Інновації вимагають різноманітності, а без залучення жінок ми втратимо можливості для створення унікальних рішень. На цьому наголосила співзасновниця Українського жіночого конгресу Марія Іонова, модеруючи панельну дискусію в Полтаві, під час якої учасниці ділилися власним досвідом у сфері підприємництва, а також говорили про роль, яку відіграють жінки у відновленні економічного потенціалу країни.
Завдяки жінкам триває відновлення економіки
Заступниця міністерки економіки Надія Бігун розповіла про стан української економіки в умовах повномасштабного вторгнення, а також підняла тему участі жінок в економічній розбудові країни.
«Жіноче лідерство, жіноче підприємництво — напевно це такий ключик до нашого успіху для відновлення економіки. Розуміємо, що Україна й раніше мала всі можливості для того, щоб бути заможною державою та розвивати економіку. Не всі можливості ми використовували, на жаль. Зараз ситуація змінилася. І коли почалося повномасштабне вторгнення, економіка дуже впала. Падіння було майже на 30% у 2022 році. Драматичне падіння насправді, але прогноз був ще гіршим. Але вже з 2023 року почалося поступове відновлення. Ми почали адаптуватися. Український бізнес показав надзвичайну адаптивність до блекаутів, до обстрілів, до непередбачуваної ситуації, до військових ризиків. І прогнози в нас на 2024 рік також позитивні — майже 5% зростання ВВП закладено в бюджет», — зауважила посадовиця, розповідаючи про програму економічних стимулів, яку впроваджує Мінекономіки.
За її словами, українки мають багато можливостей і бажання самореалізовуватися.
«Ми зараз ці можливості використовуємо. Тобто зараз ми бачимо, що за рахунок жінок активно йде відновлення економіки», — наголосила Надія Бігун.
До дівчат в аграрній академії ставилися скептично
Співвласниця молочної ферми Катерина Скрильник розповіла про свій досвід самореалізації в аграрному секторі — починаючи від навчання й закінчуючи роботою в умовах повномасштабного вторгнення.
«Я навчалася в аграрній академії. На 90 студентів у нас було лишень п’ятеро дівчат. Коли пішла навчатися, до нас дуже скептично ставилися як викладачі, так і наші рідні. Чому? Бо всі звикли: якщо ти жінка, то ти бухгалтер, економіст, юрист, але не інженер чи технолог… Чому в мене така сфера діяльності? Бо я народилася в селі, я люблю своє село, свій край. Коли я була в інших країнах, то там добре, гарно, весело, безпечно. Але тут у нас, в Україні, на Полтавщині, моя зона комфорту. Я хочу тут чути веселий дитячий сміх. А щоб цього досягти, потрібно не сидіти на соціальних виплатах, а більше працювати. Населення в селах швидко виснажується й дорослішає. Ми займаємося тваринництвом та великою рогатою худобою. На час війни в нас були тільки 22 дійні корови, а сьогодні — вже 40», — розповіла підприємиця.
Читайте також: Катерина Шаванова про роботу на перетині сфер, дослідження у Чорнобилі та виклики війни
За її словами, у перші дні повномасштабного вторгнення вона з колегами доїла своїх корів. Їхню роботу обмежувала як комендантська година, так і недоступність ветеринарних служб. Але інших варіантів не було — тварини потребували постійної уваги. Катерина Скрильник зокрема згадала свою бабусю 1936 року народження. Її родині із шістьма дітьми під час війни вдалося вижити саме завдяки корові.
«І так само коли до нас прийшло 24 лютого, я зрозуміла цінність та важливість тварин. Найбільші проблеми в нас, аграріїв, — це реалізація зернових. А до цього зерновики до нас ставилися скептично. Вони казали: ми виростили, продали й маємо прибуток. Коли призупинилася реалізація зерна після 24 лютого, ми без проблем годували своїх корів, ми знали, що це продукція, яка не пропадає. Ми мали молоко, яке ми на той час із радістю роздавали місцевим жителям. Бо не мали змоги десь його реалізувати», — розповіла Катерина Скрильник.
Вона також озвучила дані Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, які свідчать, що якби жінки та чоловіки в агропродовольчому секторі мали рівний доступ до різних видів ресурсів, світове сільськогосподарське виробництво зросло б на 30%.
Рівність та інклюзивність підвищують прибуток компаній
Начальник департаменту корпоративних комунікацій та корпоративно-соціальної відповідальності Ferrexpo в Україні Владислав Мортіков розповів, як ідеї гендерної рівності реалізуються в його компанії. Так, 2015 року там почали думати над стратегією рівності, різноманітності та інклюзивності. Зокрема організували навчання для водійок великовагових автомобілів, що можуть перевозити до 220 тон.
«Але важливо не лишень навчити, а й зупинити внутрішні процеси, зупинити спротив, що може існувати на рівні менеджменту. Саме для цього ми провели гендерний аудит, визначили ті проблеми, які є серед менеджменту компанії та серед жінок. Що заважає жінкам професійно зростати, чому вони цього не хочуть, чому вони думають, що їхня роль – роль гарної мами, а не начальниці департаменту? По-перше, це освіта. На технічних спеціальностях у нас бракує жінок. Як і серед студентів», — зазначив Владислав Мортіков.
Читайте також: Гендерно-інклюзивне відновлення неможливе без участі жінок
За його словами, фірма змогла визначити ці больові точки й почала діяти. Зокрема надихати жінок втілювати зміни та розвивати лідерські якості. Так, протягом трьох років реалізувалася корпоративна програма розвитку жіночого лідерства Femunity. Відповідне навчання пройшли понад 220 жінок.
«Це навички самопрезентації, публічних виступів, роботи над собою та в колективі, міжособистісного спілкування. І найголовніше – робота над самооцінкою та самоцінністю. До того ж, ми проводили багато дискусій із нашим менеджментом. Щоб довести, що рівність та інклюзивність у компаніях підвищують прибуток, їхній імідж серед молоді. Найголовніше, що це допомагає нам ухвалювати більш зважені рішення. І завдяки цьому навчанню через три роки ми побачили результати — кількість жінок серед менеджерів зросла на 60%», — розповів Владислав Мортіков.
Потрібно популяризувати «чоловічі» професії
«Додатково ми маємо розуміти, що потрібно створювати нормальні умови для жінок. І це, на мою думку, важливо. Особливо в розрізі відбудови України. Бо для цього потрібні виробничі спеціальності. І роль жінок має бути забезпечена не лише на рівні управління змінами, а також на виробничих спеціальностях», — підкреслив Владислав Мортіков.
Читайте також: Верстатниця, ковалька, слюсарка: як жінки опановують «чоловічі» професії
Щоб цього досягти, необхідно популяризувати виробничу освіту серед жінок. Що, за словами Мортікова, вже відбувається на Полтавщині.
«І це те, в чому ми бачимо результати. Адже в компанії зараз працює понад 100 жінок на так званих «чоловічих» професіях. Це зварювальниці, водійки автотранспортних засобів, машиністки установок. Тобто потрібно популяризувати ці професії. А також змінювати мислення, поширювати цінності, розповідати про те, що це нормально — бути жінкою і працювати зварювальницею. Це нормально для чоловіка, коли твоя партнерка по роботі, колега – це жінка. І в цьому нам потрібна підтримка держави», — зазначив він.
«Я знаю багатьох жінок, які знаходять у собі сили й ідуть далі»
Співзасновниця «Green for you» Валентина Денисенко поділилася досвідом адаптації бізнесу до умов повномасштабної війни, а також розповіла про підтримку жінок та дівчат Полтавщини та Харківщини.
«Ми приїхали з Донецької області, це був 2014 рік. Переїхали на Харківщину. Важко було починати все спочатку. Ми вдячні Харківщині за те, що вона нас прийняла. За цей час ми виросли з мінусу у велике потужне підприємство, яке зайняло перше місце з виробництва мікрозелені на загальному ринку Харківщини. А за обсягом виробництва ми мали десь третє місце по всій Україні. На це пішло три роки. Ми поставили велику потужну теплицю, розвивалися, вкладали в бізнес усе, що заробляти», — розповіла підприємиця.
Після повномасштабного вторгнення вона вирішила релокуватися до Полтавської області. Все довелося починати заново, адже то була нова громада, нові люди й нові виклики. Згодом команда Валентини започаткувала нову торгову марку — «Food for you». Це готові овочеві страви в реторт-упаковці, які можна зберігати до двох років.
«Крім того, ми ще є спізасновнцями ГО «Гренландія». І тут у партнерстві з міжнародними організаціями надаємо допомогу жінкам Харківської й Полтавської області. Наразі в нас є вісім безпечних просторів для жінок та дівчат, де надають безкоштовну психологічну, юридичну та психоемоційну підтримку. Ми співаємо, танцюємо, малюємо, робимо все, щоб жінки почувалися в безпеці. І коли ми питаємо, які в них проблеми, вони дуже часто кажуть про страх. Страх за рідних, страх за своє життя. Неможливість планувати щось навіть на завтра. Десь це зневіра, десь занижена самооцінка, десь страх рухатися далі. Але незважаючи на це, я знаю дуже багатьох жінок, які знаходять в собі сили й ідуть далі», — каже Валентина Денисенко.
«Я зрозуміла, що нам потрібно повністю перелаштуватися»
Власниця салону меблів «Свегор» Світлана Ільїна розповіла, як її фірма переоблаштувала виробництво через повномасштабну війну.
«Я розпочала бізнес 10 років тому. Але під час першого місяця (повномасштабної) війни я вирішила залишитися в Україні. Ми намагалися максимально зберегти колектив. На жаль, у перший рік війни мені довелося закрити один магазин. І настав момент, коли звільнилися всі працівники. Я зрозуміла, що нам потрібно повністю перелаштуватися. Бо до початку війни ми спокійно почувалися й реалізовували продукцію преміум якості. Але під час війни стало трохи не до диванів», — розповіла Світлана.
Люди почали цікавитися простою та доступною продукцією. Так з’явилася думка розпочати нове виробництво. Підприємиця почала подаватися на всі можливі гранти. Це дало результат, і її фірма взялася до виготовлення столів.
«Треба продовжувати далі. Йде ініціатива і на продовження, і на розширення… З якими проблемами ми зараз стикаємося? Це збут. Відновилися, створили нову команду. А це нові люди, що непросто. На сьогоднішній день дуже важко знайти чоловіків-виконавців. В металургійній індустрії просувають жінок, а ми шукаємо чоловіків збиральників, складальників, вантажників тощо», — зазначала Світлана Ільїна.
Під час війни ми нікого не звільнили
Підприємиця і керівниця представництва МГО «Жінки в бізнесі» Ілона Білик є співвласницею двох підприємств. Одне пов’язане з перевезенням небезпечних вантажів, інше — з торгівлею нафтопродуктами.
«Моє підприємство, засноване 2018 року, користувалося всіма кредитами, які надавала держава. І саме завдяки цим кредитам під час пандемії ми виросли та масштабувалися. До повномасштабного вторгнення наші автомобілі перевозили товар по всій Україні. Але почалася (повномасштабна) війна, все змінилося. Бо найбільшими постачальниками в нас була Білорусь і Кременчуцький нафтопереробний завод. Тут дівчата кажуть, що немає куди збувати, а нам не було де брати. В лютому та березні ми повністю призупинили діяльність, я з дітьми виїхала за кордон, чоловік пішов у ЗСУ».
На той момент підприємства мало кредити. Тому команда вирішила розпочати перевезення світлих нафтопродуктів, на які після 2022 року виник дефіцит. Для цього довелося переобладнати 70% автопарку. А от торгівлю призупинили, адже не було чого продавати.
«Ми возили з країн Європи та Балтії дизельне паливо до України. І це були транспортні перевезення іншим контрагентам. У вересні 2022 року я поїхала в Польщу й підписала контракт із польською компанією «Орлен». Домовилися про постачання бітуму. І ми відновили торгівлю. Все ніби було непогано, поки не почалися проблеми на кордоні. Всі знають, які черги. Тож ця торгівля стала не зовсім рентабельною. Але ми все одно нікого не звільнили під час війни, у нас весь штат зберігся. І навіть десь розширився. Особливо бухгалтерія», — розповіла Ілона Білик.
«Про яке працевлаштування ми говоримо, якщо немає куди подіти дитину»
Участь в обговоренні взяли не лише підприємиці, а й депутатки. Вони зокрема торкнулися проблем, які стають на шляху жіночої самореалізації. Так, депутатка Полтавської міської ради Юлія Городчаніна розповіла про нестачу дитячих садків у регіоні.
«У нас удвічі зросло населення в громаді. Перший раз 2020 року, коли після не дуже добровільного об’єднання додалося 55 населених пунктів. І вдруге — після повномасштабного вторгнення. 53 тисячі переміщених осіб. Це тільки офіційно. І відповідно, у нас критично не вистачає дитячих садків. І в нас законсервована частина робочої сили у вигляді мам, які доглядають за дітьми й не мають можливості їх на когось залишити. Особливо це критично для ВПО. Бо в місцевих, можливо, є ще мами, тата, бабусі, хто може доглядати за дітьми. У переселенок такої можливості немає», — зазначила Юлія Городчаніна.
Читайте також: Полтавський спротив: як депутатки міської ради дають відсіч ворогу
Народна депутатка Ніна Южаніна розповіла, що залучення до аграрного сектору та можливості відкриття власної справи всіх проблем не вирішать.
«Держава всі програми спрямовує насамперед на аграрний сектор, де дуже мале представництво жінок серед керівників. Ми вже почули, що тільки 5% фермерських господарств очолюють жінки. А по-друге — на власну справу. Скажіть, будь ласка, наскільки вона доступна кожній людині, яка зараз шукає роботу? Тільки 10% таких жінок та дівчат вирішують узяти в свої руки власну справу. І то ми чули про острах. Власна справа — це діло сталої, розкрученої жінки. Яка десь попрацювала, відчула, як робиться бізнес, здобула досвід», — зазначила депутатка.
За її словами, на Полтавщині нині чимало проблем. Зокрема є необхідність зробити зріз запиту-попиту, врегулювати виробництво товарів, вирішити проблему з дитячими садками.
«Не забуваємо, що в нас ще небезпечні умови й життя, і роботи. Дай боже, щоб ми швидше рухалися до перемоги. Але перемога — це довгий шлях. Тож давайте запасатися тими інструментами, які нам допоможуть», — наголосила Ніна Южаніна.
Юлія Гуш
