенції?
Юристи та працівники НУО, що допомагають жертвам домашнього насильства, говорять про три головні позитивні зміни, які відбулися у Польщі із ухваленням конвенції.
По-перше, у польському праві змінилася кваліфікація згвалтування – тепер це злочин не з приватного оскарження (за заявою потерпілої), тільки публічного (переслідується незалежно від подачі заяви). Новий припис наблизив польське право до стандартів західноєвропейських країн, дав можливість відкривати справи після зголошень з боку свідків домашнього насильства (сусідів), покращив ситуацію жінок, які бояться поскаржитися на свого кривдника.
По-друге, у поліції з’явилася можливість негайно ізолювати потерпілу від домашнього насильства через виселення агресора зі спільного помешкання. Раніше на це потрібна була санкція суду, її отримання могло тривати місяцями. В результаті потерпіла (часто з дітьми) мусила тікати і шукати притулок чи знімати квартиру. Цей закон ухвалили під час карантину. Чимало правозахисних організацій наголошували, що багатотижневе перебування в одному приміщенні негативно вплинуло на дисфункційні родини і призвело до сплеску насильства щодо жінок та дітей. Тільки у Варшаві у квітні-травні кількість дзвінків на лінію допомоги жертвам домашнього насильства зросла на 11%.
По-третє, із ухваленням Стамбульської конвенції змінився сам дискурс розмов про права жінок та домашнє насильство у Польщі. Слова гендер, гендерна роль, психологічне насильство, економічне насильство увійшли до мейнстріму, стали частиною освітнього процесу та медійного простору. Зменшується суспільне толерування проявів домашнього насильства – наприклад, бидгоський політик «Права і справедливості» Рафал Пясецький був засуджений до 2 років ув’язнення за знущання над дружиною. Ніхто з колег не став його захищати.
Однієї конвенції замало
Варшава щороку звітує перед спеціальною комісією при Раді Європи (GREVIO) щодо виконання конвенції. Якщо урядовий звіт, поданий навесні цього року, є доволі опимістичним, то альтернативний рапорт, підготовлений речником громадянських прав Адамом Боднарем, говорить про серйозні проблеми із забезпеченням гендерної рівності та захистом жертв домашнього насильства у Польщі.
Ось лише деякі прогалини: досі не створено комплексної стратегії боротьби з домашнім насильством, що є потрібним, враховуючи інтереси груп, які часто потерпають через дискримінацію (мігрантки, літні жінки, жінки з інвалідністю…). Хоча існує закон «Про протидію домашньому насильству», прописана у ньому дефініція домашнього насильства є значно вужчою, ніж та, котра є у конвенції. Відсутнє покарання за економічне та психологічне насильство, хоча невідворотність покарання для агресора це один з фундаментальних постулатів Стамбульської конвенції.
У Польщі кривдникові заборонено контактувати з жертвою тільки у випадку кримінального злочину – шантажу, побиття, згвалтування, а ось систематичне залякування, економічний тиск, психологічні знущання не дадуть жінці права до охоронного ордеру. До речі, згвалтуванням у Польщі вважається секс під фізичним примусом, виразної згоди партнерки закон не вимагає, отже шанси довести провину систематичних домашніх аб’юзерів – мінімальні.
Звідси сумна статистика: у 2019 році польська поліція отримала 88 тисяч скарг на домашнє насильство, втім 65 тисяч від жінок. За даними правозахисних організацій, написати заяву наважується лише кожна десята полька, яку скривдив партнер чи інший член родини. При цьому лише 3 з 10 поданих до поліції заяв переходять до подальшого розгляду слідчими. Іншим бракує або доказів, або ресурсів до протистояння: польські суди можуть розглядати цивільні справи роками, і весь цей час треба оплачувати помешкання, юристів, виховувати дітей. Не кожна постраждала наважується поглиблювати травму роками судових тяганин.
«56 гендерів, а може навіть 70»
Протест проти денонсації Стамбульської конвенції у Катовицях. На думку учасників мітингу, такі дії влади призведуть до легалізації домашнього насильства.
Фото: wachtyrz.eu
Українцям, які тепер обговорюють ратифікацію конвенції, варто звернути увагу, що головна проблема – це не тільки практична імплементація її положень, але фейки, які розповсюджуються противниками гендерної рівності.
Праві (а з-поміж них і політики правлячої партії «Право і справедливість») охоче розповідають у ЗМІ та соцмережах, що конвенція називає релігію джерелом насильства у родині (насправді у ст. 12 написано, що релігію та традиції не можна вважати виправданням будь-яких насильницьких актів), нехтує саме поняття біологічної статі, змушує батьків переодягати хлопчиків в жіночий одяг заради міфічного гендеру (конвенція не заперечує існування біологічної статі, натомість підкреслює важливість суспільно-культурних ролей, які призводять до дискримінації жінок, і у ст. 3 і 12 закликає промувати такі соціальні та культурні зразки, які б допомогли боротися з дискримінацією).
І хоча міфи про конвенцію неодноразово спростовували омбудсман, вчені та правозахисники, однак це не заважає кураторці освіти з Кракова Барбарі Новак твітувати: «Стамбульська конвенція запроваджує жорсткі рамки існування культурних статей, принаймні 56. А якщо я їх не розрізняю, то кривджу та ґвалтую, бо знаю тільки дві біологічні статі? Норми конвенції скеровані проти мене. Добре я зрозуміла?».
Konwencja stambulska wprowadza restrykcyjnie płcie kulturowe, co najmniej 56
— Barbara Nowak (@Br_Nowak) July 26, 2020
Jeśli ich nie rozróżniam, to w założeniu krzywdzę i stosuję przemoc, bo znam i mówię tylko o 2 płciach biol.? Postępowania, restrykcje zawarte w konwencji powinny być wymierzone we mnie. Dobrze rozumiem?
У Міністерстві юстиції доповнюють: якщо конвенція працюватиме, то буде не тільки 56, а й 70 статей!
При цьому ПіС підкреслює, що Польща порівняно із рештою Європи має менше проблем із домашнім насильством. Мовляв, католицькі традиції захищають польських жінок: за даними Агентства підставових прав, у середньому в ЄС з фізичним чи сексуальним насильством стикалася щотретя жінка старша 15 років, в скандинавських країнах понад 35%, то в Польщі – лише 19%. Але твіттерові авторитети забувають, що йдеться про зголошені випадки насильства. Рейтинг показує не країни з найбільш патологічною ситуацією, а ті країни, де жінки не бояться поскаржитися на кривдника. Де можуть розраховувати на підтримку з боку суспільства та влади, а не тотальний остракізм.
Жінки в заручницях
Чому дискусія про Стамбульську конвенцію у Польщі активізувалася саме зараз? По-перше, польська економіка страждає через наслідки коронакризи, і хоча уряд на початку липня оголосив про кінець проблем з COVID-19, кількість хворих невпинно зростає. Конвенція – це зручний для політиків привід переключити увагу суспільства з невдалого локдауна на світоглядні проблеми.
По-друге, ПіС звикла загострювати поділи у польському суспільстві через розкручування саме світоглядних тем. Спроба загострити і без того суворе законодавство про аборти, заборонити шкільну освіту на тему життя у родині, атака на ЛГБТ-спільноту – партія Ярослава Качинського розбиває ряди прихильників опозиції, спекулюючи на загрозі для польських родин та дітей.
По-третє, світоглядні теми – інструмент внутрішньої боротьби в самому ПіС. Всередині партії є різні угрупування, які змагаються за впливи. Так, останніми роками найбільш інтенсивна боротьба розгорнулася між прибічниками Зьобри, які представляють праве крило ПіС, та прем’єра Матеуша Моравецького, якому ближче до центру. На рахунку Моравецького чимало економічних успіхів, і щоб послабити його впливи, прем’єрові підкладають «кота в мішку» – то у вигляді закону про ІНП, то заборони абортів.
Цього разу Моравецький вирішив діяти швидко: вже 29 липня скерував питання щодо відповідності конвенції польському законодавству до Конституційного трибуналу. Відповідь на запит передбачувана – ще під час ухвалення Стамбульської конвенції польські урядовці застерегли, що у всіх спірних випадках першість має Конституція та національне право. Натомість багатомісячні слухання у Трибуналі поховають ідею Зьобра та його фракції.
Але цинізм політиків не означає, що на питання захисту прав жінок можна не звертати увагу. Навіть якщо Польща не вийде з конвенції, самі висловлювання урядовців, маніпуляції довкола змісту документу, підваження проблем жертв домашнього насильства завдають кривду реальним людям. Токсичні міфи про «56 гендерів» та «перевдягання хлопчиків у сукні» доведеться долати роками.
Читайте також: Тепер ти неконституційна: нові міфи про Стамбульську конвенцію
Жінок змушують знову і знову боротися за свої основні права, щоб не дати їм повною мірою брати участь у суспільному житті. Про це пише на порталі Krytyka Polityczna публіцистка Агата Дідушко-Зиглевська:
«Коли Польща не буде зв’язана нормами конвенції, популісти врешті-решт зможуть запровадити закони, які дозволять їм позбавити прогресивних та непокірних жінок голосу. Адже жінки, які не мусять перейматися через безпеку, свою та своїх дітей, мають простір виконувати громадянські обов’язки – і голосують. Дослідження виборчих вподобань поляків не залишає сумнівів – молоді жінки є найбільш прогресивною частиною суспільства. Якби владу обирали вони, то праві популісти та фанатики не мали б жодних шансів».
Олена Бабакова, для 50%
