Ірина Колесник – депутатка Вінницької обласної ради VII скликання, громадська діячка з 10-літнім стажем і знана в області волонтерка. Нещодавно вона склала присягу на вірність Україні, пройшовши навчання для резервістів.
50% розпитували Ірину, яким чином вона сполучає депутатство, армійське навчання та волонтерську діяльність. І що з цього для неї є головним.
– Ірино, ви розпочинали кар’єру з Козятинської районної державної адміністрації. Розкажіть, чому обрали своєю першою роботою державну структуру?
– Коли мені було 17 років, мене друзі порекомендували до виборчого штабу. А вже згодом, голова райдержадміністрації, відзначивши, що я добре працювала у штабі, запросив до себе. Починала з найнижчого щабля в структурі – оператора комп’ютерного набору, а йшла вже з посади інспектора внутрішньої політики й зв’язків з громадськістю та ЗМІ.
– Які є плюси і мінуси державної служби для молодої жінки?
– Плюси в тому, що можна почати «від основ». У 18 років ще є час розпочати з найнижчого рівня і провести по кілька років на різних посадах, поступово набуваючи досвіду і знань. У нас в РДА старші колеги охоче навчали, ділилися досвідом. Це дуже важливо.
Але головне працювати. Коли приходиш в РДА, на тебе спочатку дивляться з підозрою, вивчають, як ти сюди потрапила. Працюєш за двох, за трьох, щоб довести, що ти на своєму місці. Що ти тут не «по блату».
– А не було у старшого покоління «совковості», яка притаманна місцевим адміністраціям та радам?
– В деяких ситуаціях буває. Спочатку я мовчала. Перший рік-другий вивчала роботу системи. А відколи прийшла працювати у відділ по роботі з громадськістю, то змінила стиль написання матеріалів. Наприклад, не писала «очільник району поїхав туди-то і сказав те-то», а пропонувала гострі полемічні статті.
Голова адміністрації це спочатку не сприйняв, але пояснювала, що проблема не в тому, що ми реагуємо на якусь проблему, а в тому, що така ситуація існує. І треба бути чесними з людьми. Люди це цінують.
– Як у вас проходила виборча кампанія?
– Особливої реклами не було. Рекламою та агітацією не займалася, оскільки вважаю це викинутим ресурсом. Кошти, витрачені на рекламні щити та борди, краще віддати на допомогу тій чи тій родині. Напередодні виборів їздила у села, розмовляла з людьми. Я уже згадувала, що 10 років працювала в громадському секторі. На той час люди мене вже добре знали. Навіть у день виборів мені дзвонили виборці і запитували, чи то дійсно я в списку.
Конкуренти у мене були досить сильними – це головний редактор «33-го каналу» – газети, добре відомої у Вінницькій області, до того ж він уже був депутатом декількох скликань. Однак люди повірили мені.
– Минулого року вас нагородили званням «Людина року» на Вінниччині, тому що ви активно долучалися до пошуку зниклих бійців та доставки тіл загиблих додому. Ви часто їздили в зону бойових дій?
– Я й досі їжджу. Те, що я бачила й пережила, воно болить. Вперше я збиралась їхати в АТО на Покрову в 2014 році, коли мені подзвонила знайома та попросила про допомогу. Треба було повернути тіло загиблого бійця, за повернення тіла якого бойовики вимагали гроші. Я ніколи таким в житті не займалася, але та жінка дуже просила. Майже два тижні ми вели переговори про обмін тіл. Це були дуже виснажливі переговори. З тієї сторони поводилися дуже брутально… Це був перший хлопець, якого ми привезли.
А потім просто люди стали звертатися.
…Раніше я дуже часто плакала. Це не відпускає: не можу забути тих, кого знайшла. Я їх провідую, їжджу на кладовище.
– Які проекти робите тут, в тилу, як депутатка і як громадська діячка?
– Насамперед ми з командою розставили пріоритети, адже один депутат не може охопити всі сфери життя одразу. Серед головних завдань було обрано залучення інвестицій, задля цього було створено школу написання грантів. Уже сьогодні є результативні зрушення: у двох районах, де ми працюємо, маємо суттєві залучення грантових коштів на ремонти садочків, шкіл, будинків культури, відкриття дитячих майданчиків та інших важливих на селі об’єктів. Ми пишаємося цьогорічним проектом міжмуніципального співробітництва між ОТГ та селами, які в майбутньому мають приєднатися до громади – «Муніципальний автобус», що дасть можливість налагодити сполучення між найдальшими точками ОТГ. Їздитиме автобус декілька разів на день (в залежності від потреби), а ціна перевезення буде не більшою, ніж у приватних перевізників. Відповідно до цього проекту ми залучили 400 тисяч гривень. А завдяки співпраці з головою ОТГ та його наполегливості знайдено серед спонсорів понад 800 тисяч гривень.
Ми не лише допомагали в написанні грантових проектів, але й навчали, як потрібно писати. Наче, ніякої таємної інформації не розкривали: вчили оцінювати потреби громади, обґрунтовувати актуальність проекту, чітко і зрозуміло прописувати етапи реалізації, розраховувати оптимальний бюджет, коли фінансування надходить із різних джерел тощо. Але, якщо люди в громадах, раніше не займалися подібною роботою, то це була важлива інформація для них.
Іншим напрямком роботи стало проведення навчань для учнів старших класів у вивченні досвіду децентралізації Вишеградської четвірки. Залучаючи старшокласників, ми пояснювали їм, що таке децентралізація, які є плюси і мінуси в різних країнах, і як вони можуть впливати на владу та як контролювати владу. Є ряд інструментів у діяльності громадськості, про які просто треба розказувати молоді. Ніяких змін не буде, якщо ми не будемо контролювати і казати «аби не гірше».
З нового навчального року впроваджуватимемо нові проекти: будемо навчати інформаційної грамотності в мережі інтернет (як відрізнити справжні статті від замовних). Також у нас для шкіл розроблена гра, у якій учні можуть спробувати себе в ролі справжніх європарламентаріїв. Ми розігруємо ситуації з країнами, які хочуть вступити до ЄС, який шлях вони повинні пройти. Учні вчаться аргументувати свої позиції, відстоювати ту чи іншу думку і, зрештою, приймати рішення, так як це відбувається в ЄС. Дітям дуже подобається ця гра, нас запрошують приїздити ще.
Завдяки співпраці з міжнародними фондами, намагаємося потроху оновлювати обладнання в соціальних об’єктах. Особливої уваги тут потребують лікарні, адже саме у них фонди вже дуже сильно застаріли. І саме завдяки співпраці з французькими благодійниками минулого тижня передали ліжка (24 дитячих та 4 функціональних для дорослих) Козятинській міській лікарні.
Я раджу усім депутатам не гребувати таким механізмом як підзвітність. Вже другий рік поспіль у звітний період ми проводимо зустрічі від найменших сіл до районних центрів, де я розказую про свою діяльність як депутатка, приймаю пропозиції та зауваження. Це дає можливість розуміти, що важливо для людей і які проекти продовжувати далі.
– Нещодавно ви прийняли присягу…
– 22 червня я з робочою поїздкою завітала у військову частину 3028 в Калинівці. Зустрілася з командиром військової частини, мені показали, де мають проводитися навчання для резервістів. Мене здивувало, чому жінок не запрошують у резерв. Командир частини відповів, що навіть не замислювався про це. А уже 28 червня я підписала контракт резервистів. На навчаннях нас, жінок, було 5. Проходили навчання з 2 по 15 липня на рівні з хлопцями. Робили все те саме, що і чоловіки. Ми прийняли присягу, і є військовозобов’язаними.
Жінки йшли туди без особливої фізичної підготовки, з різних професій. На мою думку, чим більше людей (як жінок так і чоловіків) пройде навчання для резервістів, тим краще буде для нашої держави.
Цих 2 тижні не пройшли даремно: сказати, що нас там жаліли, то ні. Не було різниці між жінками й чоловіками. Нас призначили не санінструкторами, а стрільцями, і фізично тренувались ми нарівні.
– А в політиці є різниця – жінка ти чи чоловік?
– Коли ти жінка- політик, до тебе ставляться по-іншому, наприклад, при зустрічах чоловіки могли не подати руку, щоб привітатися. Щодня доводиться працювати втричі більше, ніж чоловіки, аби колеги звернули увагу на твою роботу і починали цінувати. Ну, а вже з часом все змінюється, коли показуєш свою працю, тобі спочатку дивуються, питають, навіщо воно тобі, далі починають підставляти плече. Однак постійно потрібно доводити, що ти на рівні або навіть і краща. Постійно треба доказувати, що ти – «залізна леді».
Від тебе спочатку не знають чого очікувати. Лише згодом, коли бачать, що ти постійно у праці (і на сесіях, і у міжсесійний період), тримаєш стабільний зв’язок з виборцями, послідовно відстоюєш інтереси людей, тримаєш дане слово і виконуєш, що запланувала, починають розуміти, що ти з людьми, з підтримкою, і змушені із цим рахуватися.
Оксана Кузьменко, для 50%