Home Статті Еміне Джеппар: «Думаю, ми незабаром матимемо більше жінок серед послів»

Еміне Джеппар: «Думаю, ми незабаром матимемо більше жінок серед послів»

11
788
Фото: qha.com.ua

Минулого місяця Кабмін призначив Еміне Джеппар, або Джапарову – як записано у її паспорті, першою заступницею міністра закордонних справ. Сама Еміне говорить, що варіант написання прізвища згідно кримськотатарської традиції їй подобається більше, а на її картці, там де англійський варіант, написано Dzhеppar.

Представляючи її на посаді, міністр Дмитро Кулеба зауважив, що команда МЗС поповнилася сильним гравцем.

50% розпитали Еміне про те, як їй працюється в «команді МЗС», а також про боротьбу за окуповані території, представлення України на світовій арені, міжнародну комунікацію і гендерну рівність.

Коли оголосили, що вас призначать на посаду першої заступниці міністра закордонних справ, ви написали на своїй сторінці у Фейсбуку «Займатимуся кількома напрямами, в тому числі питаннями Криму та публічної дипломатії». Як ви почуваєтеся на цій посаді і які ваші плани?

Для себе намітила, що кілька тижнів входитиму в суть справ по тих напрямках, які міністр мені окреслив як задачі. Це виявилося ширше коло, ніж питання Криму і публічної дипломатії. Ще окремим напрямком моєї роботи є департамент міжнародних організацій. Це такі майданчики як ОБСЄ, Рада Європи, ООН…

Також важливий напрям – збільшення уваги до правозахисної теми і наслідків порушення прав людини під час військового конфлікту.

Щодо Криму, то перша і ключова задача – вивести національний дискурс на міжнародний рівень. Вся платформа – інформаційна, діалогова, яка включатиме коло партнерських країн, має на меті кілька задач: координація політики, напрацювання можливих санкційних реакцій, відстеження всього спектру наслідків окупації. Наша мета – вивести на системний і формалізований рівень питання обговорення теми Криму.

На жаль, те, що ми бачимо сьогодні, фактичне перетворення Азову на внутрішнє озеро РФ, блокування проходу суден по Чорному морю, мілітаризація півострова, заміщення населення… В Криму створили такі умови, що активні проукраїнські люди не можуть там вижити. Є два виходи: або мовчати, або виїжджати.

Натомість росіяни різними державними програмами стимулюють зміну демографічного ландшафту Криму – сотні тисяч  людей переїжджають з материкової Росії в АР Крим. Це закладає напруження для майбутнього Криму.

Для нас важливо говорити партнерам, що тема Криму – це не внутрішня локальна історія, яка стосується безпеки України: регіон Чорного моря, регіон країн Середземномор’я. Те, що Росія робить на Чорному морі, – це одна з форм агресії і це стосується ширшого кола країн, ніж просто чорноморські країни. Тому ми говоримо про необхідність започаткування формату, який буде на вищому міжнародному рівні виводити тему Криму.

Адже коли мова йде про Донбас, то у нас є і «Нормандський формат», і «Мінський формат». Завважте, я не говорю зараз про ефективність чи неефективність, а лише про формати, завдяки яким ця тема присутня в міжнародному порядку денному.

Те, що ви сама кримська татарка, допомагає у цьому?

Однозначно. На попередній посаді – першої заступниці міністра інформаційної політики –  я мала нагоду відвідувати багато різних міжнародних майданчиків, де зокрема порушувала тему Криму, Донбасу, війни, російської агресії. Моя безпосередня причетність до Криму та особистий вимір окупації справляють сильне враження.

До речі, РФ активно говорить: якщо ви хочете дізнатися, що відбувається в Криму, слухайте нас – тобто людей, яких вони делегують, які відбілюють ідею окупації, – не слухайте політичних емігрантів, а слухайте тих, хто живе в Криму, приїздіть в Крим, ми вам покажемо, як прекрасно тут живеться…

Але жодна моніторингова місія міжнародної організації не допущена в Крим. Усі історії про Welcome to Crimea є дуже підступною маніпуляцією.

Кожен злочинець боїться правди. В березні 2014-го перше, що робила РФ, це вимикала українські телерадіотрансляції, здійснювала напади на журналістів, згортала будь-які прояви свободи – щоб усі боялися казати правду.

Сьогодні у нас є певні платформи опору – як на мене, це недооцінений аспект.

Багато хто сприймає окупацію як факт, але ми запроваджуємо в національний дискурс те, що окупація досі в процесі, злочини не зупинилися у 2014 році. Досі відбуваються сотні обшуків, які окупаційна влада проводить в будинках кримських татар. Ці обшуки починаються о 5-й ранку, а депортація кримських татар, найбільший злочин щодо нашого народу, відбувалася також о 5-й ранку. І це ніби флешбек, який повертає в минуле, про яке ми чули від бабусь і дідусів. Отакий тиск і залякування.

Але повертаючись до вашого питання, мені до 2014 року неможливо було уявити можливість призначення кримського татарина або татарки на таку високу посаду в МЗС.

Чому?

Мені здається, що кримськотатарський фактор і ставлення офіційного Києва до кримських татар як корінного народу – це прекрасний вимір, за яким можна оцінити, наскільки залежна або незалежна від Кремля риторика офіційного Києва.

2014 рік привів до іншої суспільної домовленості між українцями і кримськими татарами, дуже природньої й дуже логічної. Адже це два народи, які переживали і переживають ідентичну історію. Становлення наших народів завжди ускладнювали росіяни. Кримські татари пережили депортацію, українці пережили Голодомор. Але винуватець депортації й Голодомору той самий. Нас об’єднує значно більше, ніж ми можемо думати.

Як ви оцінюєте обізнаність міжнародної спільноти про Крим і бажання знати?

Ми маємо розуміти, що світ не обертається суто навколо наших внутрішніх історій.

Україна має всі підстави вважати, що сьогодні є солідарність щодо її цілісності. Є резолюція, яка голосувалася в рамках ООН, тоді більше 100 країн приєдналися до цієї резолюції, проголосували за неї й чітко сказали: «Ми не визнаємо окупації Криму, ми визнаємо територіальну цілісність України і Крим – це Україна». Це важливий нюанс, на який ми не можемо не звертати уваги.

Інший момент – операційний – якими заходами, якими інструментами ми користуємося, щоб підтримувати ту чи іншу тему в порядку денному.

Ця війна – вона не просто гібридна, а багатовимірна. Вона не закінчилася окупацією, вона досі триває, росіяни її продовжують активною легітимізацією цієї окупації. Вони використовують міжнародний майданчик для просування своїх меседжів. І ключовий із них – дискредитація України, зображення України як недодержави, як держави, яка не спроможна до реальних реформ, як до недемократичної країни. Наша задача на різних міжнародних майданчиках – відстоювати своє, використовуючи різні засоби – від культурної дипломатії до мови демаршів і заяв з приводу незгоди.

Що ви вважаєте своїм найбільшим успіхом на попередній посаді – заступниці міністра інформаційної політики?

У нас досі відбувається глобальна реконструкція держави й суспільства, яка почалася в 2014 році. Вона супроводжується не тільки територіальними викликами, але й економічними. Кожна з реформ вимагає фінансового і людського ресурсу.

Коли Міністерство інформаційної політики створювалося – це було правильно, але наш бюджет був тільки на зарплати, а працювало нас там аж 22 людини. Звісно, виникало питання щодо нашої спроможності продемонструвати результат.

Я вважаю, що команда, яка працювала, це ентузіасти. Перші роки ми шукали формулу роботи, зверталися до донорських організацій, які активно почали працювати в Україні.

З 2017 до 2019 року ми почали отримувати бюджет і реалізували низку крутих проектів. Своїм головним результатом вважаю те, що ми спільно з Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення відновили мовлення на частині окупованих територій. Це технічно складна історія. Росіяни відключили український сигнал і глушили його. Американці закупили на мільйон доларів цифрових передавачів, які дозволили нам збільшити сигнал українського цифрового телебачення на окуповані території.

Ми запустили канал іномовлення UATV. На жаль, наступна політична команда переорієнтувала його на канал суто для окупованих територій. Не вважаю таку логіку виправданою, адже це два різні напрямки роботи. І потрібно вирішувати обидві задачі, а не одну за рахунок іншої. Адже зараз про Україну в світі дізнаються здебільшого з Russia Today. Звісно, ресурс UATV значно скромніший, до того ж канал мав пройти певний шлях розвитку, перш ніж ми могли дійсно мати той контент, який би гідно презентував країну.

А от своїм досягненням у МІП вважаю активний суспільний дискурс по Криму. Щорічні комунікаційні та інформаційні кампанії – від Дня опору Криму російській окупації до Дня депортації кримських татар – мали на меті занурення в кримський історичний та суспільно-політичний контекст, украй важливий для розуміння сучасних процесів.

Як ви оцінюєте, наскільки жінці в Україні складно просуватися кар’єрними сходинками?

Непросте питання. Мене виховували так, що я є вільною особистістю – і в тому, щоб обирати фах, і щоб здобувати освіту.

Сьогодні, на щастя, в Україні багато говорять про гендер. Існує низка організацій, є урядовий уповноважений з питань гендерної політики…  Офіс першої леді ініціював приєднання України до Міжнародного партнерства Біарріца за гендерну рівність…

Всі великі речі починаються з маленьких кроків, і те, що в нашому суспільстві обговорюється ця тема – запорука того, що згодом ми матимемо результат – рівну присутність жінок у різних сферах.

Коли в МЗС проводили гендерний аудит, то виявилося, що лише 38% жінок, які працюють в міністерстві, вважають, що їхні права рівні з правами чоловіків. Як насправді?

Дуже рада, що міністр закордонних справ Дмитро Кулеба одним із пріоритетів діяльності МЗС вважає гендерне питання. Це і про бюджетування, і про можливості жінок працювати за кордоном, і про призначення жінок на посади уповноважених послів, і про умови й оплату праці… До речі, думаю, ми незабаром матимемо більше жінок серед послів.

МЗС України стало першим серед органів державної влади в Україні, яке після приєднання до міжнародного руху за гендерну рівність «HeForShe» здійснило аудит забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Аудит, зроблений за підтримки UN Women, виявив низку проблем, проте ми публічно представили результати та міністр особисто оголосив фемінізацію дипломатії пріоритетом своєї політики.

В МЗС створено Комісію з питань гендерної рівності під головуванням міністра, задачею якої є розробити план дій щодо впровадження результатів гендерного аудиту. На порядку денному освіта та підвищення кваліфікації, програми менторства та лідерства для жінок, інформаційні та комунікаційні кампанії, обмін досвідом, створення Асоціації жінок-дипломаток, вдосконалення законодавчої бази, запровадження гендерного бюджетування та включення гендерного компоненту до системи прийняття на роботу та просування по службі (appointment and promotion), створення family friendly environment тощо.

Чи стикалися ви з сексизмом і як би ви порадили жінкам-дипломаткам на це реагувати?

Сексизму я не відчувала. Можливо, трохи відчувала певний скепсис щодо жінки на керівній посаді, але й то зрідка. Знаєте такий анекдот: «Тільки наші чоловіки можуть сміятися з жінки, яка кермує автомобілем, дивлячись на неї з вікон тролейбуса»? Я часто його згадую.

На моєму кар’єрному шляху не було кейсів дискредитації за статевою ознакою. А жінкам хочеться побажати впевненості. Жінка сама не повинна вважати себе другорядною чи меншовартісною. Тоді їй значно легше рухатися вперед.

Еміне Джапарова (Джеппар) – українська політикиня, журналістка, громадська діячка.

У травні 2020 року Джапарову призначили на посаду першої заступниці міністра закордонних справ.

У 2019 році балотувалася до Верховної Ради 9 скликання номером 4 у списку партії «Українська стратегія Гройсмана».

Із 2016 року обіймала посаду першої заступниці міністра інформаційної політики України, у 2015-2016 роках була його радницею щодо Криму.

У 2014 році працювала відеоредакторкою, помічницею головного редактора сайту «Крим. Реалії». З 2011 до 2014 року була авторкою, ведучою та випусковою редакторкою кількох програм на телеканалі «ATR».

2008 – 2010 роки була аташе по посаді третього секретаря відділу соціально-гуманітарних питань Департаменту культурного та гуманітарного співробітництва МЗС України.

Закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «міжнародні відносини». Проходила стажування у Державному Департаменті США, Верховній Раді України, закінчила навчальну програму для дипломатів при Інституті міжнародних відносин Клінгендаль (Королівство Нідерланди).

Дарія Бура, для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Дар’я Бура
Більше публікацій Статті