У квітні 2012 року Світлану Спажеву було обрано головою Покровської селищної ради, а з грудня 2016-го вона очолює Покровську об’єднану територіальну громаду.
В Покровському працюють успішні молочні й медовий кооперативи, демонстраційна ферма, що відома на всю Україну, на селі відкрито інклюзивний центр для діток з особливими потребами… Про це Світлана Спажева розповідає в інтерв’ю Олені Єні, керівниці програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту.
– Вітаю вас пані Світлано, я маю дуже багато запитань до вас. І найперше, яке я ставлю багатьом жінкам, з якими спілкуюся в цій програмі: чи легко вам далося рішення іти в політику?
– Це рішення було для мене доленосним. Тому воно не було прийнято легко. Я народилася в родині державних службовців. Моя мама працювала в районній державній адміністрації 33 роки поспіль. А тато працював в селищній раді на посаді заступника. Тому я з дитинства знала, яка це важка і відповідальна робота. Рішення не було для мене легким. Але мені дуже хотілося змінити щось на краще в нашій громаді.
– Ваша Покровська територіальна громада стала одною з перших, яка пройшла процес об’єднання, і зараз вже відома своїми успіхами. Але ж отримання додаткових ресурсів є і певним викликом для громади. Хто вам допомагав, як формувалася команда? Як відбувається процес навчання кадрів?
– Дійсно так, децентралізація – це зміна свідомості і велика відповідальність. Я також вважаю, що основний успіх у кожного, хто зайшов у децентралізацію – це підбір команди. І я цьому приділяю велику увагу. Тому що без команди не відбудуться позитивні зміни.
Я особисто підбираю кадри. Даю можливість стажуватися молодим людям на тих посадах, які у нас з’являються. Ми громада, яка навчається. 17 депутатів ми вже навчили, 3 члена виконкому навчили, навчили жінок, які є дуже активними і небайдужими. Ще була Академія лідерства для жінок Національного демократичного інституту. Ми там пронавчали 11 жінок. Причому різного віку. Це були і молоді дівчата, які на сьогодні мають вік 18 років, а найстарша учасниця проекту була жінка, яка на сьогодні має за плечима дуже великий життєвий досвід, їй 65 років, вона є депутаткою селищної ради, головою бюджетної комісії. І саме вона написала проект «Дівчата мають силу», перемогла, і ми отримали міжнародний ґрант.
– Наразі жінок серед голів об’єднаних територіальних громад приблизно стільки ж, скільки жінок в нашому уряді. Це трошки більше 15 %. Як ви вважаєте, що потрібно зробити «Жінкам-лідеркам», що потрібно змінити в політичній системі України, для того щоб їх все ж таки ставало більше на таких високих посадах?
– В наступні вибори уже буде квота для жінок 30%. Але не тільки надання квоти зможе надати жінці можливість зайти в політику. Тому що сама жінка повинна прийняти для себе це рішення, і буди готовою до цього. І все зробити, щоб отой стереотип, який є: домашнє господарство, не вистачає часу, впевненості – його треба просто зламати в собі, кожній жінці. З власного досвіду скажу: я ніколи не звертала уваги на стереотипи і ніколи не чекала, що доля подарує мені якісь пільги…
Тобто, якщо ти про щось дуже мрієш і хочеш щось змінити, треба просто до цього йти, вірити в те, що ти робиш, і робити те, в що ти віриш. І потім буде результат. Тому на сьогодні, крім того, що буде заведена ця квота, треба, щоб була синергія зусиль Кабінету Міністрів, політичних партій і самих жінок для того, щоб зайти в політику.
– Ви неодноразово брали участь у виборах, будували свою виборчу кампанію, і не одну. Ваші поради: до чого готуватися тим жінкам, які, можливо, зараз замислюються про те, щоб балотуватися на виборах різних рівнів, у нас попереду 2 виборчі роки… У вас є життєві, практичні поради?
– Перш за все, бути чесною, щирою і відповідальною з собою, сама перед собою. Сказавши якесь слово у передвиборчій роботі, ти повинен обов’язково виконати. Тобто відповідальність за дане слово, і потім на ділі довести його…Мати стержень. І якщо прийняла для себе рішення – треба йти до кінця, легко не буде.
– Респонденти досліджень Національного демократичного інституту говорять, що вони б хотіли більш збалансованого представництва чоловіків та жінок в політиці, на різних рівнях. Ви зараз згадали про гендерні квоти, які, можливо, законодавець прийме не тільки на місцевому рівні, але й на національному рівні. Але на ваш погляд, що робити з тими стереотипами, які все ще присутні в українському інформаційному полі?
– Ми на своєму рівні починаємо це ламати. Ми об’єднали небайдужих жінок. І сьогодні саме жінки диктують політику в нашій громаді. Це було також нелегко. Але деякі жінки, які приходили, щоб працювати в нашій команді – і це маючи дітей, маючи домашнє господарство, маючи непрості стосунки в сім’ї, вони спробували.
І спочатку було декілька хвилин роботи разом з нами. Але коли ми їм надали впевненості: ви жінка, ви маєте право, ви повинні своє право відстоювати, і ваше право починається з права вашої власної сім’ї.
Відтак, сьогодні гендерна рівність – це в нас уже кожна сім’я. Якщо в сім’ї є взаємопорозуміння, і ми про це говоримо кожного разу жінкам, і кожен віддано і вірно виконує свої сімейні зобов’язання, то, починаючи з сім’ї, ми так і будемо рухатися в нашій країні.
Ми сьогодні отримали і тих жінок, які були невпевнені, вони прийшли до нас. Вони навіть прийшли зі своїми дітками. Вони всій країні показали приклад: дітки до року, а наші мами разом з дітками і нами працюють.
Зрештою до нас долучилися їхні чоловіки.
Раніше вони розуміли: якщо жінки немає вдома і вона не стоїть банально біля плити, не стоїть з тією ганчіркою і не тре щось удома, а десь вона за межами своєї сім’ї, то це вона займається чимось непотрібним, і, взагалі, не відповідає своєму призначенню.
А коли до нас зайшли чоловіки і побачили, що рядом на килимку матуся, яка розмальовує своє майбутнє, і тут поруч шестимісячна донька, то чоловік доєднався.
Мабуть, такими прикладами треба доводити і ламати ті стереотипи.
Якщо ми просто будемо говорити, і не буде в нас конкретних прикладів, як це можна змінити, мабуть, нам ніхто не повірить.
Сьогодні нам в громаді вірять і йдуть за жінками. Більше того скажу: у нас повністю жіноча команда. Голова – жінка, два заступники – жінки. А от уже керівники відділів, там у нас уже з’явилися чоловіки.
Але керівництво – це жінки. Директори шкіл – в основній масі, жінки, директорки дитячих навчальних закладів – це жінки.
Наша громада – це показник того, що коли жінка при владі, на будь яких посадах, то це порядок. Коли до нас приїжджали поляки, то вони запитали: а де ваші чоловіки. Ми їм сказали, що ми їх дуже цінуємо, дуже поважаємо, дуже любимо, тому ми їх бережемо.
– Коли йдеться про можливе законодавство щодо квот, то є побоювання, і з боку політичних партій в тому числі, що не буде у нас стільки кваліфікованих жінок. Але так не вважають виборці, бо дві третини тих, кого ми опитали, сказали, що вони не бачать в Україні нестачі кваліфікованих жінок…
– Я хочу з упевненістю сказати, що нехай чоловіки не хвилюються, особливо ті, хто в політиці… Жінки є, жінки розумні, жінки з характером, жінки цілеспрямовані… І нехай не бояться. Нехай дадуть нам шанс.
– Пані Світлано, хочу трошки змінити хід нашої розмови…Хотіла би зокрема запитати про розвиток фермерських кооперативів, які є в вашій громаді. Як ви прийшли до того, що саме цю галузь треба розвивати? Як вам вдається впоратися саме з цим складним завданням?
– На селі немає великих заводів, де є можливість працевлаштуватися. Тому ми почали думати, як і яким чином можна зробити самозайнятість населення, щоб родини жили в достатку… Тому ми почали говорити за цей кооперативний рух. Наразі в нас не тільки 2 молочних кооперативи, членами якого є більше як 170 родин. В іншому, це сільсько-господарський обслуговуючий кооператив, який обслуговує всю Україну, тому що це демонстраційна ферма. Ми замахнулися далі. Ми сьогодні зареєстрували медовий кооператив, тому що в нас дуже багато бджолярів. До речі, є жінки-бджолярки, які займаються без чоловіків цим бізнесом.
І працюємо ще над створенням одного кооперативу, овочевого кооперативу, тому що багато членів нашої громади зайняті саме вирощуванням овочів. І, я думаю, ми на цьому не зупинимося. І саме місцевий розвиток і надходження від цих господарств, я думаю, вплинуть на бюджетну політику нашої громади і взагалі на якість життя в нашій громаді.
– Я знаю, що ви також дуже велику увагу приділяєте інклюзивному навчанню. Це, на мій погляд, вкрай важлива тема для України. Жодне прогресивне суспільство не може бути таким, якщо ми не думаємо про потреби всіх. Можна вас попросити розповісти нашим глядачам ще про цей досвід.
– Ми організували одними з перших інклюзивний центр. Це центр, який на сьогодні надає послуги саме тим сім’ям, де виховуються діти з особливими потребами. До цього це питання замовчувалося, і мені здавалося, що в нас в громаді все гаразд, і таких діток дуже мало…
Утворивши цей центр, я зрозуміла, що в нашій громаді таких діток дуже багато. Тому що спочатку звернулося майже 240 сімей із такою проблемою.
І коли я заходжу в школу, і стоять біля цих інклюзивних класів батьки, і я заходжу в кімнату, де навчаються ці діти, і для їхнього розвитку є все, єдине про що жалкую, що ми не можемо дати такого доступу всім дітям, які навчаються в школі.
Але ці дітки… на їхніх обличчях посмішки. Вони разом із дітьми, які навчаються в школах, мають можливість спілкуватися на перерві, вони здобувають собі там друзів. І батьків радує те, що дитина вийшла за межі їхньої квартири, їхньої домівки. Я думаю, що в нас велике майбутнє у цьому плані. Якщо ми зробили ці перші кроки, то ми вже не зупинимося.
– Те, що ви розповідаєте, надихає. Мені здається, що багато хто почує нашу розмову й захоче приїхати до Покровського і стати мешканцем вашого селища. Але скажіть, будь ласка, що мотивує особисто вас? Кожного ранку вставати, йти на роботу, гуртувати свою команду і вирішувати цілу низку складних проблем?
– Коли ти бачиш результат своєї роботи і коли цей результат радує багатьох, то це надихає.
50%
