Лариса Білозір – громадська діячка, благодійниця, депутатка, голова постійної комісії з питань місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, євроінтеграції у Вінницькій обласній раді. Її громадська та благодійна діяльність розпочалася ще з благодійного фонду «Допомоги онкохворим дітям», який і зараз активно допомагає важкохворим. Вона очолює також ще й громадську організацію «Життя та розвиток громад», яка допомагає сільським мешканця розвивати свої населені пункти.
– Ларисо, ким ви мріяли стати в дитинстві?
– Для мене завжди прикладом були мої батьки. Я завжди придивлялася до того, чим вони займаються. Мама брала до себе на роботу в бібліотеку, а тато – в поле (на той час він працював агрономом). Зараз мій тато народний депутат України, але все життя займався селом та сільським господарством. Він завжди був для мене взірцем, і я в усьому мріяла його наслідувати. Його любов до справи, яку він робив та до людей, завжди мене дивувала, а ще його щирість та відкритість.
Тато дуже багато приділяв уваги соціальними питаннями, я так само. Навіть коли працювала в компанії, то обрала собі соціальний напрямок – допомога громадам, матеріальні допомоги, допомога хворим людям, соціальні проекти в селах.
Мої батьки завжди намагалися мене захистити, вберегти від наклепів, бруду, тому, коли дізналися про мої плани зайнятися політичною діяльністю, то були проти того, щоб я балотувалася в обласну раду і повторювала шлях батька.
– Як проходила ваша виборча кампанія?
– Взагалі, мій похід на вибори став для мене несподіваним. Так вийшло, що я приїхала в село Ободівка, це біля мого рідного селища Тростянця, де я народилася і ходила в школу, і там ми проводили благодійну акцію для воїнів АТО, де діти писали листи привітання до Дня незалежності нашим захисникам, які ми разом з волонтерською допомогою передавали в АТО. Крім того, до мене звернулися мешканці сусідніх сіл з приводу спроб з боку влади закрити станцію швидкої допомоги і нам вдалося разом з людьми відстояти швидку. Тоді до мене підійшли люди і сказали, що скоро вибори, а вони в очі не бачили свого депутата, а я, мовляв, молода, активна, освічена, з науковим ступенем кандидата наук…
Ось саме тоді я й подумала, а чому б і ні, якщо люди підтримують?! Остаточне рішення прийшло тоді, коли я побачила список претендентів – це були майже ті самі обличчя, що й багато попередніх років, які все життя були при владі на різних посадах або ж з бізнесу, а громадських діячів, які б робили щось дійсно для людей, не було.
Коли я сказала про своє рішення рідним, вони не дуже зраділи, оскільки розуміли, що буде непросто, буде багато негативу, а крім того, вони знали через який бруд проходять ті, що дійсно йдуть з благими намірами. Тому й попередили, що жінкам в політиці складніше, у нас в країні жінок не дуже допускають до державних та політичних процесів.
Однак, попри усі побоювання, передвиборча кампанія була просто кристально чистою, досить короткою, десь півтора місяці, але достатньою, щоб я встигла побувати в кожному селі, спілкуючись з людьми та формуючи реєстр питань та проблем, які потребували нагального вирішення. Зате сьогодні, коли я вже майже 3 роки депутат облради, жартую, що працюю наче передвиборча кампанія так і не закінчувалася.
Виявилося, що мій молодий вік та те, що я жінка, стало моєю перевагою, а не недоліком. В результаті у мене був найкращий результат серед жінок в області 35%, а мій конкурент, керівник місцевої агрофірми, набрав 17%. Скоріше за все, він навіть і не розглядав мене своїм конкурентом і мабуть був впевнений у своїй перемозі.
– Який у вас інтерес займатися депутатською діяльністю?
– Насамперед депутатство для мене – це додаткові можливості для допомоги дітям та людям, які її сьогодні потребують. На звернення громадян мало реагують у владних кабінетах, а от коли звертається депутат – це вже має більше ваги. Тим паче, коли я свої звернення не просто надсилаю і забуваю про них, а особисто йду з ними і переконую про терміновість лікування діток, у яких немає часу чекати.
Я вже багато років займаюся важкохворими дітьми, про це в облраді вже добре всі знають та підтримують, бо знають, що «Лариса випрошує гроші для дітей» і за цих 3 роки на важкохворих дітей за моїми зверненнями адресно було виділено близько 1,8 млн. гривень.
Також, ще один напрямок, яким я активно займаюся – це розвиток громад. Я очолюю комісію з питань місцевого самоврядування. До речі, в цю комісію чомусь бажаючих йти було дуже мало. Всі хотіли йти до бюджетної чи комунальної. Я ледве зібрала нашу комісію з 5-ти людей. Сьогодні, ми розглядаємо питання об’єднання громад, декомунізації, питання розвиткових проектів для сіл.
Наша комісія працює як годинник, адже нас тут 3 жінки і ми завжди збираємо кворум. Вчора було вже 26-те засідання.
Також я шукаю як залучати інвесторів у наші громади, де брати кошти на відновлення інфраструктури в селах. Проводимо зустрічі з соціально-відповідальним бізнесом, який може допомогти закладам бюджетної сфери в районах Вінниччини.
– Які успішні кейси можете навести як приклад? Взагалі, де ви берете гроші?
– Мене і люди часто запитують, де я беру гроші…
Намагаюся знаходити партнерів для громад і навіть сама через громадську організацію виступаю партнером в обласному конкурсі розвитку тергромад, щоб дати шанс виграти цей конкурс.
За цей час було реалізовано 837 проектів орієнтовно на 240 млн. грн., а це ремонти в сільських школах, дитячих садках, медичних закладах, будинках культури, а також освітлення вулиць, створення зон відпочинку, ігрові та спортивні майданчики, інклюзивні, туристичні та екологічні проекти тощо.
Якщо говорити мовою цифр, то у 2016-2017 роках завдяки моїй діяльності із навчання та допомоги у написанні проектів було залучено нашою громадською організацією співфінасування розвиткові проекти соціальної сфери на 8 млн. гривень. А у 2018 році грошовий показник реалізованих проектів у громадах, де ми попрацювали досягне рекордних 27 млн. гривень.
Ми також самі в ГО пишемо та виграємо гранти, один з них, проект нового центру дозвілля для літніх людей спільно з Фондом «Східна Європа» та «Монсанто». Сам проект – це створення центру активності для людей похилого віку. Ми це втілили на базі територіального центру у Тростянці.
Такі міжнародні проекти є ефективнішими, ніж обласні чи державні. Там дійсно треба мати якусь креативну ідею, на відміну від обласних, де гроші виділяють на теж важливі соціальні об’єкти, але їх важко назвати інноваційними, тому що в основному це «залатування дірок» в закладах бюджетної сфери, де роками нічого не робилося.
В нашому центрі активності, де ми купили спеціальне обладнання, люди похилого віку, наприклад, приходять стригтися або замовляють стрижку додому. За два роки тут підстригли близько 2 тисяч людей.
Також в такому центрі стареньким надають юридичні послуги, приходить нотаріус-волонтер і консультує.
Зробили кабінет з медичними послугами, організували безліч гуртків, де пенсіонерів вчать користуватися комп’ютером, а так сказати «просунутих користувачів» – як зробити презентацію у Power Point.
Я люблю працювати з людьми в громадах і постійно розширюю географію. Почала з Тростянецького району, потім взялася ще за 2 райони, а цього року ми охопили вже 10 районів.
У нас є обласний конкурс з розвитку територіальних громад і там є напрямки: інклюзія, туризм, енергозбереження, екологія, освітлення вулиць. По кожному напрямку ми проводили лекції для людей, як писати проекти, допомагаємо у написанні, однак за громади проекти не пишемо, оскільки переконана, що громада має докладати зусилля для реалізації своїх питань, саме тоді ці зусилля будуть цінуватися.
Коли громади кажуть, що не мають партнера, то я знаходжу, тому що в кожному селі є фермери та підприємці. Я їм кажу, що донору ліпше дати на співфінансування, щоб залучити від 200 тисяч грн. до 1 млн., ніж дати 20 тисяч грн на 2 вікна. Співфінансування від партнерів збільшує шанси громади виграти кошти. І добре, що бізнес вже це розуміє.
У Тростянецькому районі ми реалізували десятки проектів обласного конкурсу. Якщо в цьому конкурсі, як правило, виграють 30%, то по району, звідки я депутат, ми реалізували майже всі проекти.
Ми шукаємо міжнародні гранти, виграємо екологічні конкурси, отримуємо кошти Державного фонду регіонального розвитку, інвесторів та соціально відповідального бізнесу. До того, як я цим зайнялася у себе на окрузі, більшість не вірили, що це взагалі реально.
Громади мають розуміти сьогодні, що все робиться на конкурсній основі. Просто так вже на розвиток ніхто гроші не дає.
До речі, хочу відзначити, що майже усі екологічні проекти здобувають перемогу. Це пояснюється тим, що спецфонди на екологію великі, а заявок мало.
– Ви опікуєтесь культурою?
– Так, і це питання в моєму полі зору. Наприклад, я підтримую «OperaFestTulchyn» – найбільший оперний фестиваль під відкритим небом в Україні. Він відбувається в червні на території знаменитого палацу Потоцьких в Тульчині на Вінниччині.
Цього року фестиваль відбувся вже вдруге.
Для мене особисто є дуже важливим поява дитячого компоненту на фестивалі, а саме вистави Миколи Лисенко «Коза-дереза», першої в світі дитячої опери. Це спеціальна постановка для оперного фестивалю. Організовуючи перегляд дитячої вистави ми побили рекорд – зібрали з різних куточків області біля 1300 діток для перегляду опери під відкритим небом.
Протягом трьох днів під відкритим небом глядачі побачили опери «Паяци» та «Дон Жуан», виступав Міжнародний симфонічний оркестр INSO-Львів під керівництвом диригентки Оксани Линів (Австрія). Крім того, це чудовий шанс відновити легендарний Палац Потоцьких та додати його до переліку туристичних перлин нашої країни.
– Ви просили не називати вас депутаткою, але ж ви депутатка…
– На жаль, саме слово «депутат» абсолютно знівельовано сьогодні. Для мене депутатство – це можливість допомагати дітям, людям, громадам. Я намагаюся довести своєю роботою, що не всі депутати корумповані. Це як у кожній професії: є порядні, а є непорядні. Так само це стосується і Верховної Ради, і обласної ради чи інших місцевих рад.
Коли вітала 9 травня ветеранів, то люди до мене підходили і казали: «Оце ти така мала і худа, та ще й депутат? Та депутат має бути з животом, здоровим дядьком». Це яскравий приклад того, який стереотип склався вже у людей.
Мене й журналісти деколи запитують: «А що вам з того депутатства?» Мені не до вподоби таке питання, бо вкладаю в це слово зовсім інший зміст, аніж той, до якого усі звикли, бо я реально прагну в цій країні щось змінити.
Оксана Кузьменко, для 50%
