В рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost ми починаємо публікувати історії жінок з інших країн, які розповідають про політичне насильство.
Ці факти стали частиною спеціального звіту, представленого Національним демократичним інститутом 5 жовтня в ООН.
В Україні в рамках цієї кампанії уже заповнили спеціальну анкету 13 жінок-політикинь та громадських активісток.
Якщо ви:
- Громадська лідерка
- Громадська активістка
- Виборчиня
- Депутатка
- Державна службовиця
- Кандидатка у депутати
- Членкиня або лідерка партії
і стикнулися з випадком насильства ви теж можете написати про це. В анкеті можна обрати, вказувати повне ім’я чи тільки ініціали, тобто є можливість заповнити форму анонімно.
Мене звуть Джес Філіпс.
Я депутатка британського Парламенту, двічі була обрана до Парламенту (у 2015-му і переобрана в травні 2017 року).
До того як прийти в парламент, я працювала з жертвами сексуального насильства і жертвами міжнародної торгівлі людьми. Тому коли я стала депутаткою, саме про це я почала говорити з парламентської трибуни, саме цим явищам я збиралася протистояти. Але дуже швидко мені стало зрозуміло: щойно про щось говориш з феміністичної точки зору, то одразу знаходяться люди, які воліють, щоб ти замовкла. Крім того, що є величезне коло людей, які залякані просто тим, що жінка отримує владу, будь-яку владу.
Я неодноразово висупала в різних комітетах Палати Громад про права жінок. Через це я отримувала щоденні атаки в твітері та на електронну скриньку. Була безліч коментарів в інтернеті про те, що люди хочуть мене бачити зґвалтованою, вони писали мені побажання знайти одного разу моїх синів повішеними на дереві. А все тому що я, на їхню думку, не дбала про чоловіків, що я взагалі не можу дбати про чоловіків. Тому краще мене покарати тим, щоб я побачила своїх синів повішеними.
Мені погрожували смертю, щоденно мені погрожували зґвалтуванням, або були такі коментарі в мережі: «хто хоче зґвалтувати цю с*чку».
Впродовж своєї кар’єри я бачила жорстоких злочинців, які не змогли примусити мене замовкнути. Але найгірше для мене, і це є дійсно проблемою, коли інші жінки говорять мені або пишуть мені слова підтримки, коли врешті створюється мережа менторів для молодих жінок і молодих хлопців по всьому світу, а потім члени цієї мережі стають об’єктами вірусних атак. Якщо журналіст пише про мене, то його чи її стрічка заповнюється коментарями захисників чоловічих прав.
Постійні спроби закрити мені рота чи дискредитувати те, про що кажуть феміністки, є дуже ганебним в нашому суспільстві.
Кожного дня я продираюся через непорозуміння, коли намагаюсь донести своє бачення феміністичного руху. Мені щодня кажуть, що я чоловіконенависниця, що я хочу бачити чоловіків мертвими, що це безрезультатна гра, в якій жінки набувають своїх прав за рахунок зменшення прав чоловіків.
Я люблю своїх синів. Обох. Я не маю вибирати між ними і політикою.
Прийде час, коли можливість бути одночасно і жінкою, і феміністкою-політикинею, але сьогодні саме за це нас піддають постійній критиці.
Підготувала Олена Давідовська-Малютина, для 50%
За матеріалами звіту програми #NotTheCost
