Триває Тиждень швейцарського кіно, який цього року присвячено проблемам ґендерної рівності – одній з глобальних цілей сталого розвитку ООН. Усі фільми фестивалю можна подивитися онлайн з 19 до 28 червня. В програмі фестивалю й стрічка Петри Фольпе «Божественний порядок» про те, як жінки консервативного швейцарського села боролись за здобуття виборчого права.
Життя молодої Нори, головної героїні, в 1971 році сильно контрастує з пристрастями, які вирують в Штатах, де повним ходом ідуть рух за громадянські права і сексуальна революція. Вона живе в тихому швейцарському селищі з двома синами і чоловіком, якого от-от підвищать на роботі за гарні лідерські якості. Мине зовсім трохи часу, і власні якості лідерки проявить і сама Нора, яка плекає амбіції повернутись на роботу після тривалого декрету (за тодішніми законами, жінки у Швейцарії могли влаштуватись працювати лише за згодою чоловіка).
В якийсь момент на безхмарному небі консервативної спільноти, яка не толерує жодних відхилень від «норми», з’являться серйозні ознаки змін. Донька Нориної невістки, як і має бути в її віці, бунтує і зрештою намагається втекти з дому. В намаганнях залагодити конфлікт Нора і сама стає на шлях трансформації.
«Божественний порядок» з назви – аргумент, до якого апелюють консервативні жителі села, коли їм намагаються довести переваги реформ. Ніхто не хоче давати жінкам право голосувати на виборах, але ніхто не зізнається, що головна причина – страх перед змінами, до яких це призведе. Тому на поміч закликають вірного спільника – церкву. Священники радо пропагують вигаданий «божественний порядок», за яким жінка має доглядати дім, дітей, мовчати, слухати чоловіка і не боротись за свої права. В Україні аналогічний фільм можна було б назвати «Порядок речей» – зручний принцип, до вищості якого апелюють в багатьох питаннях, які стосуються гендерної рівності, та й не тільки.
Фільм Петри Фольпе дає позитивну настанову №1: якщо тобі не бракує сміливості й рішучості, ти знайдеш хоча б одну спільницю у своїй справі, на тебе чекає успіх. Не відразу, не без перешкод, не без образ і кпин, але права зрештою вибороти вдасться. Позитивна настанова №2: не треба боятись говорити на болючі теми, адже Швейцарія, за словами режисерки, дуже сильно тримається за образ ідеальної країни з реклами смачних шоколадок. Той факт, що жінки вибороли право голосувати на виборах лише в 1971 році (а в одному з кантонів – лише в 1990-му), може приголомшити і зруйнувати міф про найстарішу демократію, і Фольпе не боїться цього ефекту.
Втім, «Божественному порядку» бракує об’ємності в характерах героїнь. Ми маємо повірити, що Нора, зразкова домогосподарка, перейнялась проблемами жіночої емансипації, прочитавши п’ять тематичних брошурок (якщо й так, то авторки цих брошурок – генії маркетингу). Звісно, що головна її мотивація – повернутись на роботу і перестати обслуговувати чоловіків в своєму домі 24 години на добу, але цьому віддано геть мало екранного часу.
У фільмі Фольпе на певному етапі з’являється ціла група цікавих жінок, які підтримують боротьбу за свої політичні і громадянські права – ціною сварок із близькими і зневаги від чоловіків.
Але ми нічого не знаємо про них як особистостей, окрім того, що більшість з них ніколи не бачила свою вагіну (сексуальний аспект – ще одна важлива цеглинка у фільмі). Слабко віриться, що в такій різноманітній групі особистостей болючі питання докорінних змін будуть сприйняті так просто – жодна з них начебто не сумнівається, жодна не пропонує піти на компроміс чи знехтувати радикальною зміною стану речей. Всі як одна.
І тим не менш у фільмі є цікаві спостереження: про те, що опір консерватизму і відстоювання прав потребує шалених зусиль; про те, що часто головні агенти збереження «порядку речей» просто економічно в цьому зацікавлені; про те, що ніколи не пізно переосмислити свої політичні позиції, якщо робити це чесно.
В рік посиленої політичної турбулентності та безкінечних дискусій на болючі теми фільм Петри Фольпе може стати корисною пігулкою від розчарувань – як мінімум, щоб зрозуміти, який шлях ми вже пройшли, і що ці колосальні зусилля були немарні.
Дарія Бадьйор, для 50%
