Щоразу, коли я пишу про фемінізм, квоти чи права жінок, я всередині скручуюсь, нерви напнуті, як струни, в передчутті шквалу критики і булінгу за те, що порушую «неактуальну», «грантоїдську», «надуману» і – доберіть будь-яке інше слово – тему. А перед очима образ жінки на одному з маршів за права жінок «Не можу повірити, що я досі маю протестувати проти цього лайна».
А я досі протестую
За фемінізм і проти дискримінації
Тому що нас, жінок, більше 50%. В садочку, школі, лікарні, бухгалтерії, салонах краси ви побачите більше жінок.
Ви також побачите більше жінок у магазинах, в кафе, на кухнях ресторанів (рідко – шеф-кухарок), серед виконавчої ланки в органах влади.
Але досі, через більш як 100 років з моменту отримання права бути обраними, нас лише 20% в парламенті і третина в місцевих радах.
Досі жінка страждає, вмирає від домашнього економічного, фізичного і психологічного насильства. Досі жінка економічно менш стабільна, ніж чоловік, і влаштуватись на роботу чи взяти кредит їй складніше. Особливо, якщо мова йде про хорошу роботу, особливо якщо мова йде про солідний кредит на розвиток своєї справи.
Досі жінка прив’язана стереотипами, традиціями, упередженням (навіть власними) до «домашнього затишку» й «хатнього вогнища». І не починайте мені тут говорити про декларативну рівність, бо я протестую
За права і проти примітивного трактування рівності
Основний аргумент моїх опонентів та опоненток, що ось, мовляв, у нас же по закону жінки і чоловіки мають однакові права і в політиці, і в економіці. Нікого ж там не дискримінують, адже так написано в законі!
Я додам, що кожному і кожній гарантується дуже багато. Аж 161 стаття Конституції. Там і про право на безоплатне житло є. І багато чого іншого. Чи кажете ви це безхатькам, які живуть на вулиці?
Мовляв, чого ти ото лежиш тут в метро чи під парканом. Ось тут написано, що в тебе є право на житло. Чого не береш? Кажете так? То чому так легко починаєте опонувати, коли розповідають про утиснення прав жінок?
Так, в законах чорним по білому написано, що заборонено дискримінацію під час прийому на роботу. І навіть покарання за це передбачено.
Читайте також: Мішель Бачелет: «Політика без жінок – це як грати у футбол з половиною команди»
Але що насправді? І не треба тут про «у мене все було добре з влаштуванням на роботу!» Бо не у всіх так! Насправді в жінок випитують, чи вона, бува, не планує вагітніти, чи не заміжня. А якщо жінка працює і заміжня, то і нічого їй зарплату підвищувати, бо от чоловіки є на фірмі і їм треба сім’ї утримувати, а жінка переб’ється й тим, що має.
Одного разу мій друг починав бізнес і шукав собі підмогу. То він потім з подивом розповідав, що всі (!) дівчата, які приходили на співбесіду, просили в рази меншу зарплатню, ніж хлопці.
Рівні права, кажете ви. Тому я протестую
За квоти і проти упереджень
Бо квоти відкривають двері багатьом жінкам в політику і бізнес. Зараз в Україні квоти лишень на виборчому політичному рівні. Цей механізм вже показує свої результати і кількість жінок в обласних радах в Україні, де було важко пробитись крізь бізнесово-кланову чоловічу броню, вже сягає 20, а десь і більше відсотків.
І тут знову мені будуть казати, що квоти — це зло, адже замість того, щоб змінювати політику, ми примусово вводимо туди жінок і т.п. Що, мовляв, жінкам не треба такої «послуги», адже вони самі можуть добиватись успіху в політиці. Так чому тоді жінки не йдуть в політику? Чому вони не беруть активну участь в творенні цієї «нової політики»? Можливо, тому що їх змалечку виховують так, щоб вони і подумати про те не могли? А чоловіків так, щоб жінки сприймались як «прикраса нашої ради»?
Читайте також: Інна Совсун: «Фемінізм – це, чорт забирай, не про те, хто кому відчиняє двері у Верховну Раду»
Ми багато говоримо про суб’єктність України і тут мало в кого виникає зауважень чи застережень навіщо це потрібно. Так от зараз мова йде про суб’єктність жінки. І квоти допомагають цю суб’єктність здобувати. Адже більше жінок в радах — більше політикинь, видимих в громадах.
Так, дехто піде, дехто зневіриться, а дехто навпаки, почне творити свою політичну кар’єру і залучати інших жінок. І такі приклади ми вже бачили на місцевих виборах — 2020.
Це руйнує стереотипи. Це формує образ жінки — фахівчині, борчині за інтереси виборців, творчині майбутнього громади.
Як сказала у своєму виступі бізнес-вумен, кандидатка в президентки Ісландії Хала Томасдоттір «Настав час для жінок балотуватись».
Вона навела приклад своєї кумирки — Вігдіс Фінбогадоттір, першої в світі жінки-президентки, яка очолювала Ісландію з 1980 до 1996 рік.
Хала розповіла історію ісландського хлопчика, який зростав у 80-ті, і наївно спитав «А хлопчик, коли виросте, теж може стати президентом?».
Вірю, що квоти проникнуть далі — у міністерські кабінети, наглядові ради, президентські офіси, наглядові ради, керівництво стратегічних об’єктів, рад, а також і до громадського сектору й донорського середовища. Тоді буде більше видимих, успішних жінок, а квота – лише однією зі сходинок до того успіху.
Тоді я вже не буду бачити цю картинку перед очима «Я не можу повірити, що я досі маю протестувати проти цього лайна», бо лайна вже не буде.
Надія Вірна, для 50%
