Головна Статті Наталія Сербин: «Всю політичну ситуацію в Івано-Франківську контролюють чоловіки»

Наталія Сербин: «Всю політичну ситуацію в Івано-Франківську контролюють чоловіки»

0
1,015

Фото – ua modna

50% вдалося поспілкуватися з політикинею з Івано-Франківська Наталією Сербин, яка вже три роки є членкинею Української галицької партії, два з яких була очільницею міського осередку.

Також Наталка є відомою громадською діячкою, волонтеркою і блогеркою, що веде блог у впливовому франківському інтернет-виданні «Курс».

Наша розмова була про політику і громадську діяльність, чи можливо це суміщати і що треба враховувати громадській активістці, яка вирішила піти в політику. Також Наталка розповіла, що збирається балотуватися в міську раду Івано-Франківська і що саме там прагне зробити.

– Наталю, яка у вас освіта, чим ви займалися до Майдану, відколи про вас дізналися як про громадську активістку?

– Я є економісткою за освітою. Так склалося, що не працювала по спеціальності – після навчання в інституті заснувала власну рекрутингову агенцію. Займалася цим бізнесом 5 років, а коли почалася революція, а потім війна, тоді все змінилося.

– А саме громадською діяльністю до Майдану ви займалися?

– Я ніколи не була пасивною, зокрема брала волонтерську участь в Івано-Франківську при створенні ініціативи «Збережемо старий Станіславів», основною ціллю якої було збереження пам’яток архітектури міста.

– Як так вийшло, що ви організували Майдан у Івано-Франківську, а також «Молодіжний штаб спротиву» і «Поранені SOS»?

– Щодо Майдану, то я просто написала пост у Фейсбуці і зустрілася з небайдужими людьми в центрі міста. Познайомилась тоді з Максимом Кицюком, який вів студентський Майдан, далі разом вели Євромайдан. Наша молода команда сформувалась чисто випадково . Потім 4 грудня ми з друзями поїхали в Київ і створили там «Медичну службу Майдану». 1 січня я повернулася в Івано-Франківськ і тоді відновила роботу Молодіжного штабу спротиву у Просвіті.

В липні 2014-го заснували ініціативу «Поранені SOS». Це волонтерська ініціатива, основною ціллю якої було допомога пораненим бійцям, підтримка госпіталів. Перед тим я була волонтеркою у проекті «Згарди на допомогу українським воякам». Ми продавали гуцульські згарди на ярмарках та через інтернет, таким чином залучаючи гроші. На зібрані кошти купили каски в АТО…

– Чи змінилося ставлення до вас, після того як ви почали займатися політикою?

– Фактично вступ в політику обнулює діяльність, яку ти вела до того. Особисто до мене відношення змінилося: відношення волонтерів, людей, які мені допомагали, самих військових. Вони розцінюють політику, як щось погане, як певну зраду, діяльність, в якій я нібито кожен переслідує власні цілі, свій особистий інтерес, а не суспільний.

На жаль, багато людей, які працювали у моїй команді (волонтерській, громадській) не те що від мене відвернулися, але ми зараз вже тісно не співпрацюємо. Навіть коли я щось конкретно роблю і ми співпрацюємо з ними в певних проектах, то висвітлювати і позиціонувати мене як людину їхньої команди вони не хочуть, бо вважають, що це політичний піар, дуже сахаються політичних асоціацій, себто не хочуть бути поміченими з певною партією. Висновок такий: працюй, допомагай, але цього в ніякому разі не показуй, бо ти в політиці.

– Коли саме ви прийняли рішення вступити в Українську галицьку партію?

– Мій принцип вступу в політику був дуже простий. Я сказала сама собі, що ніколи не йтиму у політику перед виборами, тому що це виглядає фальшиво. Особливо, якщо ти займаєшся волонтерською діяльністю, громадською, і потім з цим перед самісінькими виборами йдеш в політику. Тому я подалася в Українську галицьку партію вже після виборів. Для мене громадська та волонтерська діяльність трохи вичерпалась, потрібно брати відповідальність і всі добрі напрацювання поширювати і через політику, де є реальні інструменти.

– Ви сказали, що інструменти громадянського суспільства себе вичерпали. Ви не розглядали варіант роботи у виконавчій владі?

Я не лише волонтерством займалася, я дуже багато працювала над створенням програм для учасників АТО. Працювала як керівник «Центру допомоги учасникам АТО» спільно з ветеранами та волонтерами, там ми розробили програми підтримки ветеранів в області та в місті.

Всі проблеми, які виникали з ветеранами, ми старалися вирішувати і не тільки за рахунок волонтерства, а використовуючи державні інституції. Зрештою в мене є великий досвід співпраці з чиновниками, з бюрократичною системою, можливо, було б навіть цікаво попрацювати десь і на держслужбі, але не хочеться займатися «перебирання папірчиків», та й зарплати мізерні…

– Як ви ставитеся до зростання в суспільстві радикальних настроїв?

– Я є лібералкою, і я є віруючою. Я вважаю, що лізти в життя іншої людини і вказувати їй, яких вона має бути поглядів, це недобре. Поширення радикальних рухів в Україні викликає в мене певну відразу.

Те, що війна дає нам агресію, це природно і закономірно. Єдине, цю агресію треба конвертувати у щось конкретне, легальне і аж ніяк не стихійне. Дуже часто ми бачимо як створюються і Муніципальні варти, і охоронні фірми, різні законні структури, які мають певні повноваження і це добре.

Якщо ж це якісь радикальні сили, які діють стихійно, то це страшно.

Але проблема не тільки в активному формуванні радикальних організацій, а в тому, що у нас в країні немає сильної правоохоронної системи і не працює закон. Зіштовнувшись хоч раз з правоохоронними органами чи судами, ти розумієш, що ти беззахисний, ти просиш допомоги, а натомість з тебе можуть зробити злочинця. Ось у чому є найбільша проблема.

– Як громадська активістка ви можете вільно висловлюватися на будь-яку тему та щодо будь-якої людини, що зміниться коли ви прийдете у владу? Будете обережнішими у висловлюваннях?

– Мені взагалі здається, що політики мають обов’язково висловлювати свою думку і не пристосовуватись до обставин.

– Бачила, що вас звинувачують у лобіюванні забудовника, бо він нібито вам подарував чи то земельну ділянку, чи то будинок… Про вас часто пліткують?

– Це нормально, що люди таке говорять, бо ж часто міркують так: як можна просто займатися громадською діяльністю, чому взагалі раптом хтось чимось переймається…

З іншої сторони, варто розуміти, що забудовники також формують свої лобістські команди так званих активістів, навіть проводять цілі інформаційні кампанії проти нас, нав’язуючи думку, що хтось бореться, аби отримати квартиру чи якісь там інші дивіденди. Але ці факти можна легко перевірити: де я живу, яке в мене є майно і т.д.

– Якими є ваші спостереження щодо жінок у політиці? Яке на вас справляли враження окремі політикині?

– Якщо говорити про Івано-Франківськ, то в нас жінки в політиці знаходяться в тіні. Чоловіки домінують, кілька жінок є депутатками, але вони не дуже активні.

Чому вони непомітні, на вашу думку?

– Всю політичну ситуацію в Івано-Франківську контролюють чоловіки. Жінки ніде не представлені в якості керівниць осередків чи фракцій. Тобто вони є членкинями партій, але вони не займають там важливих внутрішньопартійних посад.

А ще я не бачу в нашому місті жінок, які би формувалися довший час як політикині. Вони прийшли або з бізнесу, або з якоїсь іншої сфери. На мою думку, вони не зовсім зацікавлені активно займатися політикою. Є в нас секретар міської ради Оксана Савчук з партії «Свобода», яка в принципі позиціонує себе більше як політикиня. От Оксана найбільш яскраво представлена в Івано-Франківську і видно, що сама партія її просуває у велику політику. Вона веде активну медійну діяльність, часто виступає на сесії Івано-франківської міської, помітно, що як політикиня вона взяла за основу проблеми освіти, дитячих садочків, культурні проекти, з цими темами вона й асоціюється в місцевій політиці.

– Як би ви провели свої перші вибори? Що було би для вас вирішальним?

– По-перше, однозначно, повна відкритість до людей. Для чого йду в депутатки, якими напрямками буду займатися, як це буду робити. Фінансова прозорість: вартість виборчої кампанії, звідки гроші. Люди це мають знати. Якщо конкретніше, я готова йти в міську раду із захистом соціальних інтересів людей. Мене цікавлять пологові будинки, захист людей з інвалідністю, особливо дітей, захист безпритульних тварин і якісні соціальні програми.

Чи не казали вам близькі не йти в політику, бо політика – це, мовляв, брудна справа? Чи ви особисто вважаєте політикою брудною?

– Мої рідні відреагували негативно. Дуже багато людей старшого покоління розцінюють політику як щось небезпечне: де можуть вбити, де можуть покалічити, можуть підставити.

Які зміни відбулися у вас після такого рішення?

Загалом, є психологічне вигорання. Немає значення, чи це громадський сектор, чи волонтерський, чи то політика. Політика з цього всього забирає найбільше енергії, бо якщо в громадській діяльності ти маєш хоч якийсь зворотній зв’язок, у волонтерстві маєш хоч якусь вдячність час від часу, то в політиці – це постійна віддача енергії та сили і абсолютне розуміння, що тобі за це ніхто не подякує.

Тут є величезна жертовність і завжди треба шукати ресурси звідки цю енергію черпати. Тому я дуже багато часу проводжу на природі. Вдома маю п’ять тварин. Стараюся багато фізично працювати, щоб розвантажуватися від політичних тем. І однозначно: це середовище людей з якими я спілкуюся, воно дуже для мене цінне. Це люди, яких я дуже люблю і з якими мені комфортно.

Оксана Кузьменко, для 50%

 

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті