50% продовжує публікацію найцікавіших доповідей, що пролунали на Медійному марафоні у Дніпрі.
Цього разу пропонуємо вам тези доповіді Юлії Малько, експертки ГО «Бюро ґендерних стратегій і бюджетування», тренерки НДІ.
Гендерний підхід в проектуванні публічного простору передбачає створення комфортних та безпечних умов в місцях загального користування для мешканців та мешканок різного віку, стану здоров’я, фізичних можливостей.
В умовах сучасного населеного пункту звична справа – неправильне паркування, що перешкоджає руху пішоходів; підземні переходи з незручними а іноді і небезпечними спусками, що змушують пішоходів звільнити місце для автомобілістів; пріоритет ремонту доріг, поряд з відсутністю інтересу з боку влади до ремонту чи будівництва тротуарів; освітлення вулиць, яке по факту – освітлення доріг; розчищення дороги від снігу, яке залишає тротуари нечищеними, а зупинки громадського транспорту перетворює на «гірськолижний курорт». І таких прикладів безліч.
Зазвичай ситуація виглядає так, що пріоритет в громадах належить власникам автомобілів. В той же час людей, що ходять пішки, їздять велосипедом чи користуються громадським транспортом набагато більше. Проте їм залишається лише той простір, що не зайнятий машинами.
Крім того, саме по собі містобудування орієнтоване на молоду і здорову людину, а точніше — чоловіка. Все, що не є незручним для молодого і здорового чоловіка, не вважається серйозною проблемою. І це не лише наша особливість.
Такому підходу кинуто виклик у Відні, де з 1992 року питаннями пішоходів зокрема та не-чоловіків загалом займався Жіночий департамент. Було акцентовано увагу до справедливості розподілу публічного простору. У Відні почав застосовуватися гендерний мейнстрімінг — підхід до планування, який ставить на перше місце особливі потреби уразливих груп з огляду на їх стать, вік, фізичний стан.
Протягом 90-х і 2000-х у Відні було проведено ряд досліджень і спостережень, які виявили набагато більше уразливих груп, ніж можна було собі уявити. Наприклад, одне дослідження показало, що дівчата у підлітковому віці практично зникають з парків і публічних просторів. Цьому виною гендерні стереотипи. В підлітковому віці відбувається таке собі «витіснення» з боку хлопців-підлітків, які займають всі ігрові простори і відмовляються грати «зі слабкими дівчатами». Відчувається відсутність психологічно захищених місць. Натомість маємо відчуття небезпеки, яке часто присутнє в парках.
Таким чином, право на публічний простір жінки починали поступово втрачати саме в підлітковому віці, тож ініціативна група в Департаменті містопланування Відня хотіла цьому зарадити.
Тому саме цю проблему було взято за основу у пілотних проектах Відня по гендерному мейнстрімінгу (заходи, які дозволяють включити потреби жінок та інших уразливих груп).
Було обрано три парки, де було запропоновано низку заходів.
Для дівчаток-підлітків та інших соціально слабших груп важливо, щоб простір був відкритий або частково відкритий на відміну від повністю закритого, як загороджені сіткою спортивні майданчики. Вони бояться почуватися, як в пастці. Тому в парку баскетбольну клітку зробили максимально відкритою і такою, де може грати одночасно три компанії, не конкуруючи за простір.
Один із результатів спостереження – не всі відвідувачі потребують простору для активного відпочинку. Стало зрозуміло, що треба робити не тільки активні зони для активних дітей, але й захищені для більш спокійних. Так, багатофункціональна платформа дозволить менш активним дітям перебуваючи в спільному ігровому просторі почуватися захищено.
Одна із головних потреб, які були визначенні – вільний від страху простір. В парку прибрали зарості дерев, зробили так, щоб він повністю проглядався вздовж всіх пішохідних шляхів, щоб у ньому не було темних закутків.
На так би мовити спеціалізованих територіях кожна група все ж потребує своєї відокремленої зони. Так, було створено ігрові снаряди різного рівня складності для дітей різного віку та рівня активності.
Одне з досліджень показало, що в групі відвідувачів старшого віку (60+) більш дискримінованою підгрупою є саме чоловіки: після припинення роботи у них залишається менше соціальних зв’язків, менше звички перебувати в публічних просторах і гуляти, більше соціальної тривоги і відчуття несприйняття. Були сплановані спеціальні заходи, аби підтримати саме цю групу (простори для гри у шахи, тематичні заходи, спеціальні програми). Отже, гендер — це не тільки про жінок.
Коли ми змінюємо акцент в бік уразливих груп населення, наприклад, людей з інвалідністю, тим самим створюємо зручні умови та робимо середовище комфортним і для інших – зокрема, людей похилого віку, дітей, батьків з дитячими візками тощо.
Важливою складовою підвищення привабливості публічних просторів є створення безбар’єрного, безперешкодного, комфортного, безпечного та логічного руху пішоходів. Людина витрачає пішки більше енергії, ніж в транспорті чи автомобілі, тому пішоходи намагатимуться скоротити відстань, і, якщо бачать нелогічне додавання зайвих метрів до свого маршруту, то сприймають це як знак, що пішоходи тут не в пріоритеті.
Думаю, ви бачили затоптані кути клумб, газонів тощо. Однією з причин є неврахування маршрутів пішоходів при плануванні тротуарів.
У Відні немає доріжок по периметру, підземних переходів чи наземних переходів в незручних місцях: звичайною практикою районів є рахувати легальних і нелегальних перехожих доріг, рахувати потік пішоходів, складати мапи їх природних маршрутів, аби визначити, де краще облаштувати світлофори і прокладати тротуари.
На мою думку, без детального вивчення ситуації, неможливо ефективно спланувати публічний простір. Є різні методології вивчення потреб місцевого населення. В контексті нашої розмови мені згадалися два підходи, які застосовані на практиці – «ВИВЧЕННЯ СЛІДІВ» та «ДОСЛІДНИЦЬКА ПРОГУЛЯНКА».
Перший підхід полягає у картуванні найбільш популярних маршрутів та вивчення пріоритетів людей, що користуються відповідним простором, наприклад, парком. Отримані дані можуть стати основою для прийняття рішень щодо облаштування публічного простору з врахуванням думки представників та представниць різних груп населення.
Інший метод – передбачає прогулянку волонтерів з представниками різних вразливих груп населення, зокрема людей похилого віку з метою виявлення незручних, небезпечних місць в місті з подальшим виправленням ситуації.
Сьогодні у світі набуває поширення концепція Універсального дизайну, тобто дизайн предметів, середовища, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально придатними для використання всіма людьми без необхідності адаптації чи спеціального дизайну. Універсальний дизайн не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп людей з інвалідністю, де це необхідно.
Універсальний дизайн враховує людське різноманіття. Дизайн вулиць, будинків, парків, послуг має бути зручним для всіх, незважаючи на:
– вік, – вагу, – фізичні обмеження, – особливості сприйняття, – вагітність тощо.
Серед прикладів універсального дизайну можна назвати наступні:
– плаский вхід до будівлі. Такий дизайн приносить користь не тільки людям з інвалідністю, але й допомагає пересуванню людей з дитячими колясками або тим, хто переносить важкі чи громіздкі речі в приміщення.
– вхід з розсувними дверима
– поручні різних рівнів у транспорті
– різні види входу – сходи, ескалатор, ліфт
– назви вулиць подані великим шрифтом
– неслизька підлога, що мінімізує посковзування та падіння
– лавки в зонах очікування, зокрема на автобусних зупинках, у парках, біля магазинів, аптек.
Якщо влада хоче зробити публічний простір зручним для населення – вона вивчає потреби різних груп жінок та чоловіків, що використовують простір.
Підготувала Леся Ганжа, 50%
