Home Статті Ганна Давиденко: Наші жінки правою рукою пишуть дисертації, а лівою варять борщ

Ганна Давиденко: Наші жінки правою рукою пишуть дисертації, а лівою варять борщ

6
250
Ганна Давиденко, проректорка з наукової та міжнародної діяльності університету Вінницького інституту університету «Україна»
Ганна Давиденко

Ганна Давиденко – проректорка з наукової та міжнародної діяльності університету Вінницького інституту університету «Україна», депутатка Вінницької міської ради 2015 – 2020 роках, активна громадська діячка.

Ганна створила проєкт «Супермама», який впроваджує інклюзивну освіту, а також створила ГО «Соціальна перспектива» для людей з інвалідністю, яка об’єднала викладацький колектив, батьків і студентів.

Найуспішнішим проєктом ГО «Соціальна перспектива» називає серію вебінарів для освітян про те, як викладати в умовах карантину, не забуваючи про інклюзію.

«За три місяці з початку проєкту ми змогли підвищити кваліфікацію понад 7000 нашим колегам», – говорить Давиденко.

Ганна Давиденко – проректорка з наукової та міжнародної діяльності університету Вінницького інституту університету «Україна», депутатка Вінницької міської ради 2015 – 2020 роках, активна громадська діячка.
Ганна Давиденко, проректорка з наукової та міжнародної діяльності університету Вінницького інституту університету «Україна»
Ганно, ви керуєте в університеті та займаєтеся громадськими справами. А нащо тоді потрібна політика? Заради чого?

Після Революції Гідності у 2015 році я була натхненна, що в країні почалися зміни.

Я була знайома з очільницею обласного осередку партії «Батьківщина», вона мені запропонувала стати депутаткою. І лише через те, що це сталося через особисті контакти, я погодилася. Бо мала довіру до цієї людини і хотілося бути причетною до змін в країні.

Я хотіла змінити політику в місті, оскільки очолюю інститут, який платить в бюджет міста понад 1 мільйон гривень податків щороку. Мені було цікаво зробити так, щоб ці кошти витрачалися прозоро.

Ми боролися за збереження культурної спадщини, паркової зони – Соцьке озеро на П’ятничанах, парк «Хімік», культурна спадщина у маєтку Грохольських, захист вінницьких катакомб. Ініціювали і проводили громадські слухання щодо міської програми з регулювання чисельності безпритульних тварин, добилися прийняття нової програми. Я привабила донорів в місто, і на сьогоднішній момент з Вінницею працює британський фонд «Чотири лапи», який раз на рік проводить безкоштовну стерилізацію безпритульних тварин.

Це все те, що поза межами активного впливу проректорки чи активістки інклюзивної освіти, а політика – це передовсім розширення сфери твого впливу.

Як проходила виборча кампанія?

Коли я балотувалася у депутати в 2015-му, то мала можливість обирати – у міську чи в обласну раду іти. При підрахунку голосів в облраду мій суперник, колега з моєї ж партії, фальсифікував результати, приписав собі голоси, обійшов мене в рейтингу.

Коли я це виявила, намагалася вирішити питання всередині партії, не виносячи назовні. Але мій колега відмовився визнавати фальсифікацію, і я попередила, що змушена буду подати до суду. Лідерка обласної організації партії відповіла, що це моє право.

Через суд я довела, що була вчинена фальсифікація, голоси перерахували. Тим не менш я обрала піти у Вінницьку міську раду. Тоді всі дивувалися, мовляв, божевільна, – навіщо в суді відстоювати перерахунок голосів до обласної ради, щоб піти до міської. Але для мене це було принциповим питанням, яке стосувалося навіть не мене особисто, а голосів моїх виборців, якими знехтували.

Публічно партія нікого з нас не підтримувала і ніяк не коментувала. Проте в особистих розмовах мені докоряли, що я винесла сміття з хати. Та й політичні опоненти використали цю ситуацію на свою користь: писали, мовляв «Батьківщина» судиться сама з собою. Через цю ситуацію стосунки з партією для мене стали напруженими, і згодом я з неї вийшла.

Ганна Давиденко, активна громадська діячка
Ганна Давиденко: Я вважаю, що жіноча солідарність у політиці існує
Ви згадали, що керувала регіональним осередком партії жінка. В жінок у політиці хіба немає жіночої солідарності?

Давайте розділимо. Перше – мій персональний випадок.

В особистих розмовах вона мене підтримувала, казала, що відстоювати правду потрібно, але жодних публічних заяв не робила. При цьому були члени партії, чоловіки, які ходили зі мною в суди і надавали публічну підтримку.

Друге: я вважаю, що жіноча солідарність у політиці існує.

Ми у Вінниці створили «Українську жіночу мережу», в яку входять депутатки з різних партій, різних місцевих рад, які підтримують одна одну. Це свідчення того, що жіноча солідарність є.

Чула думку, що гендерні квоти у Виборчому кодексі ображають жінок, мовляв, в партію можуть взяти саме по квоті, а не тому що жінка самодостатня, розумна і вміє досягати цілей. Що ви скажете?

Квоти дратують багатьох, бо політика – це конкуренція.

Але українська політика, на жаль, базується не на цінностях, а на грошах, – як правило, в партії беруть тих, хто може фінансово забезпечити собі виборчу кампанію, робити внески в партійні структури. В основному, це чоловіки. Тому в цьому моменті важливо жінок підтримати бодай квотами.

Врахуйте, що успішні жінки-політики дратують як колег-чоловіків, так і колег-жінок.

Борці й борчині за справедливість нікому не потрібні. Ідеальний партієць в уявленні українських партій: той, що сидить тихо, не конкурує і фінансує партію.

Ганна Давиденко, депутатка Вінницької міської ради 2015-2020 роках
Ганна Давиденко: На першій сесії, коли я стала депутаткою, мої колеги-чоловіки казали: «Ти така симпатична, навіщо тобі ця політика?»
Наскільки часто ви у різних сферах своєї діяльності стикалися із сексизмом або з проявами гендерної дискримінації?

Насправді, постійно. До того моменту, як я стала депутаткою, зовсім не задумувалася про питання дискримінації, мені здавалося, що в нас все класно і є рівність.

Але завважте, мені ніхто не заважав здобути вищу освіту, та коли я вступала в аспірантуру, то уже запитали: «Нащо тобі ставати науковицею, якщо для жінки найкраща місія – стояти на кухні, готувати чоловікові їсти і ростити дітей?».

На першій сесії, коли я стала депутаткою, мої колеги-чоловіки казали: «Ти така симпатична, навіщо тобі ця політика?», або «Задача такої жінки – сидіти вдома, максимум – робота для особистого задоволення». Думаю, в їхньому уявленні, це був комплімент.

Як на мене, жінки не завжди вміють давати відсіч подібним «компліментам» і толерують таке ставлення до себе…

Я думаю, що треба боротися з гумором. Точно – не сваритися, це нікому на користь не піде.

Вам як депутатці доводилося стикатися з булінгом?

Про це можна писати окрему статтю – про медіабулінг. Мені приписували чужі маєтки, фотографії яких брали просто в інтернеті. Чинили тиск на моїх батьків. А минулого року запустили інформацію, нібито я хвора на коронавірус. На початку епідемії! Пам’ятаєте історію про Винники і Санжари? Пам’ятаєте, яка тоді була паніка?

В лютому 2020 року я була в Італії, а хейтери взяли моє фото з поїздки і написали, ніби я там захворіла і сюди привезла хворобу.

Того ж дня я здала тест, щоб підтвердити, що я здорова. А згодом написала заяву і в СБУ, і поліцію, зробила прямий ефір з робочого місця, мовляв, все гаразд, я на роботі, не на лікарняному.

Але ця фейкова новина вплинула на моє життя, я не могла бути активною і зустрічатися з громадами, це обмежило моє пересування областю, а якраз в цей час ми проводили акцію з висадки мільйона дерев.

До того ж я очолюю навчальний заклад – студенти, батьки занепокоїлися. Вчителька і батьки дітей зі школи, де вчиться моя  дитина, писали до мене, чому це я хвора, а дитина ходить до школи. Це був справжній моральний пресинг.

Як ваша родина сприймає вашу зайнятість?

Коли моїй дитині було вісім років, через декілька місяців моєї каденції вона сказала: «Мама, ти найбільше мені подобалася, коли була просто викладачкою в інституті. Коли ти стала ректоркою – теж було нормально, але депутатка – це жах, в тебе зовсім немає часу». Я в неї запитала: «А якби я склала мандат та сиділа б вдома, тебе би це влаштувало?». А вона відповіла: «Ні, я хочу, щоб ти займалася тим, що тобі приносить задоволення».

Мені було б дуже важко, в першу чергу морально, без підтримки чого чоловіка і дитини.

Ганна Давиденко – проректорка з наукової та міжнародної діяльності університету Вінницького інституту університету «Україна»
Ганна Давиденко: Свій результат на парламентських виборах не розцінюю як поразку
Чому не брали участь в місцевих виборах у 2020 році?

Останні місцеві вибори я пропустила, не балотувалась взагалі. У нас же був великий проект в «Соціальній перспективі», у зв’язку з карантином необхідно було переключитися на розвиток інклюзії в онлайн-навчанні. 

Ви брали участь у парламентських виборах, але програли – як правильно сприйняти поразку та як це змінило ваше життя?

Свій результат на тих парламентських виборах не розцінюю як поразку. Бо невідомо, кому більше пощастило: тим, хто став депутатом, чи тим, хто не став.

Головний результат: мене дуже надихнула підтримка людей, яку я отримала. Мене підтримали майже 5% вінничан. І це при тому, що я йшла самовисуванкою, не мала жодної партійної підтримки. Моя участь у тих виборах мене й досі мотивує.

Дарія Бура, для Жінки:50%

Більше публікацій
Більше публікацій Дар’я Бура
Більше публікацій Статті