На жовтень 2021 року гендерні радниці призначені у 14-ти обласних державних адміністраціях: Дніпропетровській, Волинській, Вінницькій, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській, Херсонській, Миколаївській. Тільки три з них працюють у штаті, решта є позаштатними радницями, тобто виконують роботу на громадських засадах.
Із 2020 року їхня діяльність регулюється «Типовим положенням про радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі» (затверджено постановою КМУ 9 жовтня 2020 року).
Відповідно до чинного законодавства кількість та склад радників визначається на розсуд керівника. Наприклад, у голови Полтавської обласної державної адміністрації 4 радників, із них 12 – позаштатні. Позиція радника, зокрема із гендерних питань, є факультативною, тобто не обов’язковою. Поряд із цим, радники – це важлива складова державного механізму реалізації політики рівних прав та можливостей жінок та чоловіків.
Ця колонка – про мій власний досвід радниці голови Полтавської обласної державної адміністрації з гендерних питань. Я також взяла коментарі у Наталії Шуліки, Наталії Батракової та Анжели Литвиненко – позаштатних радниць голів ОДА у Дніпропетровській, Чернівецькій та Херсонській областях.
Як призначають радниць та до чого готуватися?
Відразу після призначення голови Полтавської ОДА та його профільної заступниці з гуманітарних питань у кінці 2019 року на позицію радниці мене запропонувала тогочасна заступниця начальника Управління в справах сім’ї, молоді та спорту ОДА, із якою ми тривалий час співпрацювали. Процедура визначення кандидатур радників фактично не регламентована, але у будь-якому випадку хтось має ініціювати таке призначення та зробити відповідне подання (службову записку з резюме кандидатки тощо).
Зі мною провела коротке та дружнє інтерв’ю щойно призначена профільна заступниця. Поставила мені кілька запитань, зокрема, про чинне законодавство з питань гендерної рівності, про мою мотивацію займатися цією діяльністю.
За три місяці мене призначили радницею. До слова, у моєму випадку ані у розпорядженні, ані у посвідченні не зазначено з яких саме питань я радниця. У моїх колег з інших областей часто про це все ж таки написано.
Формально я радниця голови ОДА, але згідно з Типовим положенням про радника я безпосередньо співпрацюю з профільною заступницею голови ОДА. На заступницю законом 2005 року покладено функції уповноваженої особи (координатора) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі в органах виконавчої влади. На рівні структурних підрозділів я співпрацюю з Департаментом соціального захисту, на який із 2020 року покладено функцію реалізації гендерної політики.
Читайте також: 30 років боротьби за гендерну рівність: прогрес є, але зупинятись не можна
Радництво, якщо до нього відповідально ставитися, вимагає багато часу. Зустрічі, робота з документами, участь у різних робочих та консультативно-дорадчих групах, національних семінарах, навчанні, консультації за запитом. За моїми підрахунками – це не менше 100 годин на рік. Попри те, що це волонтерська робота, про неї треба звітувати раз на рік (відповідно до того ж Типового положення).
Питання включення посади у штат та оплати праці часто обговорюються у колі радниць і радників. З одного боку, добре, коли консультативна робота оплачується. З іншого боку, я особисто була би проти обіймати штатну посаду. Бо тоді радник автоматично стає частиною структури ОДА з усіма наслідками, передусім з несвободою у діяльності та ухваленні рішень. Моя позаштатна позиція дозволяє мені бути вільною у своїх висловлюваннях та роботі, що для мене важливо. Це означає також, що я представляю та захищаю інтереси не ОДА, а найперше інтереси гендерної політики в області.
Варто також пам’ятати, що радниця/радник не є посадовими особами, відповідальними за реалізацію гендерної політики. Вони радять, але не виконують роботу за інших. Хоча така спокуса нерідко виникає у мене та у моїх колег в інших областях на кшталт «швидше зробити самій», ніж вчити інших.
Навіщо це ОДА та мені?
Як я зазначала, наявність радника є факультативною, але важливою частиною інституційного механізму реалізації гендерної політики органами виконавчої влади. З формальної точки зору, за реалізацію цієї політики ОДА звітують перед Міністерством соціальної політики, Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики. З неформальної – для ОДА це також іміджева річ, бо люди бачать, що радниця – фахова людина, яка відповідально ставиться до своєї ролі та щиро віддана справі. Я представляю область на національних зібраннях, про мене згадують під час візитів представників міжнародних структур до області. Утім, імовірно не всі адміністрації розуміють, що наявність фахової радниці додає до позитивної репутації адміністрації та області. Моя колега Наталія Шуліка зазначає: «на сайті ДніпроОДА немає інформації про те, що я є радницею з гендерних питань. Тобто, якщо ти сам активно себе не просуваєш, інформаційної підтримки від ОДА можна не очікувати».
Часом мій формальний статус допомагає легше вирішити питання. Ми живемо у країні, де для багатьох людей важать формальні регалії та статуси. Дійсно, вони можуть геть нічого не знати про рівень вашого професіоналізму, але відповідна приписка про статус може спонукати їх принаймні дослухатися до ваших слів. Скажімо, мені простіше допомогти громадським організаціям організувати зустріч з органами влади.
Позаштатна радниця голови Чернівецької ОДА Наталія Батракова має схожі міркування: «Одна справа, коли я просто пишу лист як очільниця ГО. Інша справа – коли я пишу листа за підписом радниці. Це дозволяє мені впливати на певні процеси. Це дозволяє також притягнути до себе тих, хто зацікавлений у реалізації гендерної політики, десь навіть простимулювати окремі напрямки діяльності громадських організацій».
Інше питання – реальна впливовість радниць на прийняття рішень. А з цим не все так просто.
Про (не)реальну впливовість радниць
Наталія Батракова – радниця голови ОДА вже у третій каденції, говорить, що головний виклик у її роботі – те, що з кожним новим головою треба починати усе спочатку:
«Зі зміною керівництва не спостерігається спадковість, яка мала би бути. Отже, зміни відбуваються, але не так швидко, як хотілося би».
Зміна голови ОДА означає автоматично зміну усіх його радників. Тож може так статися, що ви розпочнете роботу, а голову ОДА звільнять. Відповідно, щоразу треба починати самій проходити процедури призначення радників та налагоджувати інші робочі процеси. Оскільки зміна голови часто призводить і до інших кадрових змін. А реалізація гендерної політики, погодьтеся, вимагає системного та безперервного характеру.
Ще складніше з вирішенням питань стратегічних. Тут важить впливовість радниць, яка багато в чому залежить від їх бекграунду та досвіду попередньої співпраці з органами влади. Деякі радниці мають третю та навіть п’яту каденцію (наприклад, у Миколаївській області).
Радниця голови Херсонської ОДА Анжела Литвиненко, яка має багаторічний досвід співпраці з органами влади як громадська активістка, та, припускаю, доволі високий авторитет в області, говорить, що одним з її досягнень як радниці є включення Херсонської області та трьох її територіальних громад у проект ООН Жінки «Просування ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні». «Голова ОДА вислухав мої пропозиції, як ми маємо рухатися та перший його запит був на проведення гендерного аудиту адміністрації. Ми шукали ресурси для цього і таким чином область була відібрана для участі у проекті. Звичайно, це не єдина причина, важить також активна робота жіночих організацій в області».
Для мене це перше призначення, я не мала до того солідного досвіду співпраці з органами влади чи громадської активності. Відповідно, у структурах ОДА мене мало хто знав та я не мала, та як мені здається досі не маю, достатнього авторитету чи впізнаваності. У мене є прямий та дієвий зв’язок з профільною заступницею. Але, як виявилося, мені не так легко потрапити в кабінети інших посадовців. Зазначу, що тут йдеться не тільки про особисті причини, а й про інституційні.
Читайте також: Блог Світлани Панаіотіді/ Жінкам, які йдуть на держслужбу
Оскільки функції реалізації гендерної політики в області покладено на департамент соціального захисту, то залучити інші департаменти до взаємодії та впровадження цієї політики вкрай важко, бо вони не розглядають себе як суб’єктів її реалізації. Відповідно, вони можуть м’яко кажучи «прохолодно» ставитися до гендерних питань.
Подібний досвід має Наталія Шуліка, яка перебуває на позиції радниці близько півроку: «Як радниця я не маю повноважень. Радник може звертатися до керівників, але вони не зобов’язані реагувати на його звернення. Тільки мої неформальні стосунки можуть допомогти мені вирішити якісь питання. Я не можу звернутися до, скажімо, департаменту фінансів, адже мене там взагалі ніхто не буде слухати… Наприклад, я звернулася до профільної заступниці голови ОДА та департаменту освіти з пропозицією рекомендувати вищим закладам освіти області розробити положення з протидії сексуальним домаганням. Але я до сьогодні навіть не маю відповіді».
Отже, важливими є зміни законодавства у напрямку вдосконалення інституційного механізму реалізації гендерної політики у частині закріплення цих повноважень та обов’язків за різними департаментами. Це посилить і впливовість гендерних радниць та радників.
Що вдалося зробити?
У Полтавській області прийнята гендерно чутлива стратегія розвитку регіону на період до 2027 року, до розробки якої я долучилася у складі робочої групи. За результатами гендерного аналізу стратегій розвитку 24 областей України, проведеного у 2021 році Апаратом Урядової уповноваженої з питань гендерної політики в співпраці зі Структурою ООН Жінки, Полтавська область має хороші показники. Регіон входить до 44% областей, де дані з розподілом за статтю використано у розділі про економічні показники. До 36% областей, де такі дані використано у розділі про охорону здоров’я, до 28% областей – у розділі про сферу освіти, до 12% областей – у розділі про громадську безпеку та правопорядок. Обласна стратегія входить також у число 32% тих стратегій, де є гендерно чутливі показники моніторингу та оцінювання, а також до 16% областей, де згадується про гендерно-орієнтоване бюджетування.
Читайте також: Державна стратегія рівних прав та можливостей: збільшення жінок у владі та протидія насильству
У 2021 році в області суттєво оновлено гендерний профіль – не тільки за даними, а й за аналітикою та рекомендаціями (за цю частину відповідала я).
Вдалося зібрати та систематизувати інформацію про стейкхолдерів міста та області, провести зустрічі-знайомства майже з усіма, хто займається реалізацією гендерних проектів або здійснює іншу діяльність у напрямку гендерної політики у місті та області. Відтак, якщо до мене звертаються за консультаціями та контактами, я швидко можу зорієнтуватися, що де відбувається, які проекти реалізуються та переадресувати запит.
Я також розробила програму короткострокового навчання Уповноважених осіб з питань реалізації політики рівних прав та можливостей у тергромадах Полтавської області. Регулярно веду такі семінари на базі обласного центру підвищення кваліфікації. Подібну діяльність ведуть мої колеги з інших областей.
Натхненна ідеєю моєї колеги з Чернівців Наталії Батракової, я організувала власний формат «кави з гендерною радницею». Щомісяця я зустрічаюся на каву з декількома охочими, які можуть поставити мені будь-які питання про гендерну рівність та фемінізм, які їх хвилюють.
Читайте також: Іспит на фемінізм: гендерний вимір виборів у Канаді
Не можу не відзначити позитивні зміни в області, що розпочалися після проведення виборів восени 2020 року. У Полтавській обласній, міській та районних у місті радах були утворені депутатські групи «За рівні можливості». Як радниця я переважно співпрацюю з обласною групою – беру участь у засіданнях групи, надаю пропозиції щодо напрямків роботи. В інших областях співпраця радників з цими групами теж є плідною.
Важливою складовою роботи радника є співпраця з обласними координаційними радами з питань реалізації гендерної політики, запобігання та протидії домашньому насильству. Я та радниці в інших областях регулярно беремо участь в їх засіданнях. У Дніпропетровській області гендерна радниця є головою цієї ради.
В області безумовно є й інші успіхи, про які я не згадую, оскільки безпосередньо не брала участь у цій роботі. Наприклад, у розробці обласного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. У 2021 році Полтавська обласна рада прийняла рішення про приєднання області до «Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад». Передусім завдяки зусиллям новоствореної депутатської групи «За рівні можливості».
Що далі: хто підтримує радниць та радників?
Із 2021 року гендерних радниць та радників (в обласних адміністраціях, міських радах, установах національного рівня) підтримує Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ. У червні-липні цього року для них була реалізована навчальна програма. 12-13 жовтня програмою була організована перша зустріч Мережі радників/радниць, у якій взяли участь близько 30 учасниць та учасників. Під час зустрічі було обговорено принципи роботи мережі, її функції, напрацьовано проект Меморандуму про співпрацю.
Сподіваємося і на законодавчі зміни. На думку Урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» потребує доопрацювання у напрямку вдосконалення інституційного механізму реалізації політики гендерної рівності. Зокрема, в частині комплексної реалізації гендерного підходу. Сподіваємося, що таке зміни до законодавства будуть ініційовані та призведуть до посилення ролі радників та їх впливу на прийняття рішень органами влади.
Утім, треба розуміти, що радниці не можуть зарадити усім суспільним проблемам. Моя колега Анжела Литвиненко говорить про подвійні стандарти, як виклик в її діяльності: з одного боку, в області приймаються гендерно чутливі рішення, реалізуються проекти. Із іншого боку – усе ще поширеним є звичайний побутовий сексизм.
Вона згадує випадок про святкування 8-го березня у 2020 році – коли для привітання співробітниць Херсонської ОДА запросили гурт з напівоголеною танцівницею.
Після таких випадків радниці відчувають знесилення й виснаження, наче усі зусилля пішли в пісок. Хоча коли перший шок проходить, то приходить розуміння: важливі зміни раптовими не бувають.
Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, дослідниця, публіцистка, для Жінки:50%
