Головна Статті Світлана Фесянова: Хоч депутатство — це багато стресу, але воно дає можливості й певний кредит довіри

Світлана Фесянова: Хоч депутатство — це багато стресу, але воно дає можливості й певний кредит довіри

5
2,081
Світлана Фесянова

Світлана Фесянова — депутатка Христинівської міської ради, що на Черкащині. 25 років тому вона вирішила, що у її місті немає можливостей для дітей, тож заснувала гурток, який за кілька років перетворився у комунальний заклад «Христинівська школа мистецтв», де нині щороку вчиться понад 200 дітей.

У перші дні повномасштабного вторгнення школа мистецтв перетворилася на волонтерський хаб. Тут збирали одяг та гігієнічні засоби для переселенців, готували енергетичні батончики та печиво для військових. Кімнати, облаштовані під творчі заняття, ставали майстернями із плетіння сіток та тимчасовим прихистком для тих, хто шукав новий дім.

Нині ж Світлана знову повертає зкладу його першочергове призначення — дбати про розвиток та підтримку дітей. Адже попри все, жінка переконана, що діти повинні мати щасливе дитинство. 

Про депутатство та публічність у маленькому місті, про те, як із мрії зробити проєкт, а також про постійний розвиток читайте далі.

Ми одна з перших шкіл, які відмовилися ставити оцінки

Світлана Фесянова народилася та виросла у Христинівці. Це маленьке місто на Черкащині з населенням трішки більше 10 тисяч жителів. Із дитинства Світлана мріяла працювати із дітьми, тому й освіту присвятила мрії — стала вчителькою із малювання. 

«Я дуже хотіла мати у нашому містечку такий заклад, куди діти можуть прийти малювати, співати, всебічно творчо розвиватися. Після закінчення університету я почала ходити по кабінетах районної ради, щоб там підтримали створення позашкільного закладу для дітей. Водночас набирала учнів на заняття з малювання, щоб показати цю потребу. Бо незалежно від того, де живуть діти, чи у місті-мільйоннику чи у маленькому містечку, їм потрібне позакласне дошкілля. Таке, яке б надихало, допомагало розвиватися», — розповідає Світлана. 

Світлана Фесянова із вихованцями школи мистецтв

Майже два роки вона працювала безкоштовно. За власний кошт купувала різні матеріали та проводила заняття для дітей. Далі була участь у виборах, отримання мандату депутатки. Світлана продовжила оббивати пороги в міській раді вже в новій іпостасі. І зрештою її почули. У 2000 році міська влада створила навчально-виховний позашкільний заклад «Христинівська школа мистецтв». 

Читайте також: Олена Розвадовська: Система захисту дітей в Україні дуже слабка

«Спочатку у нас було 25 учнів, зараз 210 і 5 вчителів. У нас, окрім класичних активностей позашкілля, — танців, малювання, співів — є гуртки із вивчення англійської мови. Є смарт-проджект — проєкт, де діти вчаться основам журналістики, знімають та монтують відео для нашого ютуб каналу. Зараз також проводимо різні психологічні практики для дітей, — говорить Світлана Фесянова. — Ми були однією  із перших шкіл, яка відмовилася ставити оцінки. Привчали, що займатися творчістю потрібно не задля оцінювання. Бо як можна визначити хто обдарованіший? Наша мета — підсилити потенціал, а не оцінити талант дитини».

Щоб зберегти заклад, треба не боятися про себе заявляти

У 2015 році Світлана знову взяла участь у виборах як кандидатка в депутатки. Все вийшло.

«Тоді ще дуже дивувалися колеги-чоловіки. Мовляв, як це я змогла набрати більшу кількість голосів. Але так склалися обставини, що тоді я не змогла повноцінно брати участь як депутатка, тому відмовилася від мандату. Через чотири роки я знову взяла участь у виборах депутатів до міської ради, мала вже прохідне місце у списку партії. І ще більшу довіру від містян. Тож партія отримала перемогу, а я у 2019 році стала депутаткою», — говорить Світлана.

«Публічність, особливо у маленькому місті – це складно. Але я розуміла, щоб зберегти заклад, який я відкрила, і який для мене дуже важливий, треба не боятись заявляти про себе та свої бажання. 

Читайте також: Оксана Дрюк: Спочатку волонтерство, а потім робота у міській раді

Хоч депутатство — це багато стресу, але воно дає можливості й певний кредит довіри. У 2000 році воно мені допомагало створити заклад. Коли почалася повномасштабна війна – збирати кошти для військових та допомагати людям, які приїздили на Черкащину.

А ще це дозволяє мені розуміти, як розвивається наше місто. Я маю можливість ходити на бюджетну комісію, на погоджувальні ради, голосувати за ухвалення рішень та змін у громаді», – говорить Світлана.

Я просто люблю те, що роблю

Нині Христинівська школа мистецтводин із найпопулярніших закладів у громаді. Тут постійно щось відбувається: багато дітей та дорослих, багато активностей та сміху, ще більше — підтримки одне одного та взаєморозуміння.

Світлана Фесянова із вихованцями школи мистецтв

«Мені часто закидають, що я ставлюся до закладу як до приватної школи, але я просто люблю цей простір, і мені здається, що у становленні дитини дуже багато залежить від умов, у яких вона перебуває. 

Я завжди намагаюся зайняти позицію дітей та підтримати їхні ініціативи. Побачили, як десь проводять піжамну вечірку — клас! Давайте і у нас! Розсунули меблі, одягли піжами, зробили смішні тематичні декорації. Діти в захваті, та й ми отримали море задоволення. Якщо співпадає крутість дітей із прогресивним грунтом, тоді із них виростають люди, які роблять зміни», — говорить Світлана

Через кілька років активної та успішної роботи у закладі була можливість перейти в районний відділ освіти чи в адміністрацію. Згодом запрошували працювати у інші міста. Але Світлана Фесянова обирала залишитися у своєму закладі. Каже, кабінетна робота і робота з документами не для неї. У якийсь момент, коли думала, що тут нема переспективи розвитку, вирішила «розвиватися горизонтально». 

«Для тих, хто хоче розвитку, це можна робити упродовж усього життя незалежно від розміру міста. І в якийсь момент я зрозуміла, що можна рости не тільки вгору, на вищу посаду, а й розвиватись горизонтально».

Світлана пішла навчатися на психологиню, адже ця тема цікавила її давно. Спочатку захоплювалася психологією успіху, психологією творчості. Тепер її цікавить емоційний інтелект, психологія комунікацій. Стала магістеркою психології в 2022 році, навчається на гештальт-терапевтку. 20 років організовує лідерський табір для підлітків, де застосовує психологічні знання та практики. Вважає, що розвиватися варто все життя, бо світ дуже швидко змінюється. Вчителька має бути прогресивною. 

Світлана Фесянова у літньому таборі для підлітків

Так, у школі мистецтв почали додавати нові активності. З’явилися заходи для мам, які чекали своїх дітей із занять. Згодом додали нові актуальні гуртки для дітей —  робити фото на телефон, знімати та монтувати відео. Так з’явився власний ютуб-канал — Smart-project Khrystynivka. До повномасштабної війни тут розповідали про життя міста та його мешканців. Зараз — висвітлюють історій людей, що знайшли новий дім у Христинівці. Світлана називає цей проєкт «фіксування історії».

Світлана Фесянова
Світлана Фесянова

Зараз треба жити так, як ніколи

Після початку повномасштабного вторгнення школа перетворилася на волонтерський хаб. 

«24 лютого ми прокинулися від вибухів, а 28 уже ночували у бомбосховищі у школі, яке самі облаштували за кілька днів. Потім почали плести сітки й готувати енергетичні батончики для військових. Згодом на базі нашої школи мистецтв відкрили центр допомоги для переселенців, проводили навчання із домедичної допомоги», — розповідає Світлана Фесянова.

Світлана Фесянова
Світлана Фесянова

Вона майже жила у школі. У такому темпі разом із колегами провели рік. Потім поступово до школи почало приходити все більше дітей, тож Світлана зрозуміла, що потрібно повертати попередні активності.  Разом із вихованцями школи почали готувати концерти для військових, які лікувалися у закладах поруч. Згодом виявилося, що серед військових є вчителі музики та малювання, які, поки відновлювалися, теж почали викладати дітям.

Читайте також: Ірина Гудзь: Війна дала можливість зрозуміти, хто ми такі

Світлана Фесянова каже, що таке дозвілля дуже йде на користь і дітям, і військовим. А головне — не треба чекати закінчення війни, щоб починати жити.

«Почуттям вини дуже легко маніпулювати. Ми ж навпаки маємо підтримувати одне одного. Я багато спілкуюся із військовими і коли ми радуємо їх нашими концератми, вони дякують. Кажуть, що саме за ці усмішки і можливість мирного життя наших дітей вони зараз воюють.

Мені здається, що програють ті, хто відкладає життя, чекає закінчення війни. Життя триває. І ми ніколи не знаємо, що буде завтра. Зараз треба жити так, як ніколи».

Цей текст створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції

Більше публікацій
Більше публікацій Інна Наливайко
Більше публікацій Статті