Не всі зміни однаково корисні. Часом зрушення в політичному та соціальному житті призводять до обмеження жіночих прав. Або й узагалі до втрати всіх надбань у цій сфері.
Яскравий приклад — Ісламська революція в Ірані 1979 року. Вона різко змінила життя всього населення, але особливо сильно ці зміни вдарили по жінках. Після приходу нової влади більшість жіночих прав згорнули. Були ухвалені закони, що дозволяли вбивати камінням жінок, яких звинуватили в подружній зраді та в порушенні порядку. Іранок обмежили у виборі професії, їм заборонили подавати на розлучення. Зокрема скасували закон «Про захист сім’ї», що захищав жінку від домашнього насильства. На думку нової влади, він суперечив цінностям ісламу.
Носіння чадри чи хіджабу стало обов’язковим для всіх іранок. Жінку, яка вийшла на вулицю «непокритою», могли забити на смерть. Так, ще під час революції першу в історії жінку-міністерку Ірану Фаррухру Парсу стратили за відмову вдягти хіджаб. Та й нині питання жіночого дрес-коду залишається доволі болючим. За відмову від хіджабу жінкам загрожує покарання — від штрафу до тюремного ув’язнення. Також вони можуть постраждати від рук поліції моралі. Так, минулого року країною прокотилася хвиля протестів через смерть 22-річної Махси Аміні. Дівчина загинула після того, як її побили правоохоронці.
Читайте також: Чому боротьба за права жінок потрібна не лише жінкам?
Ще один такий приклад — повернення влади талібів в Афганістані 2021 року. Усі здобутки в сенсі жіночих прав, які країна мала на той момент, були зведені нанівець. У жінок відібрали право на освіту, роботу, громадську діяльність і вільне пересування. Їм закрили доступ до шкіл і університетів, парків, спортзалів та басейнів. Дівчатам дозволили відвідувати лише початкову школу.
Це найбільш вражаючі приклади, які одразу привертають увагу правозахисних організацій. Але чи можуть жіночі права згортатися без якихось соціальних або політичних потрясінь? І чи може статися відкат у країні, яку ми вважаємо цілком сучасною та просунутою? На жаль, у нашому світі можливо й таке.
Захист «традиційних сімейних цінностей»
Наступ на жіночі права може стати частиною державної політики, особливо якщо йдеться про авторитарні країни. Так, нещодавно китайська влада взяла курс на деемансипацію жінок. Можновладці тепер закликають китаянок «повертатися на кухню» та народжувати дітей. Мовляв, так країна зможе подолати демографічну кризу. Цікаво, що раніше політики декларували досягнення гендерної рівності й прославляли трудові звитяги жінок. А тепер просувають ідею Сі Цзіньпіна про те, що головна мета життя кожної жінки — шлюб і народження дітей. До речі, населення Китаю почало скорочуватися після кількох десятиліть обмеження народжуваності. Тоді держава впроваджувала політику «однієї дитини на сім’ю», а громадяни, які її не дотримувалися, потерпали від штрафів, примусових абортів і стерилізації.
Читайте також: Як Росія поширює гендерну дезінформацію про українських медійниць — дослідження
Російські політики, як і їхні китайські колеги, також дуже занепокоєні народжуваністю. Деякі з них публічно закликають жінок якомога раніше приступити до народження дітей. Замість того, щоб здобувати вищу освіту та будувати кар’єру. Причому навчати дівчат «правильним» пріоритетам пропонують ще зі шкільного віку. Щоб вони не про всілякі інститути та університети думали, а про заміжжя та діточок. Це при тому, що 2017 року в Росії були остаточно декриміналізовані сімейні побої. За таке рішення проголосували 380 депутатів Держдуми, «проти» виступили лише троє. Прихильники цих змін вважають, що таким чином вони захистять «традиційні сімейні цінності».
Взагалі захист традиційних цінностей — це доволі популярна тема для різноманітних соціальних та політичних консерваторів. Причому зовсім не обов’язково, щоб саме вони визначали чинне законодавство країни. Згадаймо дискусії, які точилися в Україні навколо ратифікації Стамбульської конвенції. Проти документу палко виступили представники консервативних та релігійних організацій, зокрема й Рада церков та деякі нардепи. За їхніми словами, Стамбульська конвенція, яка взагалі-то покликана боротися з домашнім насильством, «нав’язує гендерну ідеологію» та загрожує сімейним цінностям.
Тенденції, що характерні для автократичних та тоталітарних режимів
Деякі політичні та громадські діячі виступають проти гендерної рівності, захисту прав ЛГБТ+, а також вимагають заборонити аборти незалежно від причин та обставин. І все це під егідою захисту традиційних цінностей. Такі настрої трапляються в дуже різних країнах. Але чому десь це залишається на рівні маргіналізованих чи стримуваних рухів, а десь стає частиною державної політики?
Як розповіла соціологиня, професорка факультету соціології КНУ імені Шевченка Людмила Малес, такі тенденції передусім характерні для автократичних та тоталітарних режимів. Для того, щоб влада могла нав’язувати свою волю, їй потрібні лояльність та послух населення. І досягти його простіше, коли в суспільстві панує патріархальна ієрархія. Так державі простіше добитися такої мети, як, наприклад, відтворення мобілізаційного чи трудового ресурсу. Причому владці не гребують порушувати особисті кордони жінок та використовувати їхні тіла як ресурс.
«За патріархатного порядку вістря відповідальності спрямовується на жінок. Особливо тих, що перебувають у вразливому становищі. Таким чином досягається ціль влади. Приміром, забезпечення мобілізаційного резерву для Росії. І крім демографічних показників, досягається послух населення, яке має бути мобілізоване на імперські плани. Досягається й інша ціль – привласнення й відтворення влади. Коли завжди на порядку денному є якась проблема, яку «успішно» вирішують. Коли завжди є винні, на яких можна вказати й заявити, що саме в них полягає корінь цієї проблеми. І таким чином можна випустити пару», — каже Людмила Малес.
Наприклад, для правопопулістських політиків таким «коренем проблеми» може бути ЛГБТ+-спільнота чи мігранти. Або жінки, які роблять аборти та «вбивають мільйони ненароджених дітей». За словами експертки, таким чином вельми зручно маніпулювати настроями суспільства. Все для того, щоб відвернути увагу від критики влади чи її окремих інституцій. Або від критики наявної політики загалом.
Важливо, щоб такі настрої не підняли на щит
«Загалом для багатьох суспільств характерні такі настрої. Принаймні якщо говорити про наші східноєвропейські терени. Тому нам необхідно стежити, щоб вони не стали частиною офіційної політики, щоб їх не підняли на щит. Адже ніщо не заважає окремим політикам спекулювати на тих травмах минулого, які досі залишають по собі емоційний слід. Вони нам нагадують про трагедії Світової війни, Голодомору. І, маніпулюючи демографічними даними, такі політики намагаються роздмухати алярм «Вимираємо!» Наприклад, час від часу оживляючи спроби заборонити аборти. Або ж нарікання Олега Скрипки щодо того, що «нам» потрібно «розпліднюватися». І кому «нам»? Це жінкам, до яких ставляться не як до особистостей, а як до репродуктивного ресурсу», — пояснює Людмила Малес.
Такі публічні особи цинічно експлуатують напружений воєнний стан і можуть наголошувати, що країні загрожує депопуляція, що нація вимирає, зазначає експертка. І якщо цими гаслами озброяться представники певних політичних рухів, якщо вони активно розкручуватимуть їх у медіа, то це може похитнути настрої в суспільстві.
Читайте також: Право на аборт: у Європарламенті закликають розширити права біженок із України
«Нам потрібно заборонити аборти», — наголошують вони. Начебто це щось вирішить. Єдиний наслідок — це збільшення материнської смертності від підпільних переривань вагітності. Так само єдиний наслідок тези про традиційну сім’ю — це збільшення домашнього насильства, десуб’єктивізація жінок, втрата їхнього цінного людського потенціалу. Загалом це рух від громадянського, зрілого, демократичного суспільства. І крок до тоталітарного, автократичного, яке тримається за рахунок страху, почуття провини, неможливості виконати правила. Приклад — Росія, яка дає нам розуміти, чим загрожує скочування в популістську автократичну політику. Її сучасність — мов щеплення, щоб ми бачили, що це за життя», — каже Людмила Малес.
Жінки змушені народжувати нежиттєздатних дітей
До речі, про Східну Європу. У Польщі наразі діє одне з найсуворіших антиабортних законодавств. Так, 2020 року Конституційний суд країни визнав неправомірними майже всі підстави для переривання вагітності. Тепер патологія плоду не може бути підставою для аборту. То була ініціатива представників консервативної партії «Право і справедливість», яка наразі має більшість у сенаті. Також заборону активно просуває католицька церква. Згідно з чинним законодавством, аборт можливий лише в разі зґвалтування, інцесту або у випадку загрози життю чи здоров’ю матері. Однак, за словами активісток, ці винятки мало коли працюють. Тим більше, що лікарі можуть відмовити в перериванні вагітності навіть і за наявності легальних підстав.
«У Польщі неприємно вийшло з католицькою церквою. Бо вона дуже активно організовувала людей до спротиву радянській владі, започаткованому лівими робітничими рухами. А вони були прогресивними і щодо прав жінок. Використовуючи цей соціальний і політичний капітал, католицька церква змусила державу поміняти законодавство. І в Польщі аборти були заборонені 1993 року. Крім випадків, якщо плід має несумісні з життям вади, якщо вагітність загрожує життю жінки, якщо це сталося в результаті зґвалтування. Але через постійний тиск священиків лікарі під будь-якими надуманими приводами відмовляються робити аборти навіть у таких випадках. І це призводить до того, що жінки змушені народжувати нежиттєздатних дітей. А потім ці діти помирають у страшних муках. І винними суспільство вважає саме жінок», — пояснює тренерка з прав жінок, радикальна феміністка Марія Дмитрієва.
Уже відомі випадки, коли відмова в перериванні вагітності приводила до смерті самих проділь. Так, цьогоріч у Польщі від септичного шоку померла 33-річна жінка. Все тому, що лікарі відмовилися переривати загрозливу вагітність. Минулого року з аналогічних причин померла 30-річна пацієнтка. Медики так само зайняли вичікувальну позицію. Обидві смерті викликали хвилю обурення серед населення, а польськими містами прокотилися акції протесту.
Наступ на репродуктивні права жінок
Заборона абортів нерідко стає суто політичним питанням. У США з такою ініціативою активно виступають представники Республіканської партії. І не безуспішно. Минулого року в країні була скасована поправка Ро проти Вейда. Поправка стверджувала, що Конституція захищає свободу жінки робити аборт без надлишкових державних обмежень. Тепер згідно з чинним законодавством кожен штат має врегулювати цю сферу самостійно.
«Це був швидкий спосіб заробити собі політичний капітал, не роблячи абсолютно нічого. Дуже просто проголошувати себе захисником прав ненароджених дітей доти, доки ці діти не народилися і їм не треба поставити миску каші на стіл. І ті самі політики, які вимагали заборони абортів, відбирали дітей у незаконних мігрантів. Вони пролайф лише тоді, коли це привід обмежити права жінок на контроль над власним тілом», — переконана Марія Дмитрієва.
За її словами, після скасування поправки в 13 штатах аборти були заборонені. Ще в одному аборт можна робити тільки протягом перших 15 днів після настання незапланованої вагітності, що абсолютно нереально. Адже на цьому етапі багато жінок просто не підозрюють про вагітність. Ще в низці штатів аборти дозволені, але там немає лікарів, які могли б їх зробити.
«У Техасі ще гірше. За їхнім законом, будь-хто, хто допомагає жінці зробити аборт за межами штату, є злочинцем. І переслідують його, як і саму жінку. Незважаючи на те, чи то було зґвалтування, чим плід нежиттєздатний, чи це загрожує життю жінки. Тобто йде шалений наступ на репродуктивні права жінок. Бо коли жінки позбавлені цього права, їх значно простіше змусити сидіти з дитиною на руках і чекати, поки чоловік принесе якихось грошей. Коли мені кажуть, що США — це країна, у якій переміг фемінізм, я дуже голосно, довго й демонічно регочу. І ще смішно, коли американці до нас приїздять і кажуть, що ми тут такі патріархальні та відсталі», — каже Марія Дмитрієва.
Тут немає місця для дискусій
У Європі та США порушення прав людини (і жінок зокрема) може відбуватися в межах певного політичного дискурсу. Як розповіла політтехнологиня, керівниця некомерційної організації «Інститут демократії та розвитку «PolitA» Катерина Одарченко, в США дискусії між прогресивними та консервативними силами тривають уже багато років. Частиною такого дискурсу стала вже згадана тема абортів. Суперечки точаться не тільки довкола ідейних питань, а й щодо доцільності їх фінансування. Але якщо брати такі країни, як Афганістан чи Іран, то там немає жодних дискусій.
«Взагалі (лідер ісламської революції) Хомейні приходив до влади, проголошуючи досить прогресивні ідеї. До цього Іран був відносно ліберальним. Але потім він перетворив релігійний фундаменталізм на метод терору й тиску. Зокрема проти жінок та меншин. І знову ж таки, у цих країнах не йдеться про жінок і їхні права. Бо там обмежені права всіх інакших. Тобто якщо ти маєш іншу політичну думку, ти потрапляєш у тюрму чи тебе вбивають. Якщо підтримуєш ЛГБТ+ спільноту, то тебе теж убивають. Тобто це не боротьба якихось ідей, наприклад, правих та лівих. Я думаю, що тут немає ідеологічної дискусії. У жодних авторитарних країнах не говорять ані про права жінок, ані про права ЛГБТ+ спільноти, ані про права людини загалом», — зазначила Катерина Одарченко.
Також чимала різниця полягає в можливості висловлювати протест. За словами експертки, акції, що пройшли в польських містах проти антиабортного законодавства, вплинули на наступний електоральний цикл. Зовсім інша ситуація склалася з протестами, які прокотилися Іраном після загибелі Аміні. Силовики застосовували насилля проти демонстрантів та демонстранток, почалися масові арешти. За даними організації «Iran Human Rights», станом на 10 жовтня 2022 року загинуло щонайменше 200 людей. Також Катерина Одарченко висловлює занепокоєння щодо приходу до влади правих популістів, як це відбулося в Сербії та Словаччині. Причому не без впливу Російської Федерації. Експертка переконана, що це погано вплине на ситуацію з правами людини.
Жіночі права вразливі всюди
Як зазначила Марія Дмитрієва, жіночі права вразливі всюди. І навіть ті країни, які ми вважаємо дуже прогресивними, мали та мають у цьому сенсі величезні проблеми. Наприклад, у Швеції жінок, які вважалися (або були) неповносправними або вели «аморальний спосіб життя», примусово стерилізували ще в 50-х роках минулого століття. У Канаді жінок перших націй можуть примушувати до стерилізації в державних лікарнях. При цьому не віддаючи їм новонароджених дітей.
«Польща — дуже очевидний, дуже промовистий приклад. Для Євросоюзу це величезне проблемне питання. Він не перший рік дорікає польському уряду, що в них не дотримуються права жінок. Значно гірша ситуація в країнах Латинської та Південної Америки, де аборти заборонені. Наприклад, тринадцятирічну дівчинку зґвалтував священик, вона завагітніла. Зрозуміло, що це загроза її життю. Родина намагається їй допомогти, і вона отримує аборт. Тоді церква за підтримки Ватикану відлучає всю її родину. А священика, який зґвалтував, переводять в іншу країну. Тобто ми маємо величезну проблему з католицькою церквою, яка послідовно рухається в напрямку проти прав жінок. І незрозуміло, що з цим робити», — констатує Марія Дмитрієва.
За її словами, світовий досвід продемонстрував таку тенденцію: там, де починається криза, жіночі права згортаються. Це чудово можна побачити на прикладі Ірану та Афганістану. А також територій Сирії, які під контролем Асада.
«Це величезне досягнення, що ми зараз в умовах вторгнення вперто продовжуємо просувати порядок денний прав жінок. І нам це вдається. Принаймні поки що. Соціально-політичні передумови для відкату в сенсі жіночих прав існують всюди й завжди. Немає жодної країни, де ми можемо повністю гарантувати, що цього не відбудеться. Швеція була першою країною, яка запровадила в себе феміністську зовнішню політику. Помінявся уряд, феміністська зовнішня політика була скасована. Чи повернуться вони до неї — ми цього не знаємо», — підсумувала Марія Дмитрієва.
Юлія Гуш
