Частина 2. Про перешкоди й виклики на шляху жіночого лідерства
5 березня відбувся онлайн-марафон «Час жіночого лідерства». Онлайн-захід тривав вісім годин поспіль, через що увійшов до Книги рекордів України.
До участі запросили лідерок думок, міністерок, народних депутаток, депутаток місцевих рад і експерток.
Захід видався масштабним: на марафон було зареєстровано понад 400 учасниць. Відбулися включення з усіх областей України.
У другій частині марафону вели мову про перешкоди й виклики жіночого лідерства з модераторкою Іриною Виртосу, правозахисницею, журналісткою Центру прав людини ZMINA.
Ми підготували для вас найяскравіші фрагменти другої частини марафону, у якій виступили директорка програми «Жінки-лідерки» НДІ Олена Єна, віцепрем’єр-міністерка України Ольга Стефанішина, юристка та письменниця Лариса Денисенко, а також інші експертки та жінки-лідерки з регіонів України.
Читайте також: 8-годинний марафон «Час жіночого лідерства» став рекордом України
Організатори марафону – Громадська експертна рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді України спільно з Інститутом розвитку регіональної преси, а також за інформаційної підтримки платформи «Жінки – це 50% успіху України» й «Поваги. Кампанії проти сексизму в медіа і політиці».
Захід організовано в партнерстві з Національним Демократичним Інститутом (НДІ) завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), за фінансової підтримки Швеції та Міністерства закордонних справ, у справах співдружності та розвитку Великої Британії.
Коли говоримо про подолання бар’єрів і невидимість, то часто згадуємо про жінок. Які бар’єри є актуальними для жінок-лідерок?
Олена Єна, директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту: Частиною моєї активності є програма «Жіночі обличчя лідерства». Героїні, які приходять до мене на інтерв’ю, часто говорять про те, що досягнення їм далися досить важко. Що на політичному шляху їм часто доводиться стикатися з випробуваннями, з якими чоловіки не стикаються. І головне: невиправдано завищені вимоги до кваліфікації. Якщо ти жінка, ти повсякчас маєш доводити свою експертність.
Друга проблема, про яку згадують мої героїні, – це упереджене ставлення, обумовлене гендерними стереотипами. А стереотипи не так легко викорінювати.
Якщо не почати з родини, зі школи, з того, які книжки читають діти – і дівчата, і хлопчики, з того, які вони дивляться телепрограми, і що вони чують і в родині, і в школі, буде дуже важко потім змінювати свідомість. Якщо цим не займатися зараз, то ще кілька поколінь наших жінок будуть стикатися з цими стереотипами.
Але те, що відбувається в Україні впродовж останніх 5-10 років є свідченням того, що ми цей шлях долаємо достатньо успішно.
Нині ми говоримо про зміни підходів у виробленні і реалізації державої політики. І те, що вже відбулося на державному рівні, як змінився і механізм гендерної рівності в Україні, і те, які законодавчі акти приймаються. Зокрема й останній законопроект про боротьбу із сексизмом у рекламі. Це все маленькі, але значущі кроки в тому, щоб Україна ставала більш сучасною, більш модерною країною.
Читайте також: Це зробила вона: У Києві заявили про демонтаж стереотипів і нагородили жінок-лідерок
Я не можу не згадати про наш проект, який називається «Це зробила вона». Все починалося з 2-томника, в якому ми разом з нашими партнерами видавництвом «Видавництво», розповіли історії 100 видатних жінок України, історичних постатей і наших сучасниць. Багато наших героїнь багато віків назад мріяли про те, щоб у кожної дівчини, у кожної жінки в Україні не було перепон для реалізації свого потенціалу. Чи в науці, чи то в мистецтві, чи то у військовій або політичній кар’єрі. Думаю, нині вони б раділи з наших досягнень.
Нещодавно був дуже такий неприємний інцидент з депутаткою Рівненської міськради Оксаною Майбородою, коли її зацькували через те, що вона проводила зустріч з виборцями з дитиною на руках. Хоча нікому це не заважало, але звелося все просто в чорну мову ворожнечі. Чи не здається вам, що жінкам доводиться долати множинну дискримінацію?
Олена Єна: Жінки дуже часто стикаються з множинною дискримінацією. До мене в цьому марафоні виступала заступниця голови МЗС Еміне Джапарова. Вона брала участь в одному з чудових, мені здається, фантастичних проектів, «Своя». Це якраз проект про множинну дискримінацію – про українок іншої національності. Жінки, які представляють етнічні спільноти, стикаються як із стереотипами щодо гендеру, так і з упередженнями щодо національності. Вони мають доводити своє право бути повноправними учасницями суспільно-політичних процесів.
Читайте також: #Дитинунароботу: У Рівному запустили флешмоб на підтримку депутатки міськради
Наш інститут часто проводить дослідження громадської думки. Якщо я не помиляюсь, з 2016 року стабільно зростає кількість українців, які говорять про те, що так, жінок має бути на рівні прийнятті рішень більше, ніж є зараз. Україна досягла рекордної кількості жінок, які представлені у Верховній Раді, а в 2020-му році було обрано рекордну кількість жінок в органи місцевого самоврядування. Але це все одно ще не ті цифри, на які очікує суспільство. 64% українців хотіли би бачити кращий гендерний баланс у політиці на рівні прийняття важливих державних рішень – і на національному, і на місцевому рівнях.
І подолання цієї множинної дискримінації – це шлях до того, щоб жінка, приймаючи важливе й важке рішення йти у політику, не сумнівалася, що маючи три освіти чи грунтовний досвід, вона достатньо кваліфікована для того, щоб представляти свою громаду.
Включення: Івано-Франківськ
Наталія Сербин, політикиня: Я була кандидаткою в мери Івано-Франківська, і можу сказати, що дуже багато упереджень до жінок у політиці. Ці упередження продиктовані стереотипами, які властиві не тільки чоловікам, а й самим жінкам.
Багато жінок не готові до того, щоб іти в політику, до того, щоб будувати політичну кар’єру, тому що це гра в довгу. Жінка в політиці має в рази більше іміджевих ризиків, ніж чоловік.
Що таке чорний піар, я відчула на собі під час минулої виборчої кампанії.
Я розумію тих жінок, особливо тих, які мають сім’ю і дітей, що вони не хочуть, аби на них були вилиті тонни бруду.
Це дуже боляче, і насправді ми дуже не захищені інформаційно. Фейсбук – це потужна сила, проти якої ми не маємо інструментів. Є величезна проблема з тим, як люди оперують інформацією, і після останньої кампанії я це дуже добре розумію.
Якщо говорити про Франківськ, то тут дуже багато активних жінок. А це найголоніше. Бо ми можемо скільки завгодно вимагати законів і квот. Але передовсім мають бути ті люди, які не побояться підставитися під удар і попри все, йти до своєї політичної мети.
До нас доєдналася Ольга Стефанішина, віцепрем’єр-міністерка з питань євроатлантичної інтеграції
Ольга Стефанішина: Що нам приніс минулий рік? Вперше жінка стала віце-президенткою США – це Камала Гарріс, вперше з’явилася країна в світі, де обидві найвищі посади – президентки та прем’єрки – посіли жінки – це Естонія. Новою очільницею світової організації торгівлі стала жінка. Це нігерійка Нгозі Оконджо-Івеала.
Насправді це вражаючі результати, не лише, тому що жінки отримують більше можливостей для професійної реалізації. Це показує, що у світі зростає розуміння важливості гендерної рівності, визнання внеску жінок в розвиток кожної держави, налагодження міжнародної співпраці.
Усі ці зміни відбуваються через подолання стереотипів.
Читайте також: #Ламаюстереотипи: Набирає обертів флешмоб на підтримку жінок у політиці
Я хочу кілька слів сказати про виклики пов’язані з covid 19. Це наша нова реальність, в якій теж дуже серйозним є гендерний аспект. Багато жінок під час перших хвиль коронавірусу були змушені вибирати між родиною і роботою, і як наслідок маємо серйозне зменшення показників динаміки розвитку середнього і малого бізнесу.
Жінки в Україні сконцентровані в сфері малого бізнесу. Лише 8% жінок є кінцевими бенефіціарами великих компаній. Тому ця точка є точкою великої вразливості жінок. І ми маємо говорити не лише про політичне лідерство і доступ жінок до великої політики та управління державою. Ми маємо говорити про присутність жінок і у бізнесі. Адже економіка країни виграє, від того що суспільство створює умови для життя і праці як чоловіків, так і жінок.
Я хочу запевнити, що як віцепрем’єрка я докладаю багато зусиль, для того щоб мінімізувати бар’єри – і нормативні, і інституційні, які обмежують жінок в доступі до професій. Я вважаю, що зняття таких бар’єрів створює нові можливості для жінок.
Ми не маємо піддаватись стереотипам і обмеженням. Я закликаю усіх боротись із власними стереотипами. Не лише тими, які є в суспільстві, а й тими, що в наших головах. І тоді жіноче лідерство перестане бути поодинокими випадками, а стане насправді великою новою реальністю.
Включення: Ужгород
Ольга Травіна, заступниця голови Закарпатської Обласної державної адміністрації: Лише спільними зусиллями всіх активних жінок – і представниць органів державного управління і органів місцевого самоврядування, і керівниць громадських організацій, представниць бізнесу і інших сфер нашого життя. Лише консолідацією спільних наших зусиль досягнемо тої мети, до якої йдемо. Ми на Закарпатті зараз знаходимося за крок до підписання меморандуму, який би став для нас маршрутною картою для подальшої гендерної співпраці. І цей меморандум об’єднає абсолютно всіх представниць бізнесу, представниць громадських організацій і тих жінок, які зараз очолили територіальні громади нашого краю.
Включення: Запоріжжя
Людмила Любім, перша заступниця голови Запорізької обласної ради: Коли я балотувалася в обласну раду, а це вже третє скликання, в якому я представлена, я не думала, що дістану таку високу посаду. Я дуже дякую колегам за цю можливість. Я вважаю, що жінки на керівних посадах – це дуже добре. Нашу облраду очолює жінка – Олена Жук. За ці місяці, які ми працюємо з Оленою Юріївною, обласна рада взяла дуже високий темп.
У нас вперше в Запорізькій обласній раді 30% жінок. З 2005 року в нас збільшення жінок на обласному рівні йшло по 3-4 % від виборів до виборів (2005 – 10%, 2010 – 14%, 2015 – 17%). Без квот ми би нескоро досягли представництва 30% жінок. Тож велика вдячність МФО «Рівні можливості» у парламенті попереднього скликання і депутаткам, які працюють зараз у Верховній Раді за це досягнення.
Включення: Волинь
Орислава Сидорчук, депутатка Волинської обласної ради: У своїй виборчій кампанії я відчувала підтримку жінок. Власне, я ламала той стереотипи, що за успішною жінкою завжди стоїть чоловік, бо за мною стоять жінки, які мені допомагають – це громадська організація «Союз українок», якій уже 100 років.
І я б хотіла зачепити тему менторства в політиці. Тому що членкині нашої громадської організації, які мають політичний досвід, були моїми менторками і залишаються такими й надалі. Орислава Хомик, яка поруч зі мною, є головою всеукраїнської громадської організації «Союз українок».
Орислава Хомик: Я би хотіла сказати кілька слів про нашу організацію, яка відзначає своє столітття. В грудні сто років назад головою союзу українок була обрана велика жінка, велика українка Мілена Рудницька. Яка першою в Лізі Націй, теперішня ООН, говорила про голодомор 1932-33 років. Ця славна організація була зліквідована в 1939 році, коли на Західну Україну прийшов Радянський окупаційний режим. І відновилася 30 років тому, коли нашу організацію очолила Атена Пашко, дружина В’ячеслава Чорновола. Другою нашою головою була Лілія Григорович, відома громадська політична діячка, яка пробула шість скликань у Верховній раді. Ми пишаємося нашими лідерками.
Можу поділитися своїм політичним досвідом. Я була депутаткою Львівської обласної ради у першому демократичному скликанні 1990-94 рік. Я лікарка за освітою, була головною лікаркою, працювала в департаменті охорони здоров’я. Я не пам’ятаю випадків, щоб мені штопорили мою кар’єру чоловіки. Бо коли я починала будувати свої кар’єру, то ці перешкоди сприймала як щось таке, що неминуче, – я просто йшла. Можливо, зараз я би дивилася на це інакше.
Юлія Вусенко, політикиня, з 2015 по 2017 рік секретар Луцької міської ради: Ви, напевно, як і я, не раз стикалися з ситуацією, коли жінкам під час доповіді по конкретних питаннях необхідно переконати зал в тому, що вони дійсно в них орієнтуються. Тільки потім нас починають слухати по суті.
Як на мене, це страшенні архаїзми, але щоб їх пережити, треба підтримувати одна одну. Треба говорити про це публічно, бо публічність дає результат. Коли ми мобілізуємо на свою підтримку і журналісток, і виборчинь, і інших жінок, і депутаток інших рад, ми демонструємо нашим кривдникам колосальну силу жіночої підтримки.
До марафону доєдналася Лариса Денисенко, юристка, правозахисниця, письменниця
Якою є роль освіти стосовно питань гендерної рівності і прав людини?
Лариса Денисенко: Я би це бачила як частину філософської дисципліни, адже історія прав людина, в тому числі і гендерних прав, корисні для розуміння еволюції суспільства.
Зараз суспільство доросло до того, що злочини проти жінки – це вже не злочини проти власності її чоловіка, як було ще 200 років тому. А в деяких країнах і менше, а злочини проти особи. А нині ми переживаємо інший етап, коли система захисту прав – жінки або чоловіка – йде шляхом пред’явлення обвинувачення і розслідування того, що жертва вважає злочином проти себе.
Минулого року виплила історія 20-річної давнини, коли у Франції тренер з фігурного катання звинувачувався в тому, що схиляв до сексу своїх вихованок. Серед них були й неповлітні. Виявилося, що голова асоціації фігурного катання, теж чоловік, знав про всі ці речі. Але це був «чоловічій клуб», де те, що зараз ми кваліфікуємо як розпусні дії сприймалися як… чоловічі вольності. Зараз фігуранти цієї історії почуваються, м’яко кажучи, присоромленими. Більше: їх піддано суспільному осуду.
І це один з тих прикладів, на якому ми бачимо, як змінився час і як еволюціонує суспільство і розуміння прав людини, зокрема гендерного насильства.
Підготувала Леся Ганжа, 50%
Читайте також:
