З депутаткою Тернопільської міської ради Наталею Шоломейчук, «Батьківщина», ми зустрілися в межах її виборчого округу: на дитячому майданчику на вулиці Симоненка, 1.
Політиці в житті Наталії передувало навчання на філологічному факультеті в Тернопільському педагогічному університеті ім. В. Гнатюка і 25 років підприємницької діяльності.
Свій бізнес жінка розпочала у 90-х, продаючи насіння на базарі. Спершу дуже соромилася такої роботи, ховаючись за прилавком, коли проходили знайомі. Нині вона так само продає насіння, але асортимент товару розширила і тепер у її власності 2 кіоски на місцевому ринку.
В міськраді Наталія очолює МФО «Рівні можливості».
– Наталіє, підприємницькою діяльністю ви займаєтесь вже чверть століття, а як щодо політики?
– В політиці я три роки, хоча й до цього я займалася громадською роботою. Я голова профспілки підприємців Тернопільського центрального ринку. Коли у нас виникла скрутна ситуація, ми зібралися і вирішили створити профспілку для захисту своїх інтересів.
Підприємців дуже жорстоко «взули». Це був 2008 рік, люди побудували за свої кошти капітальні споруди. І коли вони будували, то адміністрація ринку казала що це вже буде ваше, реконструкція вас не торкнеться. Вартість тих приміщень була як вартість одно- чи двокімнатної квартири. Але пройшло 6-7 років і ці споруди приватизувало на себе ТОВ «Тернопільський міський ринок». Потім почали викликати по одній людині і пропонувати їм викупити «якщо ви хочете бути власниками, ви маєте заплатити 2,5 тисячі доларів за квадратний метр». Конфлікт тягнувся довго. І міліція була, і податкова, і погрози були, але нам вдалося вистояти. Звичайно, більшість людей викупило магазини, бо це була безвихідь.
В подальшому відбувся «податковий майдан», де я виступила як одна із організаторів. Ми проводили різні акції протесту, організовували поїздки людей у Київ.
Старалася все зробити, щоб люди не черствіли серцем.
– І хто на кого вийшов? «Батьківщина» на вас чи навпаки?
– Це ми вийшли на «Батьківщину», але ще у 2007-му році, коли створювали профспілку. Це була одна із політичних сил, яка допомогла. Інші відмовлялися, бо не хотіли мати справу з «базарниками».
– Коли мали початися вибори, то вам сказали на них іти чи ви самі це вирішили?
– Одразу кілька політичних сил пропонували мені балотуватися. Я не хотіла цього, але Андрій Артимович, депутат Тернопільської міської ради, вмовляв мене два тижні. Чомусь абсолютно не розраховувала стати депутатом. На мене сварилися у партійній організації, що я наметів не ставлю, не наймаю людей. Всю агітацію я розносила по округу сама і ніхто мені не допомагав. І ту програму, яку мені дали в партії, я змінила. Написала власну.
– Ви пам’ятаєте які там були тези?
– Так, пам’ятаю. Перша теза: добитися облаштування безкоштовного бювету артезіанської води у нашому мікрорайоні. Перший рік я витратила на пошук місця. Другий рік ми розробляли проектно-кошторисну документацію (прим. – вартість проекту більше 1 млн. грн.). Цього року, можливо, розпочнеться його будівництво на вулиці Куліша у скверику. Коли все завершиться, то я вже почну думати, що не даремно була депутатом. Після мене залишиться щось таке вагоме.
– А які ще були тези?
– Ще була теза про відстоювання тарифів по комунальних платежах. По цих тарифах я навіть робила акцію протесту 20 грудня 2016 року під облдержадміністрацією «Зупинимо геноцид українського народу».
Потім ще теза по захисту підприємців. Наприклад, у нас є аптека на Куліша, де власник зробив красивий пандус, щоб люди з інвалідністю могли заїхати в приміщення. І прямо перед цим пандусом хтось встановлює кіоск для торгівлі. А це означає, що інвалід вже не може заїхати в аптеку. То я допомогла вирішити це питання.
– Наскільки я знаю, на вулиці Симоненка була проблема із забудовниками. Як ви реагували?
– Ми воювали досить активно, і тут є позитивний результат. Мешканці виходили на протести, навіть старші люди чергували біля тої будови, щоб туди не заїжджала техніка. Як тільки прибувала техніка, то активісти всіх обдзвонювали, ми прибігали і виганяли. Попередньо було прийнято рішення на сесії за моїм депутатським запитом про те, щоб не дозволяти будівництва багатоповерхівки у цьому районі без особливого дозволу сесії. Я рада, що тоді депутати дослухалися, підтримали це рішення і тепер при будівництві будь-якого будинку мусить бути додатковий дозвіл сесії.
– Ви також голосували за доволі таки скандальний генплан. Як ви це прокоментуєте?
– Так, голосувала за генплан, тому що генплан є напрямком. Він не є скандальним, це більше роздули уже ті, кому не були виділені відповідні земельні ділянки під будівництво.
Я не кажу, що я є права на 100% у цьому відношенні, але якщо би ми це затримували, то наше місто б не розвивалося. Це також треба розуміти.
– Повернімося до виборів. Розкажіть, будь ласка, про своїх тодішніх конкурентів…
– Я особливо не переймалась. Не сприймала, що я зможу пройти, бо не вкладала багато коштів у агітацію. Думаю, що люди мене вже трошки знали і ця репутація мені допомогла. В мене були лише листівки і одна газета від партії. Мушу сказати, що Михайло Ратушняк, що теж ішов від «Батьківщини», зробив мені два банери. Він їх зробив за свій кошт, бо то була наша спільна з ним фотографія.
– А партія не фінансує своїх кандидатів?
– Ні. Нас ніяк не фінансували.
– Що ви робили, коли прийшли у міську раду? Мабуть, усе було новим та невідомим…
– Мені довелося вчитися багатьом речам. Я навіть приходила в оргвідділ міської ради і просила дівчат, щоб вони навчили писати проекти рішень, тому що для мене це було новим. Вони казали, щоб я навчилася сама: от подивіться на зразок – так і пишіть. Я поступово все вчила: і звернення, і проекти рішень… Деякі казали: та вона базарниця, що вона там може. Але на даний момент у мене вже є 8 чи 9 проектів рішень, а деякі депутати ще жодного не написали.
– Як ви себе почуваєте у чоловічому колективі міської ради?
– Стикнулася з нерозумінням, коли писала проект рішення звернення до Верховної Ради щодо гендерної рівноваги у виборчому законодавстві. Тоді на комісії я відчувала себе суфражисткою з початку ХХ століття, яка бореться за виборче право для жінок. Депутати мене розпинали і казали, що цього абсолютно не треба, що це надумане питання і що в нас жінки і так мають рівні права. Вони мені кажуть: ви ж от пройшли. А я кажу, що пройшла лише тому, що була прийнята квота про 30% жінок.
Що цікаво проти виступили не тільки чоловіки. Наприклад, депутатка від «Свободи» Наталія Турецька на сесії вона говорила про те, що це є віяння з Європи, що зараз ми голосуємо за рівність жінок, а потім ми будемо узаконювати всякі ЛГБТ і так далі. Це свободівські тези, і вони тримаються своєї лінії.
– Розкажіть детальніше про МФО «Рівні можливості», якому вже виповнився 1 рік від дати заснування…
– В серпні 2017 року на сесії ради міський голова оголосив про створення МФО «Рівні можливості». Всі жінки, які були тоді, увійшли. Ми навіть збиралися кілька разів та обговорювали кілька проектів спільних рішень. Нині я є його головою. Ми вносили звернення до Верховної Ради щодо профілактики дитячого діабету, про перейменування вулиці на ім’я Василя Сліпака, нашого героя… Також ми подали від МФО звернення щодо гендерної рівності.
– Розкажіть про приклад щодо цього дитячого майданчику. Ви казали, що тут буде газон…
– Так. Якщо це вдасться, то я буду дуже щасливою людиною. У нас по проекту мала бути тут штучна трава на площі 200 квадратних метрів, але у зв’язку з тим, що ми обмежені в коштах, то на цей майданчик міськрада нам грошей практично не дала.
Тоді я звернулася до магазину «Калина», попросила у них спонсорської допомоги. Спочатку вони дали нам 15 тисяч гривень, потім ще 20 тисяч, потім ще 7 тисяч… Потім я ще звернулася до мер Тернополя і сказала, що у нас є співфінансування і нам потрібно зробити основу. Після вказівки мера, наш підрядник надав людей… знову не вистачило. Тоді вже люди скинулися хто по 100, хто по 50 гривень, щоб доробити ось цей дитячий майданчик. Траву також знайшла дешевшу.
Якщо її продавали по 300 гривень, то нам вона вийшла по 210 гривень за квадратний метр…
…Через два дні після інтерв’ю дитячий майданчик вже було встелено штучною травою.
Оксана Кузьменко, для 50%
