Ухвалена 14 вересня цього року резолюція Європарламенту, яка закликає до визнання одностатевих союзів – причому як шлюбів, так і цивільних партнерств – по всій території ЄС, не стала сенсаційною та не викликала великої уваги з боку ЗМІ та політиків з двох причин.
По-перше, вона має суто рекомендаційний характер – політичні рішення в Євросоюзі може ухвалювати тільки Рада ЄС.
По-друге, резолюція Європарламенту лише констатувала громадську думку. Ту, яка вже давно домінує не тільки в ЄС, але й в усьому «вільному світі» – тобто, країнах ліберальної демократії. ЛГБТ-люди повинні мати рівні з рештою населення права, зокрема і в сфері сімейного життя.
Тенденція така: у 1989 році Данія стала першою країною, яка запровадила інститут реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар. А сьогодні одностатеві партнерства або шлюби визнаються вже переважною більшістю країн Європи та обох Америк, зокрема, у 21 із 27 країн ЄС. Визнання рівних прав для одностатевих партнерів в рамках Євросоюзу стало особистою обіцянкою чинної голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та частиною нещодавно ухваленої першої стратегії ЄС із захисту прав ЛГБТ.
Читайте також: «Нетрадиційна» Ана: Як жінка-ЛГБТ керує урядом у патріархальній країні
Це стало можливим тому, що захист рівних прав для ЛГБТ вже підтримують усі провідні політичні сили західного світу. Зокрема й ті, що донедавна були противниками цього. Власне, сама голова Єврокомісії є представницею Християнсько-демократичної партії Німеччини та Європейської народної партії – найбільшого політичного альянсу Європи, який об’єднує консервативні та християнсько-демократичні партії. Серед українських партій, спостерігачами ЄНП є «Європейська солідарність», «Батьківщина», УДАР і «Самопоміч».
Проти захисту прав ЛГБТ в наші дні виступають переважно маргінали: неонацисти, праві популісти, ультраконсерватори та комуністи-сталіністи.
Так було не завжди. Ще десяток років тому ті самі німецькі християнські демократи, британські консерватори, американські республіканці, здебільшого, й чути не хотіли ні про які одностатеві шлюби та захист прав своїх ЛГБТ-співгромадян. Ситуація почала змінюватися по мірі зростання видимості ЛГБТ-людей. Несподівано консерватори виявили їх серед своїх однопартійців, колег, знайомих, близьких і навіть родичів. Спрацювали елементарні людські почуття та «золоте правило» моралі: стався до ближнього свого так, як хочеш, щоби ставилися до тебе. Важко підтримувати обмеження прав тих, кого ти знаєш, поважаєш і любиш. Важко сперечатися з тим, що люди, «які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки» повинні мати права членів сім’ї.
Лапки у попередньому реченні поставлені тому, що складають точну цитату зі статті 3 Сімейного кодексу України, яка визначає значення терміну «сім’я». Ультраконсерватори часто стверджують, що сім’я складається лише з чоловіка, жінки та їхніх дітей. Але українське законодавство говорить інше, визнаючи сімейні стосунки, зокрема, і між одностатевими партнерами. Це не суто теоретичне міркування – існують відповідні судові рішення стосовно успадкування майна померлого партнера (1 і 2). Однак скористатися на практиці тим, що українське законодавство, у принципі, визнає сімейні стосунки між одностатевими партнерами, дуже важко, якщо взагалі можливо. Справа в тому, що решта статей СКУ регулюють відносини не між членами сім’ї в цілому, а між конкретними членами сім’ї та близькими родичами. Наприклад, між батьками і дітьми, сестрами і братами, подружжям, усиновителями та всиновленими тощо. Певні подружні права – на спільне володіння майном, на утримання в разі непрацездатності, на спільне всиновлення дітей – мають навіть неодружені різностатеві партнери, але не одностатеві пари.
Читайте також: У школах Південної Кореї профінансували програму з «перевиховання» ЛГБТ-учнів
Відразу треба зауважити, що всиновлення дітей регулюється іншими правовими положеннями, ніж укладення шлюбу, і запровадження одностатевих шлюбів або партнерств не надає автоматично такого права одностатевим подружжям. Наприклад, у Сімейному кодексі України стаття 211 прямо говорить, що «Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі».
Коли йдеться про виховання дітей одностатевими парами, чомусь на думку завжди спадає картина двох геїв, які вирішують спільно всиновити чужу дитину. Але статистика стверджує, що переважна більшість одностатевих пар з дітьми складається з двох жінок, які спільно виховують біологічних дітей однієї з партнерок. Розуміючи, з якими проблемами стикаються такі сім’ї через відсутність будь-яких батьківських прав і обов’язків у небіологічної матері, законодавці у країнах, де дозволені одностатеві шлюби або партнерства, зазвичай, дозволяють всиновлення партнеркою (партнером) рідних дітей іншої партнерки (партнера). Навіть якщо спільне всиновлення чужих дітей для них залишається недоступним.
Відсутність понять на кшталт «одностатевий сімейний партнер» і «одностатеве сімейне партнерство» в українському законодавстві призводить до того, що будь-яке визнання таких стосунків вимагає рішення відповідного компетентного органу чи посадової особи у кожному конкретному випадку. Без державної реєстрації подружніх стосунків (шлюбу або якоїсь форми цивільного партнерства) одностатеві партнери виявляються фактично позбавленими всіх прав і обов’язків, які визнаються за членами сім’ї та близькими родичами. Навіть якщо ви п’ятдесят років прожили зі своєю партнеркою, лікарі не зобов’язані пускати її до вас в лікарню. Оскільки стаття 6 закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я» гарантує таке право лише для «медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя». А як ви доведете, що вона є членом вашої сім’ї, якщо закон прямо про це не говорить? Звернетеся до суду? Ви можете й не дочекатися його рішення, не кажучи вже про час, гроші та нерви, витрачені на таку процедуру.
Читайте також: Депутатку Кременчуцької міської ради цькують за «ЛГБТ-пропаганду»
Але навіть наявність судового рішення про визнання ваших стосунків не надасть одностатевим партнерам прав, які визнаються тільки за конкретними родичами. Вони не можуть успадкувати майно померлого партнера без заповіту, якщо є інші спадкоємці. А при спадкуванні за заповітом вони повинні сплачувати державне мито 5%, від якого близькі родичі позбавлені. Вони не мають права на пенсію або відшкодування після втрати годувальника сім’ї. Вони не мають права на користування житлом померлого партнера. Вони не мають права на відпустку по догляду за хворим родичем. Навіть проживши разом десятки років, вони взагалі не мають жодних прав, які автоматично отримує будь-яка різностатева пара відразу після укладення шлюбу. Думаєте, одностатеві пари не тримаються так довго?
Першою одностатевою парою у світі, яка змогла офіційно зареєструвати свої стосунки, стали данці Аксель та Ейґіл Аксґіли. На той час вони жили разом вже протягом 40 років, і потім прожили ще шість років у любові та злагоді, аж поки смерть Ейґіла у віці 73 років їх не розлучила.
Я сам, автор цієї статті, живу зі своїм коханим чоловіком вже близько чверті століття, і сподіваюсь жити, поки смерть нас не розлучить. На власному досвіді я знаю, що ЛГБТ-люди не обирають свою долю. Ми такі, якими нас зробила природа, а не якась міфічна ЛГБТ пропаганда. Та заради Бога – я виріс ще за радянських часів, коли про гомосексуальність і трансґендерність взагалі ніхто не говорив, ніхто мені про це не розповідав і не зваблював. На моїх очах відбувалися всі ті тектонічні зсуви у ставленні широкого суспільства до ЛГБТ-питань, які, зрештою, добралися й до України.
Резолюція Європарламенту щодо визнання сімейних прав одностатевих партнерів має лише рекомендаційний характер і стосується тільки країн ЄС. Має значно більше значення – і чомусь привернуло значно меншу увагу – нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини по справі «Федотова та інші проти Росії». У цій справі суд визнав порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до особистого та сімейного життя) через відсутність у цій державі будь-якої юридичної форми визнання одностатевих сімейних стосунків (шлюб, цивільний союз, реєстроване партнерство тощо).
Читайте також: Епіфаній публічно назвав теми гендерної рівності та ЛГБТ «пропагандою Заходу»
В ЄСПЛ вже розглядається аналогічна справа проти України. І позаяк політико-правова ситуація щодо визнання прав одностатевих сімейних партнерів в Україні та Росії поки що дуже схожа, варто очікувати аналогічного рішення ЄСПЛ, яке може бути винесене протягом найближчих двох років, і в нашому випадку. Так само, незабаром очікується ухвалення аналогічних рішень і стосовно решти держав-членів Ради Європи, проти яких було подано такі скарги.
Український уряд розуміє потребу в ухваленні відповідних законодавчих змін і вже перебачив це в Плані дій у сфері прав людини на період до 2023 року. Питання вже не про те, чи будуть визнані одностатеві партнерства в Україні, а лише коли. Чим раніше це станеться, тим краще буде як для української ЛГБТ-спільноти, так і для українського суспільства в цілому.
Треба розуміти, що ЛГБТ-люди не живуть ізольовано десь на Марсі – вони народжуються та виховуються у цілком стандартних і традиційних родинах. І становлять невід’ємну частину будь-якого суспільства. У кожного з нас є знайомі ЛГБТ, хоча в таких консервативних суспільствах як українське вони часто просто не наважуються вести відкритий спосіб життя. Але вони – наші рідні, близькі, знайомі та незнайомі – оточують нас повсякденно.
Те, що позначається на їхньому житті, позначається й на житті їхніх близьких, і захищаючи їхні інтереси, держава захищає інтереси всієї нації. Про це треба говорити вголос, роз’яснювати це тим нашим співгромадянам, які досі дослуховуються до безглуздої та брехливої гомофобної пропаганди, що стала одним з інструментів впливу «русского міра», який використовується проти інтеграції України до ЄС і сучасного вільного світу.
Андрій Кравчук, експерт з адвокації Правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», для Жінки: 50%
